Зрештою батьки Обіто ввічливо виводили Учіху Фугаку за двері.
Стоячи за поріг і прислухаючись до ременя, що хлещає по м'якому місці, та відчайдушним криком хлопчиків, Фугаку лише висміявся.
А потім важко зітхнув.
Його Служба охорони...
Невже вона докотилася до такого? Щоб від неї блукали, як від чуми... Це було схоже на починання йому, Учіхе Фугаку.
Но...
Він знову зітхнув.
Що толку від цієї щітки? Хіба не сам клан Учиха довів себе до такого стану?
Адже шанси були. Клана Учиха мала багато можливостей.
За часів Сенджу Хашірами навіть Учиха Мадра був готовий співпрацювати. Якщо б тоді, після того як він роздав свій клан і розчинився у Конохі, Учиха зробила те саме, то не існувало б їхніх сьогоднішніх проблем.
Але це було неможливо.
Калан Учиха проіснував у своїй окремій формі цілу епоху Воюючих провінцій. Чи могли вони, ледве оселившись в селі, так просто відмовитися від клана заради неї? Зовсім ні!
Потім до влади прийшов Сенджу Тобірама. Він озирнувся по сторонах і хмикнув: « О-го, а в клану Учиха виявляється, все ще стільки землі? »
Пам'ятаючи всі битви, що він провів з ними до заснування села, він був зобов'язаний - і за обов"язком служби, і через особисту неприязні (хоч усі ми розуміємо, чого там було більше) -- притиснути їх до нігтя.
Тим більше що вони самі зробили дурість, змусивши Мадару піти. Тепер п'ємо не на кого.
Так почалося переслідування на Учиха.
З того часу клан ще міцніший. Звичайно, коли тебе гнітить сам Хокаґе, не триматися разом — це шлях до загибелі.
А потім...
Потім на сцену вийшов Ю.
Насправді, Клана Учиха мала три ідеальні шанси присягнути йому на вірність.
Або, точніше, не три шанси, а цілий період: п'ять років до смерті Тобірами і двадцять років після - весь цей час був найкращим моментом для того, щоб схилити голову перед Юя.
За п'ять років до смерті Другого, коли він воював на фронті, Юя тримав весь тил. Учика не підтримала його, але й не перешкоджала йому пливти за течією. Коли Юя збирав ресурси для фронту, вони відділялися лише символічною лептою.
Потім повернувся Тобірама і продовжив гнобити їх.
Вони так і не помітили, що Юя ніколи не діяв проти них. Або помітили, але не захотіли вдумуватися - адже Тобірама був ще живий. А поки він живий, будь-яка обережність щодо Хокаге була виправдана.
Потім Тобірама згинув. Юя виконував свої обов’язки.
У той час, коли Юя і Шімура Данзо зійшлися у відкритому протистоянні, момент для Вчиха був нічим не гіршим, ніж в часи, який Півдня завідував постачанням.
Але вони лише спостерігали з боку.
Після цього Юя офіційно зайняв пост, провів реформи і впровадив систему річних дивідендів.
І ось тоді, отримавши свою частку, можна було вже здогадатися! Жест доброї волі з боку Юя був очевидний!
Звичайно, це було правосуддям для них. Він подарував усі клани. Але саме тому, примкни Учиха до нього тоді, Юя був би тільки радий. Хіба він не бачив, що інші клани недбало прийняли гроші, але не квапилися розділити його тягар?
Потім почали будувати фабрики і нові поліпшення.
Збільшуючи ставки, Юя почав посягати на землі інших кланів. У цьому Внутрішньому місті поступово з’явилися нові будівлі.
І навіть тоді заткнись до нього Учиха, вони без сумніву стали б його головними співробітниками.
Але Клан Учиха знову нічого не зробив.
Звичайно, легко судити задню кількість. Строго кажучи, в той час ні один клан по-справжньому не приєднав до Юя, ніхто добровільно не віддав йому свої землі.
Юя не гнівався. Він просто продовжував дотримуватися свого плану, поки не вигнав Орочимару з Конохи, дозволивши цьому, але заснувати лабораторію в країні Трави.
Якщо Юя так обійшовся зі своїм найближчим учнем, з чого інші клани вирішили, що їх він не чіпе?
Але, на жаль...
За останні роки... Юя відгодував кланових шинобі до стану жирних свиней.
Коли він почав говорити про те, що йому потрібні їхні землі, вони розлютилися! Вони були розлючені! Вони були готові битися з ним на смерть!
Але наприкінці року Юя просто показав їм підсумкові цифри.
Вони подивилися на ці цифри... і прибрали було винуте зброю. Деякі розділи кланів навіть заявили: « Братник, я пожартував! Ти ж знаєш мене, я найбільше люблю наше село!»
Наприклад, поступово малі клани — Інузука, Нара, Акімічі та Яманак — повністю відмовилися від своїх родин.
Навіть Сарутобі, Х'юга і Шімура поступилися значну частину своїх територій.
І тільки Учиха...
Лише Учиха.
Юя довгий час не чіпав їх. Хоч він побудував на їхній землі пару фабрик, але виправно сплачував річні дивиденди.
Земля Учиха швидше заросте бур’яном, ніж будуть віддані, — і цей факт Юя міцно завів у свою пам'ять.
То чому ж саме цього року він пропустив чутки про заміну електростанції?
Причин багато. Коротко кажучи, він знав: Учиха не бунтує. Вірші ж, навіть якщо й стануть, лише ремствують. Першими ударити ці труси не вирішаться.
Друга причина: раніше в цьому просто не було потреби. Одна станція потребувала. Тепер же знадобилась друга.
Третя причина - зовнішня.
А якщо точніше... в Кумомарі чомусь знову спалахнув економічна криза.
— Нара Шікаку: А я що? Я нічого! Не дивіться на мене! Я просто брав наші гроші з Конохи, тягав їх мішками на чорний ринок Кумо, змінював на їхню валюту, скупував їхні товари і продавав у нас. Ну, заробляв на цьому туди-сюди відсотків двадцять, не більше. Я тут абсолютно ні до чого!
(Звичайно, один Нара Шікаку тут ні до чого. Але коли таких стає багато...)
— Акімічі Чоза: А? Чого на мене дивитеся? Я просто за Шикаку зав'язався. Що він робить, то й я!
Яманка Іноїчі: я просто за компанію. І якщо можна заробити, то чому б і ні?
Інші торговці: Ось-ось! Ми просто побачили, що схема вигідна і також підключилися! Ми не винні! —
Хоч і незрозуміло, чому в Деревні Схованого Хмари знову пурхав криза, але десять років тому вже було щось подібне, так що причини, ймовірно, ті ж. Юя не хотів зрозуміти проблеми Кумо, вирішивши скористатися моментом, щоб розібратися з Учиха.
І Учиха Фугаку все це розумів. Ось тільки зараз...
Він був безсилий що-небудь протиставити.
І знову він тут...
Ось що чути через двері розпачливого плачу Обіто: « Я просто думав, що в Службі Охорони зможу краще допомагати всім дядькам, тіткам, дідусям та бабусям у Конохе, тому і хотів туди піти, у-у-ва-а...».
Фугаку з гіркотою похитав головою.
Він добре розумів, чому батьки Обіто не хочуть відпускати його в Службу охорони. Вся верхівка там намертво захоплена клановими старицями з пологового кварталу. Якби він був батьком Обіто, то не дозволив би йому пустити туди свого сина.
Там... Немає майбутнього...
Тепер це зрозуміли і шінобі з інших кланів, і простолюдини, що служать у поліції. Їхня ревність згасла.
Фугаку все це знав.
Але він ... не міг нічого змінити...
Зрештою... він не Юя.
Фугаку важко зітхнувши, похитав головою і розвернувся, щоб піти.
« Я підвів тебе, дядьку Каґамі.
Ти зі шкіри он ліз, щоб донести до мене, що Хокаґе збирається взятися за наш клан ...
А я... Я не хочу йому заважати...
Учиха дуже довго жили у святкуванні. Двадцять років вони тільки нажилися. Прийшов час їм вивернути кишені.
Наш клан...
Ми раз за разом вибирали неправильний шлях. Що тут ще поробиш? "
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt