У рамініці "Ічіраку" кипило життя. Дядюшка Теучі, його дочка і двоє підмайстрів металися як заведені — у відведенні яблуки не було де впасти.
Коли дядько Теучі побачив на порозі Ю, то відразу засинав.
ти прийшов! Заходи, заходь скорше.
Юя з посмішкою окинув поглядом переповнений зал:
— Да у вас аншлаг. Мес, поди, уже идёт?
- Для тебе завжди знайдеться! — Хохотнув Теучи. — Он той столик якраз звільняється.
Юя простежив за його поглядом і побачив, як з-за столу дійсно піднімається компанія хлопців у формі університету Конохі.
— Дядюшка Теучи, до завтра! — Помахала йому на прощання одна з дівчат.
— И вам не хворать! — З радістю махав у відповідь Теучі. — Завтра заходьте, знижку в двадцять відсотків зроблю!
Потім він повернувся до Юя і пояснив:
- Студенти... Вони вчаться багато, програма в них складна, так що на їжу майже немає часу. Вічно забігуть на хвилинку і відразу зникають. Але набагато більше, ніж будь-хто інший. Не кричать, не шумлять. Ех, сьогоднішня молодь куди значне, ніж ми були в їх роки.
Юя лише посміхнувся. Тепер він виглядав як чоловік під тридцять років, чудова пара для Цунаде.
« Прошу, сідайте », — запросив Теучі. — Пан... Ви з клана Інузука?
— Звичайно, ні, — посміхнувся Юя.
- Тоді цей хлопчик?
— А, это... Моя двоюрідна племінниця вийшла заміж за одного з Інузука. Так що він мені ... ніби онук.
З цими словами Юя по-доброму з'їв волосся на голові Кіби.
— Ось що, - співчутливо простягнув Теучі.
— Нам як завжди, — зробив замовлення Ю. — Три гігантських сета рамена.
Дядюшка Теучи енергійно кивнув і голосно крикнув на кухню:
— Три гігантських!
— Буде зроблено! — Донеслася у відповідь три голоси.
Юя і Цунаде цінували за це. Кухня тут була відкрита, прозора: відразу видно, чи свіжі продукти чисті. Не те що деякі безсовісні торговці, які вже вівшу потчували клієнтів заготовками. Цунаде від цього скрипила зубами, але не могла нічого вдіяти.
Кіба сидів як на голках. Залишитися він наодинці з Хокаґе, було б не так страшно, але тут, в галасливій раміні ... Він став не по собі.
— Не переживай, — тихо сказав Юя. - Хіба ти не бачиш? Тут кожен зайнятий своєю справою.
Він взяв дві пляшки, одним коротким, вивереним рухом стукнув їх доношами один про одного, і кришки з тихим клацанням геть. Протягнувши одну Цунаду, він зі стуком доторкнувся до її пляшечки. Кіба, який спостерігав за цим, трохи розслабився.
І справді. За сусідніми столиками хтось сміявся і дурився, хтось сидів, заткнувшись в телефон, а хтось і зовсім дрімав. Ніхто не звертав на них жодної уваги.
— Ну, а тепер розказуй, — продовжив Юя. - Чому ти так думаєш?
Кіба подивився на нього, трохи замовк і негромко запитав:
- Пане Хокаґе, я сьогодні... Бачив на тренувальних майданчиках бій Наруто і Саска...
Так от в чому справа. Кіба побачив, якими ефектними ніндзюцу вони обмінювалися, і подумав про себе... а він що? Він може лише битися, наче пес, використовуючи "Клик пронизуючий Клик" і подібні технології...
У серці хлопця з’явилася образа. Він теж хотів бути як Наруто. Хотів бути як Саске. Но... Він був з клана Інузука...
Тому і виникло у нього це питання:
- Скажіть... Наша клан... Клан Інузука, ми приречені вічно практикувати тільки цей стиль, де людина і пес - єдине ціле?
Юя подивився на Кібу, підтиснув губи і з посмішкою відповів:
— Звичайно, що ні.
- Тоді чому...
Юя і Цунаде переглянулися та розсміялися.
« Подивись на цю Рамну », — сказав Юя, знову звертаючись до Кібе. - Тут кожен зайнятий чимось своїм. Так само і в Конохі: кожен клана має своє призначення, свої завдання.
Коли Юя побачив, що Кіба хоче заперечити, то зупинив його жестом:
- Я знаю, що ти хочеш сказати. Твій клан тісно пов'язаний з нін-кен, і ти вважаєш, що повинен йти цьому шляху. Але ти ніколи не думав, що насправді це просто... спосіб виживання вашого клана?
Кіба завмер, розгубившись на Юя.
— Шлях виживання?
— Я дуже люблю вивчати історію, — з легкою посмішкою пояснив Юя. - Вона допомагає зрозуміти багато речей. Візьмімо для прикладу ваш Клан Інузука. В Епоху Воюючих провінцій ні дайме, ані інші клани шінобі не хотіли з вами справи. Ви були занадто слабкі. Феодали воліли наймати як ударну силу могутніх Учиха або Сенджу, а інші клани ніндзя не палали бажанням приймати слабаків, які стануть для них тягарем. І тоді голова вашого клана прийняв судове рішення. Він знайшов спосіб, який дозволив би його роду не згаснути. Він приручив стаю нін-кен, і з того часу ця традиція передавалася від покоління до покоління. Згодом клан Інузука виживав за рахунок полювання і землеробства. Життя було відносним, принаймні ніхто не помирав від голоду.
Кіба ніколи не чув цієї історії. Він з жадібністю подивився на Юя:
— А що було потім? Як наш клан опинився в Конохі?
Юя глянув на нього, і його обличчя з'явилося жорстокою усмішкою.
— А потім на землі клана Інузука заірився інший, сильний клан шинобі. Їх з’явилася заздрість. Щоб прогодувати себе, вони мусили служити Даймо, стояти на варті біля воріт. Чому ж ці Інузуки займають такі родючі землі? І вони напали. Від вашого клана залишилося трохи більше сотні виживших, і їм вдалося втекти... Втекти до Коноху, яку тоді тільки-тільки заснували.
Він замовк і, дивлячись прямо в очі хлопчику, з тією ж посмішкою закінчив:
- Тому не варто комплексувати через свою бойову силу. Клан Інузука ніколи їй не славився.
Кіба втратив дар мови.
Цеунаде нехотливо штовхнула Юя по руці. Ну не можна ж так, хлопчик і так на межі сліз ... Це вже було схоже на відвертого знущання. З віком Цунада дедалі більше полюбила дітей.
— Але, незважаючи на це, — продовжив Юя. — Клан Інузука є невід’ємною частиною Конохи.
- Чому? — Зі сльозами на очах прошепотів Кіба. - Ми ж такі слабкі.
Юя посміхнувся і вже збирався відповісти, як раптом біля входу в Рамну гукнув дзвіночок. Він усміхнувся і подивився на двері. Кіба теж обернувся.
У дверному прометі, відомому собаці середнього розміру з дзвіником на шиї, стояла дівчинка, яка спиралася на тростину.
— Віви! — розсміявся дядечко Теучы. — Тебе не було вже два дні, я почав хвилюватися!
У темних окулярах дівчинка висунула свою мову жартома.
- Іноді хочеться спробувати і чогось іншого.
- Ха-ха, розумію! — Хвилював Теучи. - Як завжди?
— М-м, нет. Сьогодні без свинини. Давайте мені гігантську порцію рамена!
- Що? — Зумився Теучи. — Виви, ти стільки не їси!
Дівчинка усміхнулася і, покропивши рукою в повітрі, нарешті знайшла голову свого пса.
- Що не з'їм, віддам Шімару. Йому теж час добре повечеряти.
- Ха-ха-хо, домовилися! Сьогодні для тебе буде найбільша порція!
— Эй, господа, так нечесно! — Розпочався крик із залу. - Ми теж хочемо більше порції!
- Добре-добре! — сміявся Теучи. - Сьогодні я положу всі добавки!
Кіба обійшовся, подивившись на пса, який слухняно сидів на підлозі і висунув язик. Здається, він щось зрозумів. Він змінив погляд на Ю.
Той лише потиснув плечима.
- Саме так. Клана Інузука має завдання, які може виконати тільки він. Тому ви є невід’ємною частиною Конохі. Але, звичайно...
Юя з посмішкою подивився на Кібу.
- Як і ваш предок, що врятував клан від голоду смерті...
— Може, й ти спробуєш?. Хочеш підняти бойову силу клана Інузука до рівня тих самих Х'юга?
Кіба остовбенл.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt