Тієї ж ночі в районі клану Х'юга Хіаші та його брат-близнюк Гізаші обговорювали план по інтеграції гівніция у життя Конохи.
Хіаші твердо вирішив покінчити з цією розбіжностями, користуючись головною галуззю десятиріччями. Покласти кінець « Птах у клітині » і припинити цю гидоту в майбутньому, коли Х'юґ вже не буде.
Він добре розумів, що на нього чекає запеклий опір.
Але якби він відходив, його доля була б такою мізерною. Ніхто не знав, хто стане наступним правителем села і як він вибудує систему розподілу благ. Ця непевність дуже пригнічувала всіх членів клану.
— Брате, якщо ми зможемо вирішити проблему побічної гілки, то дітям Неджі, твоїм онукам, вже не доведеться носити на лобі прокляту печатку!
Хіаші рішуче кивнув. Любов до внуків, минаючи покоління дітей, виявилася в ньому з надзвичайною силою. Що він поставив своїй доньці Хінаті, де та суворість і вимоги? Поруч з її дітьми він перетворився на якогось жарту - дві крайності однієї особистості.
І саме заради цього Хіаші був готовий знищити давні основи, щоб його нащадки... не були зв'язані "Пліткою в клітці" і могли вільно парити в небі.
Що до собачого лая старійшин про незамінність Бьякугана на полі бою...
Сучасні безпілотники спостерігали на відстані до 200 кілометрів і передавали зображення в реальному часі.
Та хіба їх хвалений Бьякуган здатний бачити хоча б на двадцять кілометрів?
"Поле бою"! Дурня собача! Це лише привід для того, щоб тримати вуздечок у кайданах!
Груді Хіаші розхитувалися. Він відчував, що саме йому визначено стати рятівником клана Х'юга.
Зрозуміло, що Хізаші дуже зрадів.
Нехай у цій часовій лінії не сталося того зловісного інциденту, коли посланець Кумомарі намагався викрасти Хінату, його вбили і тоді село безсоромно вимагало від Х’юга відшкодування. Це не означало, що клан міг спати спокійно.
Так як відома мудрість каже: „У кожній ері свої виклики й кризи; можливості та погрози завжди йдуть рука в руку.
Подібно й у цьому світі ситуація змінилася, і Юя не позбувся проблем. Навпаки, їх стало тільки більше.
Наприклад, коли населення Конохі зрештою перевалить за десять мільйонів?
Але демографія - це одне, а економіка -- ось де крилася справжній головний біль.
Юя вибудував фінансову систему на основі золотого стандарту. Десятки тисяч тонн золота, які зберігалися у підземних резервах Конохі і доступні йому в будь - який час, були непорушною опорою, гарантуючи, що грошова система села не рухне.
Основна проблема полягала в тому, що економіка не зводилася до одних лише грошей. Вона була тісно пов'язана з рівнем життя і політикою.
І справді, у Конохі ставало все більше багатих людей, але це викликало нову проблему: соціальні ліфти для нізів ставали дедалі більшими.
Інші селяни були готові розхитуватися в лепетку, щоб потрапити до Коноху. Але коли вони опинившись тут, то зрозуміли: для того, аби купити будинок і отримати заповітний статус громадян, доведеться варити все своє життя, плоди якого самі вже навряд чи отримаєте.
Якщо тільки не влізти у іпотеку на тридцять років.
Лише з невигашеним кредитом, мешканці Конохі не видавали посвідчення.
Так замикався поркове коло.
Хоч би які зусилля докладали прибульці, вони не могли пробитися у Внутрішнє місто. У Юя встановив строге квоту — сто місць на рік. Ця політика була введена понад 20 років тому і з того часу не змінилася.
Юя і не хотів її міняти. Проблема була така ж: збільшити його кількість місць, і вони знеціняться, а мешканці Зовнішнього міста перестануть лізти геть зі шкіри, намагаючись потрапити всередину. Він був не настільки дурним, щоб рубати сок на якому сидить.
І це була лише одна з проблем, яка лягає на структуру населення Зовнішнього міста.
Були ще й проблеми Внутрішнього.
Поступово його соціальна структура також почала костенентувати. І з цим нічого не можна було зробити.
Діти з багатих сімей після занять в Академії йшли на додаткові уроки: хтось вивчав фортепіано та мистецтво, дехто відтаював ніндзюцу і тайдзієві.
А що сказати про звичайних шинобі? У батьків-ніндзя просто не було часу на навчання своїх дітей! Хіба що їхні дідусі та бабусі теж були шінобі.
Так, з часом, розрив ставав все більше. Ресурси, зв'язки, оточення - одні мали все, інші нічого. Що тут поробиш?
І хоча Юя постійно підтримував найуспішніших виродків з розформованого клана Сенджу, що розчинилися серед селян, їм все одно було далеко до могутніх кланів шінобі.
Отже, проблема поверталася до початкової точки: може, варто розпустити їх всіх до чортів?
Але це вже зовсім інше питання.
А тут ще й недавня проблема з наступником.
Отже, коли Юя говорив про те, що втомився, він дійсно втомлений. Вся Коноха лежала на його плечах, і ця ноша була справді важкою.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt