І все ж Юя не став приглушити Данзо до ганебного стовпа.
Навпаки, він дістав запис його останнього бою і через пресу оголосив людям, що Шімура Данзо, не злякавшись своїх жертв, сам повів їх у атаку та вдерся до серця ворожих позицій, зібравшись із противником у запеклій сутичці.
І тільки коли останній шинороб з Кумогакурі впав на тих позиціях, ворог закрив підрозділ Данзо артилерійським вогнем.
Вони загинули, але утримали відбиту землю.
Тому Шимура Данзо - герой Конохі!
Мешканці села були глибоко зворушені.
А що думав з цього приводу сам Данзо, чиє тіло, розірване на шматки, доставили назад, було вже неважливо.
Юя залишився задоволений. Данзо з дошки зникав, і для нього було найважливішим. А посмертна слава... Що ж, нехай буде.
***
- Дякую вам за візит, пане Хокаґе.
Після того як Данзо загинув, голова клана став його родичем. Чоловік ледь за тридцять років. У кланах шінобі Конохі так було заведено.
У той час як мудрі досвідові ветерани зайняли місця старійшин, вони зазвичай діставалися постом одному визначному представнику молодого покоління. Ця традиція сягає корінням у епоху міжусобних війн, коли керівники кланів гинули в сутичках одна за одною. Зрештою багато клани дійшли до простого рішення: головою ставав найсильніший. Хоч би скільки йому років, він найсильніший і має шанси вижити. Це змусило мене постійно змінювати лідера, оскільки часта зміна голови у воєнний час загрожувала смуті та занепаду.
Традиція збереглася.
Іншими словами, 30 - річний чоловік був найсильнішим у всьому клані Шімура.
Звичайно, тільки в межах клана Шімура.
З сумним виразом обличчя він потиснув йому руку, співчутливо поплескав її і промовив:
— Вам зараз нелегко. Після знищення голови Данзо весь тягар відповідальності за клан легко на ваші плечі.
Новий розділ Клану Шімура лише похитав головою:
- Це мій обов'язок. Будь ласка, пане Хокаґе. Давайте віддамо данину поваги.
Юя кивнув.
Шимура Данзо не займав останнє місце в ієрархії Конохі, так що на його похорон прийшли всі важливі особи села.
По правді, Юя хотів зіграти на похороні справжні крокодили сліз. Він навіть заготовив сумну промову, але не зміг змусити себе до цього. Лише думка про те, що Данзо мертвий, викликала в нього нестримне бажання розсміятися.
Юя всере серйозно боявся, що зайде сміхом прямо посеред траурної церемонії. Тоді він би точно прийшов до кінця.
Тому він вирішив обійтися без ідей. Просто прийти, висловити співчуття, показати своє ставлення і дати зрозуміти іншим кланам, що він не живиться ворожістю до них. Він був змушений позбутися Данзо лише тому, що той перейшов усі кордони.
Данзо було неможливо приховати свою причетність до загибелі.
Юя ніколи не заперечував своїх вчинків і не хотів нічого приховувати від таких людей, як Сарутобі Хірузен або Х’юга Гіаші. Будь-яка дія залишає слід.
Звичайно, для простих мешканців Конохі все виглядало зовсім інакше. Для них Шімура Данзо був героєм, який пасував у конфронтації з Кумогакуре.
Хоч би як там було, Юя забезпечив Данзо своє місце в льотах. Краще ніж у його двійника з того, іншого світу. Юя, треба сказати, дуже турбувався про те, як його власне ім'я виглядатиме на сторінках історії.
І насправді, його маніпуляції з чином Данзо залишили в хроніках цілком добропристойну картину. Річ у тім, що літописи несхвально фіксують фактів, а не хитро видужання чужих думок. Факт в тому, що Юя відправив Данзо на передову. Факт, що польовий командир кинув його затикати діру в обороні. Все, що сталося потім - також факт. Додумки та інтриги залишаться їжею для теорій змови.
Проте тепер Юя не цікавиться майбутнім, а сьогодення. Він мав з'явитися на похорон. Не через почуття провини, а про ні. Він би з радістю влаштував феєрверки на честь смерті Данзо, але зі щирого прагмаізму. Він боявся, що інші клани будуть його уникати.
Після історії з Учіха Каґамі Юя навчився одного важливого уроку: пост Хокаґе дійсно змушує робити те, чого ви воліли б уникнути. Але він також зрозумів, що довір’я може бути міцнішим за будь - які егоїстичні інтереси.
Наприклад, Клан Х'юга завжди підтримував з ним добрі стосунки. Нехай це частково пояснює їхню вічну звичку тримати ніс по вітрі, що їхній зв’язок з Юєю був набагато міцніший від інших кланів.
Він не збирався втрачати таку підтримку.
Отже, наступний крок був очевидний: час припинити конфлікт.
Якщо так піде і далі, глави кланів неминуче почнуть задаватися питанням, хто з них наступний. Перед тим як дати країні вогню, він відрахувався і тепер від згортання кампанії було куди більше користі, ніж від її продовження.
Того ж вечора Юя зв’язався по телефону з Райкаґе.
Той теж був не проти. Він вже продемонстрував свою силу і дав собі кілька спокійних років. Крім того, як він сказав, йому потрібно було виконувати обов’язки наступника.
Юя замер. Наступника?
Ах да...
Мені ж і самому... Скоро п'ятдесят...
Звичайно, він все ще був у відмінній формі. Він був схожий на тих морських дияволів з баек, що й у шістдесят років, скинувши рубаху, могли похвалитися горою м'язів. Але вік є віком.
Юя зітхнув. Проти нього не потрапиш. Що ж, пора і мені подумати про наступника.
Наступного дня він вирішив відвідати табір свого сина Юкі.
***
Він побачив його здалека. Юкі зі співпрацівниками стрибав у величезну яму з багнюкою. На його обличчі сяяла щаслива, абсолютно ідіотська ухмілля.
Юю охопило глибоке розчарування.
« Я давно знав, що цей персонаж запороти. Навіщо я взагалі на щось сподівався?»
Він прийшов тихо, як тінь і так само непомітно пішов.
Тієї ночі Цунаде була вражена. Зазвичай ініціатива виходила від неї. З роками Юя все рідше проявляв запал, але сьогодні він був на диво наполегливим.
Але Цунаде не думала про це.
***
Наступного ранку виснажений Юя, впавши в кріслі у кабінеті Хокаґе, випивав чай з ягодами рокужі.
Захоплений Нара Шикая здивовано підняв брови.
- Дуже рідко. Ти що, всю ніч не спав?
Юя зітхнув, поставив чашку і подивився прямо на главу клана Нара.
- Скажи мені, Шикая... Щодо Четвертого Хокаґе. Є гідні кандидатури?
Шикая застил. Обличчя його миттєво змінилося...
Він гірко пожалкував, що взагалі сьогодні зайшов у цей кабінет.
Яке ж небезпечне запитання!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt