Є давня істина: у відносинах між країнами існують лише інтереси, і нічого більш.
Закинувши ногу на ноги, Камігане Юя розглядав свіжий випуск « Вісника Шинобі ». На першій полосі була фотографія прес-конференції: Узумакі Наґато в суворому костюмі, з підкреслене серйозним обличчям відповідав на питання журналістів.
Юя посміхнувся.
Що не кажи, а ці очі Наґато... Це набагато краще, ніж Рінеган.
Ось тільки...
Шкода лише, що вони ніколи не будуть служити мені.
Відклавши газету в сторону, Юя з усмішкою звернувся до тих, хто стояв перед ним Нара Шикая і його син Шікаку:
— Передайте мій наказ: жоден шинобі Конохі не повинен висловлюватися з цього приводу. Так, і заодно зв'яжіть мене з Мітокадо Хомурою. Упевнений, цей старий хрип зараз рвёт і мечет.
***
І він не помилявся. У кабінеті Мітокадо Хомури вже не було місця для цілої сім’ї.
Причина була до банального проста.
Кожен, хто має очі, міг зрозуміти: повідомивши тендер на будівництво залізниці в країні Водоворотів, Узумакі Наґато свідомо не запросив до участі ні людей, ані технології з Конохи. Це був більш ніж ясний сигнал.
І Хомура, який вважав себе сірим кардиналом країни Водоворотів, звичайно, не міг змиритися з таким станом справ.
Тому він був розлючений.
У його голові вже був план, як би вставити Наґато палиці в колеса, а у пориві гніву мигнула навіть шия думка притиснути до нігтя всю сім'ю.
Саме в цей момент задзвонив телефон на його столі.
Все навколо, Хомура обходив стороною цей апарат і була причина.
Це був його канал зв'язку з Хокаґе.
Звичайно, Хомура не був запеклим прихильником діючої влади. Якщо б він був на місці Хокаґе Сарутобі Хірузен, то міг би докласти зусиль і допомогти.
Але для Юя він не збирався викладатися на повну.
Однак, як показав час, Юя не потребувала його допомоги і не потребував зміцнення в Конохі та навести залізний порядок у селі.
А тепер все перевернулося.
Тепер не Юя потребував його, а він у Юлію.
Після третього дзвінка Гомура схопив трубку.
— Старик, ти там годиною, не власний кабінет крушиш? — Голос Юя був у трубці.
Почувши в його тоні нотки веселощів, Гомура відразу видихнув з полегшенням.
Так, так... Якщо Юя спокійний, то й їй немає про що турбуватися.
Зрештою...
Він чудово знав, яке значення Ю надає країні Водоворотів.
Вся та давня історія з Кушиною, коли Юя доклав стільки сил, щоб пересілити її клан у Коноху... А потім використав смерть і похорон своєї глибоковажної пані Міто, щоб остаточно придушити клан Узумакі, поваливши їх до стану, в якому вони не могли й пікнути проти представника Ліста — тобто його самого... Все це було лише одне:
Юя твердо вирішив піднести під себе країну Водоворотів, і нікому іншому не дозволить накласти на неї лапу.
І ось тепер, коли нове покоління Узумаки на чолі з Наґато вирішило кинути виклик Конохе, щоб повернути собі толіку незалежності, Хомура був переконаний - Юя не залишиться осторонь.
На щастя, його розрахунки виправдалися. Ось же він, дзвінок від Юя.
А раз так, значить, справа для нього як і раніше важливо. Можна розслабитися. Навіщо взагалі про щось думати, якщо Юя береться за справу? Залишається лише чекати, поки він все розрубає.
— Досить пітніти, — сказав Гомури. — Кажи, що цього разу робити?
— Нічого, — розсміявся в трубку Юя. - Слухай мене. У цю справу ти не втручаєшся. Продовжуй вести себе в країні Водоворотів як завжди, нічого не змінюй. Хех, цей хлопчисько Наґато і справді провернув непоганий хід, є в ньому хватка. Шкода тільки, що він упустив одну деталь - фундаментальну різницю в могутності між Красою Водоворотів і країною Огня.
— У такому разі, — подумав Гомура. — Чому пан Хокаґе наказує мені сидіти склавши руки?
— Через рік зрозумієш, - посміхнувся Юя. - Часу у тебе залишилося небагато, але ріка в запасі ще є?
Обличчя Хомури потемніло.
- Це ти про що? Я в найгіршій формі ще років десять простягне!
— Ха-ха-хо, якщо так, то й прекрасно. Будь ласка. І не злись там. Через рік тебе чекає велика вистава.
З цими словами Юя повісив трубку.
Поміркувавши, Хомура все ж зняв слухавку, набрав номер і віддав наказ:
- Скасувати всі дії. Повернутися на пости.
Отримавши підтвердження, він поклав трубку на важіль. Відкинувшись у кріслі, він почав барабанити пальцями по столу, бурмочучи собі під ніс:
— Рік, значить... Ладно! Йому стільки років вірив, і тепер немає жодної підстави вірити!
Сказавши це, він натиснув на кнопку сектора і наказав прислати когось прибрати в кабінеті.
Він і не помітив, як за вікном ...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt