** На полях: ***
*Терумі Мей на межі зриву.*
Мозукаге наказала зібрати інформацію про всіх чоловіків Киргакуру. Джоніни села або не дотягували за силою, або мали достатньо сили і виглядали один іншого химерніше. А вона, Мей Терумі, та ще естетка!*
* Посему вона вирішила перевірити всіх.*
* « Так бути не може! » — острахалась вона. - Невже я не знайду жодного чоловіка? Неможливо! Я цього так не залишу!!"
***
Внутрішнє місто Конохі, одне з залів ресторану "Ройал".
— Вибачте, я запізнився, — почувся голос Ю. Він з'явився у дверях, вибачаючись перед вже зібраними і тримаючи в руках складний телефон останньої моделі.
— Нічого, ми й самі тільки підійшли, — відповів Нара Шікаку і запитав: « Вип'єш?
- Сьогодні утримуюся. Коли я повернуся додому підшофе, моя благовірна сестра знову влаштовувала мені веселе життя — з усмішкою відповів Юя, висунувши стілець і сідаючи за стіл.
« Не можна так потурати Цунаді, — хмикнув Сарутобі Хірузен, схрестивши руки на грудях і натякаючи на низький стан Юя у власній сім’ї.
Акімічі Торіфу, який сидів поруч з Акимітою:
— Думаю, що Бівако такі промови не сподобалися б.
Обличчя Сарутобі тут же скисло.
Що ж, сміливо він міг тільки на людях. Протягом багатьох десятиліть усі знали, яке місце він займає у себе вдома.
— Давайте спочатку заведемо, — посміхнувся Юя.
Яманака Іноїчі передав меню в’язню біля Учихи Кагами.
Той взяв його, пробіг очима по цінах і здивовано підвів брови.
- Слухай, а ресторан твій все дорожче і більше стає ...
Юя досить хмикнув.
— Цей ресторан з самого початку створювався для того, щоб оббирати богів. А оскільки ці хлопці стають все багатшими, то чому б мені не полегшити їхні гаманці ще трохи?
Каґамі лише з усмішкою похитав головою.
— Ну ти і справді перегинаєш. Тисяча тре за склянку води... Це... Це просто пограбування.
— Ти не розумієш, — розсміявся Юя. — Багатим саме таке і подобається. Не коштувала б води тисячу рей, вони б і ніс шили! Хоч би як там було, сьогодні я пригощаю до вас і тому не соромтесь.
Усі присутні в залі розсміялися.
Через деякий час Сарутобі Хірузен нарешті додзвонився до Мітокадо Гомури та Утатане Кохара. Так і відбувалося ті рідкісні хвилини свободи, що залишалися у цих людей.
Вони їли, базікали і між справою обговорювали останні події на Об’єднаній раді. Мітокадо Гомура дуже схвально відгукувався про представника країни Водоларов.
Його думка була такою: треба спробувати перетягнути цього чоловіка на сторону Конохи. Якщо не вийде, то тиск відрізує важіль влади.
— Дій на своє спостереження, — відповів Юя. — У тебе в країні Водоворотів найвищий статус і право приймати остаточні рішення. Роби як вважаєш за потрібне, я не проти.
Після цього розмова перейшла на недавні траурні події в селі.
— Що до клану Хьюга... Хіаші та Гізаші останнім часом були наче з глузду. Хто-небудь знає, що з ними сталося? — запитав Юя, обводячи поглядом інших.
- Та що з ними взяти? — Помахнув рукою Сарутобі, запихаючи в рот шматок м’яса. — Гора, що дала на них все життя, впала. От і марнується від радості. Коли десять років тому той старий хрич віддав кінці, я теж не міг стримати очей від радості.
— Ну ти і шанобливий племінник, — зухвало докорив йому Ю. - Він був твоїм дядьком.
- І що з того? — розхвилювався Сарутобі. - Готовий посперечатися, зараз в клані Сарутобі вистачає тих, хто з нетерпінням чекає моєї смерті.
Всі за столом замовкли.
Юя теж зітхнув.
- Мабуть, багато хто і моя смерть чекають.
Сарутобі та інші одночасно подивилися на нього і дружно замочили головами.
з тобою все по-іншому. Такого ніхто не посміє і подумати.
Юя нахмурився.
- Чому? Я все-таки Хокаґе, як таке можливо?
— Тому що ти незамінний, — зі подихом пояснила Утатане Кохару з екрана телефону. Хоча Конохой дуже незадоволений, ти їм даєш занадто великі прибутки. Вони не можуть протистояти такій спокусі і не готові втратити щорічних поношень. Тому вони терплять. Але якщо ти помреш, то деякі люди при дворі обов’язково захочуть скористатися цим і в селі почнеться смута.
Сарутобі згідно кивнув.
— Після твоєї смерті ніхто з нас не поступиться іншій владі. Хаос буде незбережений. Але, на щастя... — Він з усмішкою подивився на Ю, — мені вже сімдесят. Незабаром не доведеться ламати голову над цими проблемами.
- І тобі це не відомо? - Акімічі Торіфу посміхнувся. - Ми ж тут всі майже однолітки.
— Я лише констатую факт, — відмахнувся Сарутобі. — Нам все недовго залишилося. Але, принаймні, я йду без жалю.
Решта посміхнулися.
Коли Юя дивився на них, то зітхнув. Головною причиною цієї зустрічі була недавня низка смертей серед старійшин Конохі. І було очевидно, що далі таких подій буде тільки більше.
Народження, старість, хвороба, смерть...
Навіть Учиха Мадара не зміг втекти. На щастя, всі вони були філософськими людьми і не мали якихось серйозних думок про це, як - от Орочимара.
Усі знали, що він має засоби для вічного життя.
Але сама ідея перетворити себе на нелюдяного, в істоту без статі і віку... Для цих старих людей такий вибір був би ударом по всьому їх устоям. Юя не знав, який вибір вони зроблять, коли зіткнуться з страхом смерті віч - на-віч, але що стосується його самого...
Він би точно не використовував безсмертне ніндзюцу Орочимару.
До того ж...
Він багато років орав як проклятий. Смерть була б для нього справжнім полегшенням. Чи й справді після смерті доведеться ішемізувати?
Зітхнувши, Юя знову зосередився на вечері. Він підняв склянку з соком і чокнувся з іншими ...
Ніч пройшла спокійно. Коли він повернувся, Цунада вже приготувала йому гарячу ванну.
Але як тільки Юя зібрався розслабитися, у двері подзвонили.
Цунада жестом показала йому йти до ванної, а сама пішла подивитися, кому не спиться в такий пізній час.
Юя занурився у гарячу воду.
Через 10 хвилин, закутий у лазень, він вийшов з ванної і виявив у вітальні гостя.
Орочимару.
Його очі сяяли від захоплення.
— Брате, — звернувся він до Юя. — У мене прорив! Для масового виробництва чакрити шестеро Путів бракує лише одного.
- І чого ж?
Поблизивши губи, Орочимару переглянув погляд на поблизьке місто Цухада.
- Клеток пана Першого Хокаґе.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt