* На полях:*
Дитя Схованого Тумана.*
*Терумі Мей, входячи за руку хлопчика з акульими зубами, відшукала Забузу.*
* - Хто цей хлопець? — запитав Забуза.*
Його звати Хозукі Суйгецу. Він - найбільш обдарований шинобі свого покоління в клані Хозукі.*
* Забуза сміл Мей підозрілим поглядом.*
Клан Хозукі вирішив піти тобі назустріч? І що ти їм стала?*
Не вмієш говорити - тримай рот на замку, — з уявною посмішкою, що таїть загрозу, вимовила Мей.*
* Забуза фиркнув.*
* — Ладно, ладно. Так навіщо ти його привела?*
*Мей схрестила руки на грудях.*
Достань свій очолювач. Нехай потрахає.*
Забуза застиг. ??
За кого ти мене приймаєш?
Але йому варто було опустити погляд, як він зустрівся очима з Хозукі Суйгецу. Його погляд, прикутий до величезного меча за спиною Забузи, був дуже вражений...*
***
**Кабінет Хокаґе, Внутрішнє місто Конохі.*
Юя штовхнув двері і зайшов.
Було ще рано, Нара Шікаку поки не з'явився. Юя, не поспішаючи, опустився у крісло Хокаґе і зняв трубку на столі телефону.
— Надішліть до мого кабінету всі розвідані по країні Водоворотів за останній тиждень.
Невдовзі до кабінету влетіла дівчина з купою документів у руках.
Юя підняв голову і здивовано кліпнув.
— А, Шізуне? Що за доля?
Шизуне посміхнулася і почувала затилиць.
- Мої таланти в медичному ніндзюцу, прямо скажімо, невеликі. В результаті в лікарні мені запропонували змінити профіль, отже тепер я тут працюю з документами.
Юя зігнув брову. Він не сумнівався, що за цим перекладом стоїть Цунаде.
Зрештою, у сучасному Конохі її слово іноді важило не менше його власного, а в стінах лікарні - і того більше. Майже все керівництво було її учнями, і з цим доводилося розглядатися.
А якщо взяти до уваги, що Цунаде — його дружина...
Юя посміхнувся. Треба ж, скільки питань він втратив з уваги.
Останнім часом він і справді розслабився.
З усмішкою прийнявши документи з рук Шизуні, він подякував їй і сплутав:
— Старайся, не підведи Цунаде. Вона вірить у тебе.
- Так! - Шизуне витягнулася по-воному. - Я не знеохочую вас, ні пані Цунаде!
З цими словами вона, сповнена ентузіазму, знову почала працювати.
Юя подивився на папери у своїх руках і раптом зрозумів, що їхнє бажання читати зникло.
Тихо хмикнувши, він погортів в пальцях ручку, а потім відкинувся на спинку крісла і розгорнувся до вікна. За ним простягалися сталеві джунглі, плоди яких сягали кілька десятиліть. Можна було без перебільшення сказати, що перетворення Конохі з нижнього села у квітучий мегаполіс — це все і повністю його заслуга.
Саме так. Його одного.
Звичайно, шинообійські клани вкладали в розвиток села та людей і грошей, а також землі. Але якщо говорити з сумлінням... Він рясно їх винагородив.
Навіть більш ніж.
Коли він тільки починав, то дозволив їм зберегти їхні нащадки і щороку виплачував величезні дивіденди. Юя був упевнений, що коли б оформив ті гроші в його руках, то зміг би підняти Коноху на абсолютно новий рівень. Можливо, село вже жило б у технологічному майбутньому.
— Я щедро вас нагородив, — тихо проговорив Юя в порожнечу. - Я знаю, що ви затаїли образу за те, щоб я забрав ваші пологові землі. Знаю, що ви незадоволені. Саме тому я віддав вам пости у відділах Конохі. Це була моя поступка...
Він раптом осівся і розсміявся, потираючи переносицю.
- І чого я злюсь? - Пробурмотів він. — Хіба я не бачив подібне тисячі разів? Вся багатотисячна історія мого колишнього життя повна таких прикладів. Чи не є щось нове під сонцем, чи це варте гніву?
Юя з посміхом похитав головою. Його погляд стікався на сонце, чий розмитий силует ледве проглядав крізь сталеві джунглі.
« Майбутнє належить дітям », — прошепотів він. — А значить... Потрібно прибрати з дороги всіх, хто заважає ...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt