Поки Райкаґе вів невимушені розмови, Узумакі Кушина, Намакаре Мінато та інші шоїки з Конохи завоювали торговий район Кумогакурури.
Нове покоління трійці Іно-Шіка-Чо - Нара Шикаку, Яманаки і Акімічі Чоза -- також прогулювалось по Деревні Скритого Хлаяка.
- І на тебе вдома висиджують? - Похитав головою Акімічі Чоза, дивлячись на Іноїчі. - Та на мене в Академії так не наседали.
Яманака Іноїчі важко зітхнув.
- Що поробиш... Батько з мамою тільки й чекають, коли я їх діду і бабці зроблю.
Нара Шікаку теж похитав головою.
Моєму батькові, на щастя, все одно він мене не поспішає. А ось матуся... Так, натякає.
Чоза зітхнув. Двоє інших зітхнули слідом за ним.
Ну що за напасти...
Усі троє вже довгий час мають старі шинобі, а тиск з боку сім’ї лише збільшувався. Особливо важко було Акімічі Чозе. У Конохі багато хто обирав собі пару за зовнішнім виглядом. І нехай клан Акімічі був багатий, байково багатій, знайти дівчину, що готувала ось так одразу піти під вінок, було нелегко. Але його батьків це не хвилювало - старші так не терпіли понюхати внука або онуку, що вони, здавалося, ось-ось зійдуть з розуму.
— У кожній зіграйці свої погрімки, — сказав Нара Шікаку.
Його погляд зачепився за вивіску однієї з лавок, і в очах промайнув інтерес.
- До речі, я ще не пробував тут цигарки. Зараз куплю пачку на пробу.
Шикаку заглянув в лавочку і повернувся з дуже спантеличеним виглядом.
- Що таке? — Здивовано запитав Іноїчі, помітивши дивний вираз на обличчі друга.
Шикаку витягнув пачку і подивився на товаришів.
скільки коштує?
- Скільки? — Поцікавився Чоза.
— Сто ре, — відповів Шікаку.
- Скільки, скільки? — Здивувався Іноїчі.
Не бажаючи більше випробовувати їх, Шікаку пояснив:
- І це ще не все. Ціна визначається в валюті країни Огня, у рингу Конохів. Якщо платитиму за гроші тут, то Кумо вийде вже триста.
— Ну, такий курс, взагалі-то, не здивований, - простягнув Іноїчі.
Шикаку затиснув сигарету губами, підпалив її і, довго протягнувшись, виніс вердикт:
- М-м, а на смак так собі.
Трійця продовжувала ходити по торговому кварталу, але Шікаку з того часу йшов, опустивши голову і занурившись у свої думки. Іноїчі і Чоза, звичайно, це помітили.
— Шікаку, ти про що задумався?
Нара Шікаку прокинувся і, обвівши друзів поглядом, тихо вимовив:
— Ви ж знаєте, що Конохі має суворі обмеження на вивезення капіталу? Тобто великі суми не можуть просто так плисти за кордон.
Іноїчі та Чоза переглянулися і кивнули.
— Звичайно, — підтвердив Яманака. - Щоб зняти рахунок у Конохі більше мільйона рей, потрібно чітко вказати мету витрат коштів.
На обличчі Шікаку проникла загадкова фраза.
- А якщо... Ми могли б дістати велику суму грошей?
Іноічі закаштувався.
- Ти збожеволів? — Спополохнувся Чоза. — Батько твій хіба не наказав тобі в торгівлю не лізти? Він же нас обох суворо-настрого попереджав, щоб ми тебе від торгівлі не тримали!
Почувши це, Шікаку лише посміхнувся і похитав головою.
— Та я просто роздумую вголос... Повірте, я чудово розумію, що можна, а чого неможна.
І хоча він сказав це, погляд його, який глянув на торгову вулицю Кумо, так явно і безсоромно скопійована з Конохі, наповнився ледве помітним сумом...
***
Камігане Юя, який не підозрював, що цей негідник Нара Шікаку готує йому грандіозну несподіванку — саме в той час супроводжував чотирьох інших Каге до Гостевої Дворец Кумогакурі.
Неважко здогадатися, що Конохі також запозичив цю ідею. Ну, вже непогано. Юя і не сподівався, що в Кумо його поселять у розкішних апартаментах.
Але, ввійшовши всередину, він був вражений величністю оздоблення. Рідкісні шкури і клики диких звірів його не дуже вразили, але дорогі меблі, в тому числі коштовні порода дерева, говорили сама за себе.
Ц-ц, мабуть, один цей палац обійшовся їм в круглу суму. Цікаво, в яку саме? І чи Райкаґе ще й досі не тратиме від таких витрат?
Хоча, звичайно ж, не щемітить. Таке місце - обличчя села, її візитна картка. Не міг же він поселити Юя в жодній халупі? Хоча, по правді кажучи, дуже хотілося.
— Сьогодні прошу вас, панове, добре їсти і солодко спати. А завтра, о дев'ятій ранку я особисто проводжу вас на демонстрацію нашої суперпушки!
З цими словами Райкаґе зник.
Юя навіть не повів, помітивши, що весь цей час їх привітав клон. Хтось міг би подивитися на це приховане припущення, але коли Ракаґе так робив, то причина була лише одна: рубаці були просто несамовито виконувати такі обов'язки. Спілкування з іншими Каґе було справжнім випробуванням для такого простоти чоловіка.
Опинившись у відведеному стані, Юя ретельно оглянув їх і прокручував стіни. Ніяких підслуховувальних пристроїв. Ну, Райкаґе виявився гідною і не опускаючись до дешевих трюків. Юя-то пам'ятав з минулого життя, як навіть наймогутніші держави не брезковували наспигувати жучками апартаменти послів. Варварські замки, прикриті фіговим листком розмов про свободу і демократію. Просто сміх, та й тільки.
Але якщо Юя дали такий прийом, то двом його підрозділам пощастило менше. Коли він був у своїх кімнатах, — чи то уві сні, чи коли б пильнувався, Хатаке Сакумо і Майто Дай почесно несли караул зовні зі своїми командами, щоб жоден зловмисник не зміг до нього пробратися.
До вечора в покої принесли вечерю. Хатаке Сакумо запропонував першим зняти пробу, побоюючись, що люди з Кумо могли отруїти їжу.
Він лише махав рукою. Неважливо, чи був у їжі отрута. Навіть якщо і був, йому нічого боятися. Його дружина Цунаде не локшиною їсть хліба, а його тіло вже давно було зміцнене різноманітними сироватками. Навіть від найсильнішої отрути він не помер би на місці. А якщо з'єднати силу Золотого плоду, то це не має значення. І яка отрута може стати на чисте золото?
Проте Кумомаре, чесно й відверто, на диво вів себе у цьому відношенні.
Юя не тільки посміявся, але й спав вночі як немовля - здається, в кімнаті курилися якісь особливі пахощі.
***
Наступного ранку, енергійний і повний сил Юя вирушив у місце призначення.
Райкаґе вже чекав його там.
- Нарешті! — Оскалівся він. — Ну, подивимося... Чи зможеш ти і далі так умиватися після того, що побачиш сьогодні!
Голос його гремів над площею. Поруч з ним височіла слинська гармата, яка була такою великою, що Юя міг би встати у повний ріст.
Він лише злегка підвів брову.
Так бахатися, не показавши ще товар обличчям...
Чи ж це не занадто самовпевненість?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt