По суті, будь-яка нормальна людина бачив, як трепетно Учиха Ітачі піклується про Вучита Саске.
Але в цьому і крилася весь заковика!
На перший погляд ідилія: брати душі не чаюють. А що насправді? В історії Конохі було безліч випадків, коли брати з дитинства виростали і проливали кров одне одного.
Саме такі мильні опери найбільше любили домогосподарки, як Мікото, які транслювали по центральному телебаченню Конохі. Хоча сюжет зазвичай передбачав позіхання, Мікото все одно не могла відірватись від екрану.
А якщо подивитись на ці історії, то вони обов’язково були описані в Клан Учиха.
Залишалося лише розвести руками від такої суперечливості.
Мікото була впевнена, що доглядати за Ітачі протягом усіх цих років не можна було вдавати з себе Саска.
Але, як кажуть, ощадливого бог бере...
До того ж...
Вона хотіла народити ще й дитину.
- Успадкувати клан... — Ітачі на мить замислився і відповів матері: — Мені все одно. Якщо Саске не захоче, я можу взяти це на себе.
Мікото кивнула, але відразу ж м'яко поправила його:
- Мова йде про сім'ю, а не клан. Наш клан Учиха обов’язково стане частиною Внутрішнього міста.
Ітачі кинув знову.
Для нього, чесно кажучи, між клоном і сім'єю не було різниці. Решта солоновців були для нього не більше ніж статистами.
Вони не турбувалися його смертю.
Мікото обережно продовжувала:
- А якщо... якщо мама захоче, щоб Саске дісталося трохи більше ти не будеш проти?
Итачи замер.
- В якому розумінні?
Учиха Фугаку недарма так довго очолював клан.
Не кажучи про що, річні доходи Клана перекладалися на його особистий рахунок. Звичайно, як тільки Учиха влиться у Внутрішнє місто Конохі, це джерело вичерпається.
Хоча протягом усіх цих років головними посадами Фугаку був піст голови клана, він мав ще одну владу Конохі — начальника військової поліції.
Крім того, під його знанням були такі підприємства як водоканал і електростанція. Звичайно, Юя не міг дозволити об’єктам бути повністю контролюючими однією людиною. Тому Фуґаку числався там лише номінальним заступником директора.
Директором же був сам Хокаґе.
Тобто Юя.
У відставку Юя збирався передати своєму наступнику і водолазові, а також електростанцію та « Золоту міста» — гірський будинок Внутрішнього міста - й інші прибуткові заклади. Таким чином він готував ґрунт, щоб його послідовникам не було важко контролювати фінансових питань.
Звичайно, якщо майбутній Хокаґе виявиться занадто жадібним і прибере все це до рук заради особистого зиску Юя втручатися не стане. Він зробив усе, що міг, а далі - не його піклування.
Хоч би як там було, Фугаку мав багато номінальних посад і не говорячи вже про свої підприємства клану. Не слід забувати, що Учиха співпрацювала з торговцями. Та сама сталева ліска, якою користувалися Ітачі і Саска, була чудовим прикладом спорядження шинобі.
А офіційним постачальником цього товару в Конохі був саме клан Учиха.
Отже, якби Фугаку захотів, він міг би веслувати лопатою.
Але його куди більше турбувала інтеграція Клана у Внутрішнє місто. Він вірив, що так його співвласниці зможуть жити набагато краще, ніж зараз.
Хоча Фугаку був не такий вже й великодушний, якщо бути чесним. Насправді він просто не хотів, щоб його сини в майбутньому сковували цей проклятий піст голови клана.
Звучить гарно - глава клана. А на ділі? Органи влади з гулькін ніс, та й ту вічно хтось загальмує, чорт їх усіх побрав.
Він не хотів, щоб його сини мали таку ж участь.
Як би там не було, коли б клава Фугаку пустив свій капітал, але він все одно залишиться.
Принаймні, Юя не буде позбавляти його посади заступника директора.
А це і було те саме: "спадкування" за яке сторонні люди були готові перегризати один одному горлянки.
Саме це і боялася Мікото.
Тому вона і хотіла, щоб її сини якнайскоріше з усім цим розібралися.
Що тут скажеш... Така розмова у звичайній сім’ї стала б дуже дикою.
Ітачі ж усього 12!
У уяві Юя він був ще дитиною!
І з таким малюком говорити про главу спадщини? Чи це добре?
Але варто згадати, що мова йде про Учиха...
Ну, тоді все логічно, старий!
Послідовок Мікото був досить дивним, але вона і уявити не могла, що її старший син виявиться ще дивнішим.
Вислухавши матір, Ітачі спокійно кивнув.
— Нехай Саске вибирає першим. Що йому не знадобиться, можеш віддати мені. Але я можу і зовсім нічого не брати. Нехай забирає все.
Мікото завмерла, а потім з недовірою подивилася на сина.
— Правда?
Ітачі серйозно кивнув.
- Мене ці речі не цікавлять.
Цей хлопець був справжнім фанатиком свого молодшого брата.
Саска, почувши це, замотав головою.
— Нет-нет, дай спочатку вибрати братик. А я візьму те, що залишиться.
Та вже, якщо Ітачі був помішаний на своєму братові, то й Саске відповідав йому тим же...
Серце Ітачі затремтіло від захоплення, і світ навколо здавалося, став трохи світлішим.
І неважливо, що сонце вже майже село.
Мікото дивилася на своїх синів, не знаючи, чи вірити їхнім словам. Але вона відчувала, що деякі речі варто проговорити наперед.
- Добре, з цим поки закінчили. Тепер наступне питання.
Вона відкашлялася. Ітачі і Саске відразу відклали палички й приготувалися слухати.
Мікото обвела синів поглядом.
— Я хочу народити вам сестрёнку. Але якщо народиться хлопчик... Ви не будете проти?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt