- Хвороба серця? - Мікото поблідло.
Колишній лікар, жінка інтелігентного виду в окулярах, заспокоював його рукою:
- Не бійтеся, нічого серйозного. Треба вчасно приймати ліки і уникати сильних фізичних навантажень. В іншому це ніяк не вплине на його життя.
Договоривши, доктор розвернулась і покинула палату.
Мікото з полегшенням видихнула і кілька разів подякувала їй. Тим часом Учиха Саске, взявши виписаний рецепт, втік до аптеки за ліками.
Коли він повернувся, Мікото і Фугаку забирала Ітачі. У певному розумінні їм пощастило: вчасно дізнатися про проблему сина було для них великим полегшенням. З цією недугою можна було прожити все життя, не відчуваючи жодних труднощів. Але якщо хвороба несподівано з’явилася, то вона може бути вже надто пізно.
Звичайно, Ітачі ніколи не був людиною під сильним впливом емоцій. У першому джерелі його здоров'я покосили зовсім інші, куди темніші причини Манґекй Шарінґену. Сама по собі хвороба серця, якщо її тримати під контролем, не була вироком.
Незважаючи на поширену думку, у світі дешевого серіалу герой потрапляє в таблетку після серцевого приступу і відразу приходить до норми. Біль нікуди не зникала. Ліки були необхідні насамперед для запобігання хворобам і щоб у разі загострення дати людині достатньо часу до лікарні, а не померти на місці.
Але в цій новій реальності, де його батьки були живі, а головне - Саске був поруч, у Ітачі не було причин пробуджувати свій Мангек'є. Отже, тягар на тілі не мав бути непосильним. Йому вже не загрожувала перша смерть.
Принаймні, так хотілося вірити. Але хто знає, що принесе майбутнє? Ніхто не міг дати гарантій, що одного дня на порозі їх будинку не з'являться Ооцуки, які вирішили звести рахунки саме зі кланом Учиха.
Вони вийшли з лікарні лише наступного дня.
До школи, само собою ніхто не пішов. І ніхто б не сказав у дитячому садку Х'юга. Як можна вимагати, щоб дитина прийшла на вивчення, коли у свого брата діагностували серцеві захворювання? Нехай і не смертну, але все ж ... У будь-якій нормальній ситуації це була залізна причина для відгулу, і тільки нелюдський наставник міг би відвернути.
Тому Ітачі і Саске вирішили присвятити день тренуванням, відкриваючи метання сюріцинів та техніки Вірменії Огня.
- Брате, з тобою точно все гаразд? Твоє тіло... — З тривогою запитав Саске.
— Не хвилюйся, — усміхнувся Ітачі. — Навчаючи тебе ніндзюцу, я навіть не встигаю.
Саске відразу надув губи. Ну і зазнайка!
Дні він приніс Ітачі ліки, і той з радістю прийняв його. Так, у братській ідилії вони й провели цей чудовий день.
А ввечері, на превелике здивування, повернувся Фугаку. Як уже згадувалося, навіть найзручніші стерв’ятники серед старійшин Клана Учиха не насміхалися б з глави в тому, що він вирішив провести час із сім'єю після таких новин. Уперше за довгий час всі четверо зібралися за одним столом, і вечеря відбулася в рідкому для їх будинку атмосферу тепла та згоди.
Наступного дня, повернувшись з дитсадка, Саске зайняв дивну картину: батько і мати сиділи на колінах посеред кімнати в офіційній позі.
— Мама? Тату? — Здивовано запитав він. - Щось сталося?
Коли ми бачили сина Мікото, вона зніяковіла і почала кашляти, все ж взяла себе в руки.
— Саске, йди поки потрінися з сурикенами і ніндзюцу, — махнула вона йому. - Ми з батьком чекаємо Ітачі.
Саске моргнув і слухняно вийшов. Але чим далі він йшов до тренувального майданчика за прибережними землями клана, тим більше його тривожило. Щось тут було не так.
Зрештою цікавість вийшла з - під контролю, і він повернувся до свого дому, щоб послухати.
Усередині Фугаку і Мікото, звичайно, відразу відчули присутність Саске. Але Ітачі вже сидів перед ними на колінах, і відкладати розмову було б просто знущатися.
Фугаку кашляв і з усією суворістю, на яку був здатний, подивився на старшого сина:
- Ітачі, тобі вже дванадцять. Ти більше не дитина.
Ітачі з повагою подивився на батька і, трохи подумавши, кивнув:
— Да, отец. У чому справа?
Фугаку зайнявся рум'янцем, знову кашляв і кинув погляд на дружину.
— Э-э... Нехай краще мама тобі скаже ...
Мікото кинула на чоловіка спопелюючий погляд. Той демонстративно кашляв ще пару разів і відвернув очі.
Мікото, вислизнувши з рота зуби, повернулася до сина.
- Ітачі, я хотіла запитати... що ти думаєш... про одруження?
Ітачі завмер, а потім здивовано перепитав:
— Женитьбе? Мені?
Мікото видала з себе нервовий смішок, потім знову набрала повітря в груди і вже серйозно кивнула:
— До нас прийшли з пропозицією. І сватають саме тебе.
Ітачі обшарашенно мовчав.
А зовні Саске з сумом схилив голову набік. Женитиба? Це щось смачненьке?
Мікото дивилася на сина з надзвичайною серйозністю.
Вона ніяк не очікувала, що Ітачі після секундного замішання тихо кивне:
— Я зрозумів, мама. Якщо така ваша воля, я згоден.
— Ты... ти навіть не питаєш, хто вона? З якої родини?
— Це не має значення, — лагідно відповів Ітачі. - Я не хочу створювати вам з батьком зайвих труднощів.
Мікото відразу пофарбували очі. Слухняність і зрілість сина лише підкреслили, наскільки жорстокою та бездушною матір’ю вона виглядала зараз у власних очах. Змахнувши на переможену сльозу, вона твердо сказала:
- Можеш не сумніватися, Ітачи, я все ретельно перевірю! І якщо через кілька років я вирішу, що ця дівчина тебе недостовірна, я ні за що не дозволю тобі на ній одружитися!
Ітачі мовчазно схилив голову, в душі сумуючи. Він просто сказав те, що думав. Йому й справді було байдуже, хто стане його дружиною. Такі речі його ніколи не турбували...
А за дверима Саске лише розгубився.
***
Наступного дня, у дитячому саду Х'юго:
Наруто, якому вже набридло цілими днями хвалитися своїм батьком, вирішив знайти іншу розвагу. І його погляд, як зазвичай, впав на Саскасі.
При вигляді його вічно хмурого обличчя в Наруто прокидався якийсь первинний інстинкт задираки.
— Эй, Саске! - Він гукнув. - Ти чого такий кислий? Про що ти думаєш?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt