Село Фушико.
Хіміко повільно зняла білу трауровну пов’язку з людиною, а потім скинула із себе прості й зайві прикраси одягу.
Її мати померла саме рік. Біль втрати закінчився, а борг смутку був виконаний.
Але тепер у душі Хіміко проникло замішання.
Вона не знала, як жити далі.
Раніше, заради матері, вона з місяця в місяць викладала способи заробити. І хоча Коноха щомісяця присилала їм лікарські трави, що значно полегшувало її тягар, Хіміко намагалася відкласти хоч трохи грошей - на випадок ускладнень.
Але тепер матері вже нічого не зробили, бо ліки виявилися безсилими. Цілі, що вели її вперед, випарувалися в одногодинному моменті залишивши після себе тільки зв'язокну порожнечу.
— Химико-тян?
Хіміко, почувши голос старости села, поспішила зустрітись з ним.
- Пан Старосту?
Старик, похитуючись, підвівся до порогом її будинку і з широкою посмішкою сповістив:
— Доброя новина, Химіко-тійка, добра звістка!
Останнім часом ця стара особа дуже здалася, але здавалось, що вона була бадьорішою день за днем. Мешканці села знали, що йому залишилося недовго. Цей раптовий приплив сил був лише останньою спалахом полум’я, яке згасало.
Хіміко запросила його сісти. Старосту, ніжно поплескаючи її по руці, з захопленням проговорив:
— Сама подумай, яка честь! Пан Хокаге з Конохи... Він кличе тебе в Деревню Скритого Листа!
Для жінок з села Фушико можливість переїхати до Коноху і насправді була найкращою новиною. Протягом років співпраці, які щороку отримували місця для навчання дівчат і хоч не найменші з них, але щедрі поставки лікарських рослин, мешканці Фушіко проникли до Лісти найглибшою прихильністю.
Хіміко теж була щиро вдячна.
Якби не ліки з Конохі, її мати померла б багато років тому. Ці кілька додаткових років життя були можливими лише завдяки їхній щедрості.
На жаль, хвороба була занадто пізною. Якби її мати шінобі, можна було б знайти спосіб продовжити їй життя, але... У ті похмурі часи, кілька десятиліть тому, якщо ти не належав до могутнього клана або не служив великому селі, то навіть найвидатніший талант був безполежним.
- Пан Хокаґе... — На обличчі Хіміко мимовільно відображалося благоговіння.
Дивно, але вона ніколи його не бачила. Жодного разу. І все ж її вдячність була безмірною і абсолютно щирою. Він дуже допоміг їм, а Хіміко — не тільки тим, хто забуває добро. Вона відчувала себе його вартою, тільки щоб відплатити йому так і не представилося.
Але зараз...
Чому вона знадобилась пану Хокаґе?
— Староста, — з цікавістю запитала вона, - навіщо він мене кличе?
Старик розплився в усмішку і, знову поплескав її по руці, вимовив:
- Це твоя подальша доля! Про твоє особисте життя! Пан Хокаґе так тебе цінує, що вирішив особисто зайнятися цим питанням! Це ж незрівнянна милість!
Хіміко завмерла, а серце пропустило удар.
Вона безмірно поважала третього Хокаґе, але це зовсім не означало, що вона готова ось так просто вручити йому свою долю ...
Чомусь перша думка, що мигнула в її свідомості, стала образом білосного хлопця... Майже десять років тому вони з тим хлопцем на ім'я Джарія... Уклали якусь угоду щодо учня... Але якщо чесно... Справа була не тільки в учня...
Хіміко пурхнула головою, відганяючи непрохану думку. Адже він ясно дав їй відмову...
Зійшовши з духом, вона сумнівалася:
- Наскільки я пам'ятаю, пан Хокаґе... вже одружений?
- Эх, про що ти думаєш! — отмахнувся старости. - Не о себе же він печеться. Де пан Хокаґе, а де ти ... Ти йому не рівня.
І це була чиста правда. З огляду на сьогоднішній статус Юя, єдиними, кого можна було б порахувати партією для його дітей були хіба що дочки Дайме або інших Каге. Будь-яка інша була б явним мезальсом.
Ну а якщо говорити про нього самого... Це була найбільша честь для них.
Є люди, які здатні одним своїм існуванням викликати благоговіння у всьому світі.
Хіміко зітхала з полегшенням. Від серця відлегло. Не те щоб вона була проти пана Хокаґе, просто ... Вони навіть не зустрічалися. Занадто необдумано. Звичайно, якби він вимагав від неї відплати за добро, вона б стиснула зуби і змирилася.
На щастя, він у ній не був зацікавлений.
- Але тоді я тим більше не розумію... — розгубилась вона. - Якщо справа не в... в цьому... то при чому тут моя доля?
— Пан Хокаґе хоче підшукати для тебе гідного чоловіка! — З ентузіазмом пояснив старости. — справжнього таланту, з яким ти розділиш своє життя!
Обличчя Хіміко помрочнело.
Отже, ось в чому справа ...
Вона підвела образ, який раптом з’явився у пам'яті і зітхнув через нього.
— А можна... відмовитися?
Староста завмер, невпевнено дивлячись на неї, а потім вигукнув:
- Хіміко, ти в своєму розумі? Такий шанс! Сам пан Хокаґе вибрав тебе особисто! Якщо ти відмовишся ... Як ти дивишся йому в очі після всієї його доброти?
Хіміко нахмурилась.
Звичайно, це була неймовірна удача для мешканців села.
Но...
Вона згадала про роки допомоги, про неоплатний борг... і зітхнула,
— Ладно. Я все зрозуміла. Я поїду.
Старосту задовільно кивнув.
Хіміко знову зітхнула, проводячи його поглядом. Якби можна було вибирати... Вона б ніколи не поїхала...
Хоча... Останнім часом її майбутнє і впертість здавалося їй суцільною невизначеністю.
***
І ось вона у Конохі. У Резіденції Хокаґе.
Чоловік, якого вона ніколи не бачила, але якому була так багатьом зобов'язана, звернувся до неї:
— Джарія чудово пам’ятає все, що сталося між вами дев'ять років тому.
Голос Хокаґе був спокійний і ровен.
— Кажи, Химико... Якщо він захоче бути з тобою... Чи ви погоджуєтеся подорожувати разом з ним по всьому світі шінобі?
Химіко застигла, не довіряючи своїм вухам...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt