— Ха-а!
БУМ!
Оглушливий вибух прогримів у самому серці села Скритого Камня.
Високо в небі, на спині гігантської глиняного птаха Дейдара з похмурим виглядом дивився на епіцентр вибуху. Позаду нього стояла Куроцучі, і її обличчя було не менш серйозним.
— Эй, цивільних уже майже всіх вывели? Якого біса цей старий хрич так мічиться?
Дейдара не мав поваги до свого вчителя Онохі, він називав його старим чоловіком.
*ШлеП!*
Куроцучі відвісила йому дзвінку.
- Зараз час про це думати, ідіоте! Твої бомби можуть завдати йому шкоди?
Зігнувшись з зубами, Дейзі втупився на клуби диму, які піднімалися знизу.
— Мої вибухи - це мистецтво! Невже ти думаєш, що цей нерозгаданий звідки випав виродок зможе піти від мого мистецтва?
І тут з клубів диму вимітнулася алая ліска...
—!
Дейдара різко накренив глиняну птицю, але рибальський гак все одно впився у неї. Наступної миті гак дёрнули назад, і птах під Дейзі знову звернувся в безформний ком глини.
— Проклятье!
Дійдара миттєво створив нову пташку, на льоту підхопив падаючий Куроцучі і змив вгору.
— Стой, Дэйдара! Скинь мене вниз! - Раптом Куроцучі крикнула, наче щось побачивши.
- Що? Ти з глузду з'їхала? Цей тип не з слабкаків, спускатися до нього зараз — чисте самогубство! - Роздратований він.
Для Дейдари цього світу, хоч його мистецтво і залишався вибухом, справжнім храмом того мистецтва був Юя з Конохи та його ракетними технологіями - таким чином мистецтвом, що одним ударом стирає з обличчя землі ціле село. Дейдаре до такого рівня було ще дуже далеко. Тому в його очах священна земля мистецтва була саме Коноха.
На жаль, Онохі тримав його на короткій повідці і відмовився відпускати в Ліс. Звичайно, навіть якби Дейдара захотів, Юя навряд чи міг би його використати. Який нормальний турист їде до чужої країни, щоб побачити ракетні бази? Хіба так подорожують?
Тому Дейдара так і не став ніндзя-відступником.
Крім того, у цьому світі двоє членів Акацуки зайняли високі посади, вкладаючи сили для розвитку країн Дожя і Водоворотів, а ще одна Конан наполегливо тренувалася в Анбу Конохі, щоб стати сильнішими і одного разу поквитатися зі своїми ворогами з резиденції дайме. Її мета була найближче до духу визнаних Акацукі.
На жаль, цей світ не змінювався за волею однієї людини.
Раз Дейзі залишився в селі, Оночі, природно бачив у ньому головного кандидата в чоловіка своєї онуки. Куроцучі не була дурною собою, а також могла похвалитися довгими ногами. І нехай вона поступалася Дейдарі, його фінальний шедевр, здатний знищити ціле село, вимагав як плату власне життя. В цю епоху, коли всі великі села розвивали ракетні технології, сила Дейзі вже не була чимось несподіваним.
Принаймні, так було раніше. Зараз же...
Тому що Ооцукі Урашіки сказав, що в Івагакурі є докази того, ніби тих, хто може хоч якось йому протистояти, можна порахувати по пальцях.
Дим розсіявся. Оццуки Урашикі з грюзковістю подивився на брусок чакри у своїй руці - все, що залишилося від глиняної птиці. Її було мало. Він недбало помахнув рукою, і чайкра розвіялася без сліду.
Обличчя Дейзі перекосилося від люті.
Цей виродок сміє дивитися на нього звисока!
Дейдара вже був готовий підірватися, але тут Куроцучі крикнула:
— Зараз!
Він застиг на мить, а потім скинув її з птиці. Зтиснувши кулаки, Дейдара створив у повітрі маленький глиняний пташок і приготувався підтримати атаку Куроцучі з повітря.
**Стихія Лави: Завіса з їдкого попелу ФБР*
Куроцучі виверг з рота величезна хмара розгартованого чорно-серого туману.
На губах Урашики заграла хижа ухмилка. Яка дурниця, його Б'якуган бачить шово наскрізь...
Що? Якого біса?
Урашики активував Бьякуган, але перед очима раптово встала лише сіра і непроглядна пелена. Він одразу зрозумів: з туманом, який випустила ця жінка, щось не так!
Роздумувати над тим, чому його Б’якуган був осліплений, було вже давно. Цілий рій глиняних « муравельів » вже оточив його...
— Ха!
*Бум!
Вибухи були не надто потужними, але їх вистачило, щоб змусити Урашіки активувати свою техніку і відступити у власне вимірі, тільки потім, аби з'явитися знову.
Техніка Йомоцу Хірасака насправді дещо відрізнялася від Казуї. Але одне у них було спільне... Її не можна було постійно використовувати.
Вірше, після виходу з вимірювання Йомоцу Хірасака потребував часу для адаптації до навколишнього простору. І ця коротка мить був ідеальним вікном для атаки. Час також потребував адаптації, щоб усвідомити небезпеку і відступити.
Час... Часто це був непереможний противник.
Однак... так було лише в більшості випадків...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt