Наступного дня, повертаючись після занять додому, Учиха Ітачі знайшов одну дівчинку.
- Слухай, тебе ж звуть Учиха Ізумі.
Перед ним стояла його рівниця.
У Конохе не всі починали навчання в Академії шінобі у десять років. Імумі була тим живим прикладом. Хоча вони з Ітачі були майже одного віку, її батьки не хотіли віддавати доньку в загальні навчальні заклади.
Причина була проста: в кварталі Клана Учиха було своя школа.
До того ж, Академія шінобі відбирала лише тих, хто мав талант ніндзя, а це відсіяло переважна більшість дітей простолюдинів. Багато клани вважали, що загальної Академії не було потрібно. У результаті цього кількість мешканців Конохі зросла, а населення міста на вулиці з середини і ззовні вже перепало за вісім мільйонів. При такому масштабі щорічний набір у Академії мав складатися щонайменше тисячу, ну або принаймні вісімсот новобранців.
Насправді ж, якщо рік видавався "врожайним" набирався від сил п'ять сотень.
Проте Ітачі не переймалися цим. Його не турбували справи, які безпосередньо стосувалися його молодшого брата. Але оскільки він дав Саську обіцянку, то збирався його стримати.
Тому сьогодні він знайшов Ізумі.
Дівчинка сама по собі не мала значення. Як і вся її сім'я. Важен був той, хто стояв за її батьками - їх покровитель. Батько і мати Імумі служили одному зі старійшин Клана.
Зараз у пологових землях Учиха залишалося не більше трьохсот чоловік, і будь-хто, хто присягав на вірність комусь з верхівки, цінувався на вагу золота. І не за силу - батьки Зумі були не надто вправними шінобі, а вірними. Коли людей було дуже мало, то це була головна справа.
Саме на це й розраховував Ітачі.
Якщо б батько попросив його про це, то Ітачі не доклав би багато зусиль. Але тепер він діяв заради Саске, і це викликало в нього надзвичайну ревність.
Зумі, як і він сам, все життя провела в клановому кварталі. Через погляди батьків вона навіть не відвідувала Академію, але, отримавши традиційне кланове виховання, ніколи в цьому не бачила нічого дивного.
Метою Ітачі була ясна річ: через неї він збирався підійти до старійшини, якому служила її сім’я.
Він не збирався слухатися батьківських вказівок. Ітачі вважав, що для того, щоб подарувати Саске щасливе і повноцінне дитинство, він повинен сам, один за одним, переконати старійшин погодитися на головну умову — дозволити клану Учиха повернутися до Внутрішнього міста Конохі.
Ця новина майже миттєво досягла вух Учіхи Фугаку. Як-никик, він залишався головою клана, і своїх очей і вух у нього вистачало. Дізнавшись, що Ітачі шукає зустрічі з дочкою одного зі старійшин, Фугаку спершу розгнівався.
Син не послухався його наказу. Це не могло викликати роздратування.
Однак Фугаку був не лише батьком, але й лідером клана. Він швидко опритомнів і раптом зрозумів, що це шанс! Шанс відкрито заявити про свою позицію і, можливо, нарешті досягти мети.
Того ж вечора він викликав Ітачі до себе в кабінет.
- Навіщо ти шукав цю дівчинку? — запитав Фугаку низьким, ровним голосом.
Ітачі глянув на батька. Він не міг сказати, що з дитинства був оточений батьківською любов’ю, але це зовсім не означало, ніби йому подобалося йти наперекір. Такий вже у нього був характер.
- Я просто хотів... щоб у Саске було інше дитинство.
Ітачі почав пояснювати. Він чудово розумів, що якщо батько захоче докопатися до істини, приховати щось буде неможливо. І замість того, щоб приховувати його, він вирішив викласти всі карти на стіл.
План був простий. Використовуючи свій статус голови, він довіряє тому старійшині — хто відмовиться від такої уваги? Потім, протягом року, він розвине своє вміння до такої міри, що навіть старійшина буде змушений з ним братися. А після Ітачі запросить йому свою вірність в обмін на підтримку рішення Фугаку про повернення у Внутрішнє місто.
Звичайно, кінцевий успіх залежав від того, яких вершин він досягне протягом цього року.
Вислухавши сина, Фугаку лише похитав головою. Він добре розумів намір. Щоб привернути увагу старійшин, вживати ім’я батька. А далі той в будь-якому випадку опиниться у виграші. Або він розгляне в Ітачі особистий потенціал - а всі знали, що у таланті і силі Італій міг зрівнятися з найкращими... От тільки з головою у нього не завжди був порядок. Або він побачить в ньому цінний козир у політичній грі проти самого Фугаку. У будь - якому разі старійшина не відмовиться.
А далі, як і сказав Ітачі, рік тренувань, щоб змусити себе поважати, і нарешті, озвучення своєї мети.
Праве слово, план цілком відповідав рівні десятирічної дитини.
Саме тому Фугаку подумки лише посміхнувся. Теоретично, він міг би підіграти сина і дозволити йому стати подвійним агентом, це могло б принести свої плоди, але...
Невже все це заради того, щоб його молодший син міг ходити в звичайний дитячий садок за межами кварталу?
Фугаку був у повному замішанні. Це ж не було судьбоносом. Чи не забагато його найстаршого сина готові пожертвувати?
Зберігаючи на обличчі непроникний вираз, він з дивною відчуттєвістю подумав про це, а потім несподівано запитав:
— Итачи... Залишимо це. Та дівчинка, Учиха Ізумі... Як вона тобі?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt