Акімічі Торіфу не стали для нього джерелом душевного болю.
Якщо відкинути той факт, що старий сам вперто йшов до своєї смерті - ледь занеміг, лікар відразу ж наказав йому умертвити апетит, але він, наче в насмішку, продовжував сплітати м'ясо за обидві щоки, запивши його саке і майже не спав вночі, ніби поставився метою докінчити власне тіло, то можна було з упевненістю сказати: Торіфу прожив своє життя Сполона.
Для кожного члена клану Акімічі є вимога умертвити себе в їжу, забороняти на це більше тортур. Тому всі добре розуміли, що Торіфу - це природний догляд і його проводи пройшли по заведений порядок.
Йому не вистачило всього, щоб дожити до сімдесяти років, але похорон було організовано так, ніби цей край був пройденний. Що це означало? А те, що у таких випадках дроти вважалися радісними подіями. А де радість, там немає місця знеохочення.
Тому вже через кілька днів нинішній голова Клана, Акімічі Чоза, оголосив, що траур закінчений і всі можуть повертатися до своїх справ. Так ця історія і закінчилася.
Акімічі Торіфу обліпив вічний спокій на кладовищі Конохи. І навіть у цьому він не обременував свій клан.
Спочатку Юя заглушив, але коли Акімічі побачили, що самі не вбивають себе горем, то почав задумуватися: « Чи він робить це з мухи слона? »
По суті, прощання з життям і смертю — якщо не буденна річ, то це вже те, до чого кожен був готовий. У часи до заснування села було прийнято вважати, що побачити своїх нащадків — це велика удача. А про більше... На це просто не було часу.
Але смерть Торіфу змусила одного чоловіка не на жарт затурбуватися.
Кого саме?
Хатаке Сакумо.
Його занепокоєння було цілком обґрунтованим.
Так, Акімічі Торіфу помер, але вони з Сакумо були людьми одного покоління. Ну, якщо вважати покоління відрізком у двадцять років - тоді різниця в віці не мала значення. Хоча, чесно кажучи, років десять між ними все-таки було. Але в будь - якому разі їх вважали ровесниками.
І тепер Хатаке Сакумо почувався, якщо не на піку форми, то принаймні здоровий догляд Торіфу розбудив у ньому гострий страх.
Що так стривожило його?
Він досі не понял внука!
Звичайно, Торіфу помер, але чи його доля була сумна? Клан процвітав, а сам він щодня насолоджувався життям! Дітей і онуків — повна виба. Вон, його онук Акімічі Чоджі, хоч і був тим ще пов'язаним та постійно відбував покарання разом зі своїми дружками-прохідцями - Нара Шікамару й Узумаки Наруто -- да прогулював уроки, але він все ж таки був внуком!
Хатаке Сакумо мріяв про те ж саме!
Інакше що ж виходить ... А він, Хатаке Сакумо, піде до праотців, так і не пойнявши на руках внука?
Ні, такої долі він не хотів!
Хм...
Хоча внучка - це теж непогано. Ні, внучка мабуть була б навіть краще.
Але суть-то не в цьому ...
Рожати треба, чорт забирай!
І весь цей тягар батьківських переживань обрушився на Хатакі Какаші.
Що це ще за напасти?
Какаші був у повному замішанні.
"Я і сам думав про одруження, але що робити, якщо дівчину повів інший?"
Він і досі не міг зрозуміти, чому Рін обрала Обіто. Він був гарнішим, талановитішим, більш цілеспрямованим... Чому той, хто програв у цій гонці, опинився саме він?
Однак Какші просто не вистачило життєвого досвіду. Подивіться, як він став би більш чутливим до драм про нещасливу любов. Можливо, йому було б дуже давно. А може, тільки болісне.
Так чи інакше, Какаші швидко відправили на подиви. І в Конохі дійсно знайшлися клани, які не противилися взяти його у зя. Зрештою, його сила була очевидна і могла значно покращити генофонд будь-якого роду. Ось тільки Какаші не хотів приймати такі пропозиції.
Щоб у віці понад 30 років не бути власним батьком, Какаші вирішив залишити Коногу і попрямував до Залу розподілу місій.
Задачі в залі було не так вже й багато, але при бажанні знайти щось підходяще можна. А Какаші шукав більш складну місію, і чим довше — тим ліпше.
І треба ж, він її знайшов.
Охорона об'єкту протягом одного року.
Цілий рік! Та ще й місія по супроводі!
Через неймовірну тривалість завдання, хоча і не було складністю, отримав ранг S. Один лише термін служби тягнув на вищу категорію.
І ось Какаші, перевтіившись у найчутливішого шенобі, взявся за цю нещасливу справу. Нагорода за місію рангу S становила лише три мільйони рів. Звичайно, на час завдання його проживання, харчування і побутові потреби забезпечував наймач, але на відшкодування будь-яких інших, невирахованих витрат Какаші розраховувати не міг.
Наступного ж дня він рішуче зібрав свої пожитки і був таким.
Хтось може запитати: а як же семою загін? Що з ним станеться?
Ех, мабуть, ви погано знайомі зі світом шінобі. Життя ніндзя — це не лише битви та вбивства. Щоб чогось досягти, потрібно мати за спиною міцний тил.
Тільки подивіться на сім'ї цих трьох!
Намікаде Мінато — батько Наруто, і, до того ж, вчитель самого Какачі! Нехай він і навчав його всього рік, коли йому було трохи більше десяти, але « вчитель на день - батько на все життя». Ваші ставився до Мінато з глибокою повагою. Тож за Наруто можна було не хвилюватися, що Мінато дасть йому все необхідне.
Далі - Хьюга Хіната. Ця юна леді - принцеса клана Хьюга. Чи Х'юга Хіаші дозволить їй злізти на наступний універсальний іспит? Звичайно, що ні. Клан оточує її найзахопливішою турботою.
Що до Учихи Саске...
За нього не варто було хвилюватися. Клан Учиха зараз пилку з Саска стирав, вкладаючи у нього всі свої надії і ресурси. Адже для Учиха немає нічого важливішого, ніж репутація.
Отже, Какаші взяв у Седьмого загону довгу відпустку і поїхав виконувати свою охоронну місію.
І все б стрималося, якби саме в цей момент...
Мітокадо Гомура не звернувся до Намікази Мінато.
Він заявив, що якщо Мінато допоможе йому стати в країні Водоворотів едаким імператором на спокій, то клан Мітокад буде його зобов'язаний. Хомура натякнув, що коли Наруто підросте, цей борг можна буде використовувати, щоб без зайвих клопоту зробити його Гокаґе. Це набагато легше, ніж довгий і тернистий шлях до загального визнання, який йому мали отримати.
Мінато довго вагався, але зрештою погодився.
Він не зможе вічно оберігати свого сина від бурі і до кінця життя бути командиром Анбу.
Доля Учіхи Каґамі... була у нього перед очима...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt