Багато хто, мабуть, вже забули, що коли-небудь, ще за життя Сенджу Тобірами Юя жорстоко продучав цілу куплю конохських торговців.
Торговці цінують прибуток передусім — цю стару істину в очах Юя означала одне: навіть смерть не лякає їх заради наживи.
Але, для торгух це в порядку речей.
Минулого року Юя планував використати Лігу Шинобі, щоб виманити з тіні Шімуру Данзо і заодно вдарити по кланах. Цього року він не збирався торкатися торговців. План був іншим: чекати п’ятдесят першого року Конохі, коли підійде 20 - річний термін служби доріг, і під приводом їхнього капітального ремонту взятися за цих торговців. На той час вони розжираються, як на забій і пустівши їх під ніж, можна буде славно наповнити казну села.
Але хто б міг подумати, що все піде прахом через такий дряні.
Повний провал усіх його планів.
Але це ще не все, якщо справа обмежується лише обвалом дороги. Ви подумаєте, що було б дуже жахливо - полагодити.
Але найгірше те, що загинули люди.
А смерть змінювала все.
Коноха, по суті, одне велике село, і приховати трагедію такого масштабу неможливо. Всі знають один одного. Родичі, родичі яких померли, мають свої сім’ї і так по ланцюгу звістка рознесеться. А з появою нових засобів зв'язку приховати що-небудь стало практично нереально.
Обличчя Юя спотворилося. Він ніби поміряв маску страждання.
Якщо приховати, то говорити не буде про що.
К черту этих торгашей!
Нара Шика, на яку був пильно спрямований важкий, мертвий погляд Юя, не знаходив слів. Він почувався безпорадним.
Як не скажеш, це було до болю передбачуваним, що відображає саму суть людської природи.
Його клан Нара, дотримуючись його вказівок, не торкався казних грошей — вони тільки відкрили власний цементний завод і не халтурили. У чому їхня вина?
Підрядники, які бралися за роботу, хотіли заробити більше грошей і найсприятливіші кошти заощадили не 20 років, а на двадцять п’ять. Хіба можна їх докорити?
Бригади на будівництві, у свою чергу, теж трохи скітрілі, знизивши планку до двадцяти трьох років. Що в цьому такого?
Робітники дозволили собі трохи розслабитися, а не мати достатньо матеріалів і ще на рік скоротили термін служби. Звичайна справа.
А водії вантажних автомобілів просто брали на борт трохи більше вантажу, щоб заробити зайву монету. Хіба не всі так роблять?
Кожен був упевнений, що дорога простоить покладені двадцять років. І ось, ця впевненість обернулася трагедією.
Нара Шика довго мовчав, перш ніж з важким зітханням сказати:
— Це... Моя вина...
Коли Юя почула вибачення, то трохи охолонув. Він подивився на главу клана Нара і відчекав:
— Займись наслідками. Сім’ї загиблих і жертв повинні отримати похвальну компенсацію. Все має бути зроблено як треба.
Нара Шикая кивнув:
- Зрозумів. Буде зроблено.
— Ось і чудово, — зимно хмикнув Юя.
- Куди ти? — запитав Нара Шикая.
— Убивати, — гнівно кинув Юя.
Нара Шика втратив дар мови. Грабувати - це він ще розумів, але вбивати...
Але ж так. Деякі з них точно не живуть.
Наприклад, винуватцям цієї трагедії...
У очах Нара Шикая проминув хижий блиск.
Юя майже не відчитав його, але це не означало, що сам Шікай не був у люті.
Ці сучі діти, ці виродки... Цього разу їх потрібно навчити по-справжньому.
***
Щелк.
Намікаде Мінато відчинив двері. Узумакі Кушина, яка готувала вечерю на кухні, відразу повернулася.
- Дорогой, що сталося в селі? Я чула якийсь жахливий гуркіт.
Мінато не відповів. Замість цього він мовчки опустився на диван і завмер, втупившись у порожнечу.
Кушина занепокоїлася. Коли вона витерла овочі й руки про фари, то підійшла і доторкнулася до його лоба.
- Гей, ти чого?
Мінато здригнувся і, наче оглянувся, подивився на дружину.
— Я дома...
Кушина посміхнулась.
Вона легонько тхнула його пальцем в лоб. Мінато, зрозумівши, наскільки дивно себе поводиться, видавив з себе криву посмішку і розповів про все, що сталося сьогодні.
- Так значить... - Ти переживаєш за загиблих?
Мінато з гіркотою кивнув.
— Я... я боюсь. Боюся, що пан Хокаґе... що він не зможе покликати до відповіді тих, хто стоїть за всім цим...
Почувши це, Куша не стрималися і висіла з сміху.
Мінато божевільно подивився на неї:
- Що таке?
— Хе-хе, - посміхнулася Кушина. - Ти можеш сумніватися в кому завгодно, але тільки не в цій людині. Цей хлопець... Він дуже жорстокий.
Йшов сорок дев'ятий рік Конохі. Здається, багато хто вже забув.
Забути, що 20 років тому Юя без коливань вбивав у межах села.
У той час ще жив Сенджу Тобірама, і більшість людей приписує ці вбивства Второму Хокаґе. Тим більше, що той особисто очолював загони з конфіскацією майна страчених. З такою ревністю ніхто і не сумнівався в його причетності.
Але Куша знала правду. Тим, хто справді здійснив суд, був молодий Юя.
Більше того, він обставляв все так, що перед смертю ти і сам повіриш, ніби заслужив свою долю.
А що до Сенджу Тобірами...
Він ледве бачив, якими ці торгуші володіють речами, і сам загрівав усе. І Юя навіть не підштовхувала його до полум'ї - у другого ока запалилися зеленим вогнем.
І Юя не зупинявся на одних лише торговцях. Усередині села він дав на клани, а вовну не гидився найбільш брудними методами у боротьбі з іншими селоми.
Такими, як її рідна країна Водоворотів.
Тож тепер, дивлячись на тривогу Мінато, Кушіна розуміла: він хвилюється даремно.
Юя — це людина, яка ніколи не втрачає своєї вигоди. Чи ці торговці, що розжилися на харчах і вперто вірили, ніби він настільки добрий, щоб дозволити їм продовжувати процвітати?
Кушини трохи заспокоїли Мінато.
У цей момент у двері подзвонили.
Мінато пішов відкривати. На порозі стояв шінобі з Анбу. Мінато здивований завмер.
Боєць у масці рівним, байдужим тоном сказав:
— Приказ Хокаге. Намікате Мінато, негайно з'явитися в резиденцію для збору.
Мінато поспішав інерції запитав:
— Зачем?
Він швидко додав:
- Я зараз буду.
Абу безшумно зник. Мінато обернувся до Кушина.
Та лише знизила плечима. Її погляд говорив ясніше різних слів:
« Ну ось, а я про що говорила?»
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt