А поки залишимо їх і перенесемося в світ, де зараз перебував Юя.
- Це зведення даних по населенню. У внутрішньому місті вже понад півтора мільйона, а на Зовнішньому — мільйон. З урахуванням кількості робітників Конохі перевалила за три мільйони населення, з ентузіазмом доклав Нара Шікая на Юю.
Юя кивнув, хоча в душі залишився байдужий.
Подумаєш, три мільйони. Майже половина з них — старші сорока і молодші 10 дітей. Якщо б не захоплені робітники, а основна рушійна сила - молоді люди середнього віку та інші — могла б і зовсім зруйнувати.
Звичайно, Юя майстерно провернув аферу і дозволив незнайомій курці понести йому золоті яйця. Відбудувавши Коноху, він відразу почав думати про те, як би заманити... кхм, тобто залучити на заробітки жителів інших сіл та країн. Як у попередньому житті, де мегаполіси манили до себе мешканців провінції.
Здалека здається, що варто переїхати туди і миття тарілок буде приносити десятки тисяч на місяць. Але, опинившись у такому великому місті, ти розумієш: тут дуже багато грошей і немає нічого поганого в тому, що блиск та розкіш — правда, життя в чагарі золотої гарячки.
Ось тільки як все це пов'язане з тобою?
Приїхавши, ти стаєш лише одним з багатьох на самий день, частиною обслуги для тих, хто вгорі.
І все ж, з огляду на сьогоднішній рівень розвитку Конохі говорити начистоту - навіть собаки тут їдять краще, ніж люди в інших місцях. Тому навіть виявивши, що золото не валяється під ногами, люди залишалися на роботі до сьомого поту.
Варто було лише поглянути на Коноху, а потім згадати свої рідні краї...
Що ж, краще вже і далі вколювати тут. Принаймні, тут можна жити в комфорті, чи не так?
Нині Конохі має такий пристрій: мешканці Зовнішнього міста щороку оформляли дозвіл на тимчасове існування, щоб знімати житло і працювати у Внутрішньому місті. Не маючи права на такий документ, вони жили і працювали виключно в зовнішньому.
Але одне було певне: Конохі платили правильно. Не можна сказати, що утиски та утримання зарплати не було зовсім, але варто було подати комусь скаргу - і розслідування почалося негайно. Якщо вина ствердилось, цього арештували без найменшого дроту. Юя був готовий залучити Анбу, якщо Поліції Конохі не вистачало рук.
Він добре знав, що головна сила села — робітники на заводах — це переважно жителі Зовнішнього міста і ті, хто захоплювався Конохою, але вирушив здалека. Вони були справжньою тягловою силою. Що до жителів Внутрішнього міста...
Не варто очікувати, що люди, у кожного з яких в власності як мінімум дві квартири вартістю в десятки мільйонів рі будуть надруватися на роботі. Вони не вдарилися у відверту безробітку, а намагалися піти на службу або влаштуватися до лабораторії.
Якби він був на їхньому місці Ю, то вже давно жив би у своє задоволення. Продав би одну квартиру за десять-двадцять мільйонів ре, поклав гроші в банк і отримував би двісті тисяч рі на рік одними відсотками, нічого не роблячи.
Звичайно, таке життя означало б повну відмову від будь - яких нових технологій. А з огляду на темпи розвитку Конохі, поява смартфонів була лише питанням часу.
Звичайно, це були смартфони в уяві Юя. Для жителів цього світу...
***
Коли Юя повернувся додому, то побачив, як його діти, Юкі та Юру, сидять на дивані і дивляться телевізор. Їхні обличчя були повні зосередженості. Поруч сиділа Цунаде в легкій домашній сукні, її погляд також був прикутий до екрану.
Юя з подивом відклав портфель і підійшов до дивана, щоб побачити, що ж там показують.
Побачивши його, він просто зітхнув. Треба ж, а я-то думав, що щось серйозне. Це лише реклама.
Скука.
Юя зняв піджак. За мить реклама закінчилася. Цунанда встала і звернулася до нього:
— Дорогой, те що в телевізорі показали - це правда? Якщо у тебе є цей ... як його... телефон, то можна в будь-який момент зв'язатися з іншою людиною у Конохі?
— Ага, правда, — кивнув Юя. - Насправді, не тільки в Конохі, але й у кількох інших країнах теж. Итак... Окрім Кіригакурі.
У селі Скритого Тумана досі не закінчили відновлення базової інфраструктури, дороги не прокладені, так що сигнальні вишки там було ніде поставити.
Цунада здивовано прикрила рот рукою.
Юя з посміхом подивився на неї:
- І це тебе дивує? Це ж тільки початок. Завтра принесу тобі один, як подарунок. Заодно і навчу, як ним користуватися.
Юкі і Юру відразу ж почали жити.
Юру підбігла і міцно обняла батька за ногу.
— Папа... Вона не кажучи вже ні слова, тільки моргаючи великими й сяючими очима.
Юя відразу підняв її на руки:
— Добре, добре, завтра і для моєї маленької Юри принесу один.
Юки теж заморгував своїми великими очима:
— Па-а-ап...
— Здаси наступний екзамен з математики на дев’яносто балів або вище, подарую, — відрізав Юя і розвернувся до столу.
Юки застыл на місці.
« Я точно прийомний... Саме так.
***
Вночі Цунаде, лоба поруч з Юя, притиснулася до нього, заткнулась носом у його шию і прошепотіла:
- Я досі не можу повірити. Те, що ти створював раніше, було вражаючим, але це ... Це щось особливе.
« Я мало заслуги тут », — заперечив Юя. - Все це завдяки Орочимару. Він підвищив ефективність передачі сигналу від одного кілоббита до мегабіта, швидкість мережі зросла з 2G до 3Г. Чорт, я тобі так скажу: не будь він одержимий своїм вічним пошуком безсмертя і експериментами над людьми, він був би найбільш популярним та заслуженим дослідником Конохі.
Цунаде нічого не відповіла, тільки міцно обняла його. Що б не трапилося, Орочимару залишався одним з небагатьох друзів. Вони росли разом, вчилися в Академії, а потім спільно вивчали ніндзюцу під керівництвом Сарутобі Хірузена...
Цунада була рада, що Юя цінує Орочимара, але...
Эх...
Коли вона зітхнула, то лише розчавлювалася через його долю. Ах, якби тільки Орочимару взявся за розум! Навіщо йому цілими днями возитися з цими проклятими експериментами? Невже він не міг направити свій геній на благо Конохи?
Це було звичайне мислення у дусі Волі Огня. Здається, що навіть не ставши Хокаґе, Цунаде завжди хотіла б зробити Коноху краще, якби бачила таку можливість.
От тільки шкода... Орочимару більше не було в Конохі.
***
Наступного дня Юя ошелешенно дивився на звіт, який приніс йому Нара Шика.
— Розпродали? Але ж я приготував першу партію в сто тисяч!
— Це ж епохальний продукт! - Збудливо відповів Шікая. — Пан... Юя... Завдяки цьому телефону люди можуть вільно спілкуватися. А місячна платня - лише п'ятсот ре... Багато хто витрачає більше на обід!
Хибний дух Нара був неможливо приховати.
Юя ж пробув у легкому стукоті.
Невже ця штука ... настільки хороша?
Дизайн телефону він сам зрисо... кхм, розробив. Він був точною копією легендарної Nokia 1100. Коли Юя вмикала чисте хуліганство, він поставив дві руки на місце, замість того щоб потиснути один одного, складаючи печатку Примирення. Можна сказати, що він вклав у цей проект багато своїх маленьких ідей.
І він ніяк не очікував, що продаж підійдуть ринок.
Адже перша партія не могла бути дешевою, тому він встановив ціну в двісті тисяч ре. За ці гроші можна було купити невеличкий телевізор і маленький холодильник.
Але їх все одно з руками відірвали.
Юя міг тільки констатувати факт: він і уявити собі не міг, що в Конохі стільки багатих...
Но... Невже це того коштувало?
Це був просто звичайний телефон. З вібродзунком, змінними панелями, вбудованою антеною, годинником, режимами, групами контактів, замітками тощо...
Звичайний кнопочний телефон.
Юя сам би з такою іграшкою возитися не став.
Але раз вже такий ажіотаж ... Що ж, треба терміново нарощувати виробництво.
— Передай на завод, щоб пришвидшили виробництво. Наступна партія повинна бути готова протягом трьох днів.
Взагалі-то Юя і так знав, що будуть й друга, і третя партії. Новінки завжди користуються попитом. Таких покупців зазвичай називають транжирами. Але він не очікував, що їх буде так багато.
Другий і третій партій за таких стиснених термінів — справа нескладна, але він був упевнений, що потрійна платня зніме всі можливі заперечення.
— Ах так, скажи їм там, щоб сьогодні ввечері доставили мені три штуки.
— Буде зроблено.
- І ще... — Юя побабанив пальцями по столі і, пом’якшивши, зітхнув. — Відправте один примірник в країні Трави. І прикладіть записку з номером телефону мого кабінету.
- Слухаюсь.
Хоч Шикая і був здивований, він не поставив жодного питання. Як секретар, він добре знав про що можна питати, а про чого - ні.
***
За останні кілька днів вулиці Конохі були розмальовані.
Юя лише хотів, щоб жителі села мали більше часу на спілкування з людьми і телефон.
І врешті-решт цей пристрій став незрозумілим у предмет розкоші. Офіційна ціна - двісті тисяч рей, а на чорному ринку перекупники завинили її до двохсот п'яти.
"Твою мати, ці кляті спекулянти вирішили на мені напитися?!"
Юя був розлючений і вже готувався до дій з показною поркою, але одна новина змусила його замовкнути.
Юкі та Юру забрали телефони в школі за те, що грали з ними на уроці.
М-да...
Це до болю знайоме відчуття.
Коли Юкі повернувся додому, Цунаде стягнув з нього штани і відлучав його вибилкою для килимів.
Юру тремтіла від страху. Коли Юя побачила, що сталося, то наче вдивлялася у свого рятівника.
— Папа! — скрикнула вона і кинулася до нього.
Юя обійняв доньку і почав заспокоювати Цунаду. Подумаєш, забрали телефон на уроці. У той час, коли він згадував про це, батько мусив забрати один плеєр, як він відразу купував новий. За рік у нього набралося більше десятка MP3, МР4 і телефонів. І все - щоб читати романи.
Куди вже їм до нього.
Коли Цунаде випустила пару, Юя швидко заспокоїв її.
Потім він пообіцяв їй встановити нові правила: перед початком уроків всі учні будуть зобов’язані здавати свої телефони. У кожному класі на стіні повісять спеціальні кармашки-органайзери. На зміні можна буде забрати телефон і пограти, але під час уроку - ні. Зрозуміли, конфіскація без розмов.
Для цього Юя мала більше, ніж достатньо ім’я.
Хоча через це багато дітей підняли вій, а однокласники дивилися на Юкі і Юру зі співчуттям.
— Юки! Ти що робиш? Чому не сідаєш? — Нахмурившись, вчитель запитав з клану Сарутобі в окулярах чорної оправи.
Юкі навчався в останньому класі початкової школи, і насправді його оцінки були непоганими. Можливо, це було простою програмою. Але він був одним з перших. Але через його батька вчителі не вирішувалися бути з ним занадто суворими.
Побачивши, що Юкі все ще стоїть, хоча урок вже почався, вчитель знову насупився.
У відповідь він почув жалісний голос Юкі:
— Вчора мама мене відлучила, тепер задниця болить від дотику. Я краще постою...
Вчитель на мить завмер, а потім його обличчя промайнуло дивний вираз.
— Ну добре, кивнув він.
Після уроку до Юки відразу підскочили його закадні друзі.
— Эй! Не чіпайте, не торкайтеся! Правда боляче! — Він закричав Юкі, не зважуючи на руки, які намагалися перевірити його чи він справді поранений.
— Ш-ш... Невже пані Цунаде так сильно тебе?. — Присвиснув один з хлопчиків.
- Та що там сильно! — З тривогою в голосі перебив інший. — Я вам ось що розповім. Пам'ятаєте Шинноську? Ну, того, з багатої родини. Він захворів і пішов до шпиталю. А я саме того дня сестру на укол водив... І там я побачив пані Цунаде... У неї в руках був шприц у-о-від такого розміру! Прямо в-о-от такий!
На очах дітей відобразився жах.
Вони подивилися на Юкі з глибокою жалістю.
Юки просто презирливо фирснув.
- Хмф, це ще що. Ось коли я виросту...
Все відразу ж таки наблизились до нього, очікуючи продовження.
- ...коли я виросту, я теж одружуся, народжу сина і буду його нещадно лупити! - Проричав Юкі з лютим видом.
— Тьху! — Да.
А ми думали, що ти герой. А ты...
***
Так, день за днем, проходив 41-й рік ери Конохи.
І ось, в один з днів у середині червня...
Юя подзвонив Орочимару.
— Орочимару. Ти вирішив сам зі мною зв'язатися?
— Братец! Погані справи! Фугаку, Хіаші та Гізаші, які вирушили на стажування в інший світ, важко поранено!
- Що ти сказав? Як це можливо? Ти ж казав, що твій інь-ян магніт може миттєво повернути їх назад! — Юя вскочив на ноги.
Якщо з цими трьома щось станеться... Наслідки цього будуть катастрофічні.
Голос Орочимару в трубці звучався так, ніби він говорив з повним ідіотом:
— Це правда, але для цього їм потрібно було його активувати! До того ж, Коноху в тому світі атакували. І замість того щоб бігти, вони вступили у бій!
- Вони що, з глузду з'їхали? - Зревел Юя. - Це інший світ! Інша Коноха! Що вони роблять перед тим, як нападуть? Вони... Стривай, що ти сказав? Другу Коноху атакували? Ти впевнений, що саме Коноху?
— Да! Я впевнений! — Поспішно відповів Орочимару. - І тепер це село, мабуть, вже повністю знищено...
Слухаючи його, Юя поступово почав розуміти...
Хм-м...
А в цій справі... Здається, є потенціал.
- Де ти? Я відразу виїжджаю! Ми разом підемо в той світ!
— А? ...Братець, ти впевнений, що...
— Да. Готуй все необхідне.
З цими словами Юя повісив трубку і люто натиснув на кнопку виклику Анбу.
У кабінеті з’явилася чорноволоса дівчина в масці.
Юя з гарячковим блиском в очах подивився на неї:
— Казуко, знайди Сакумо и Дая. Скажи їм, щоб брали своїх учнів і готувалися. Ми вирушаємо на місію S-ранга!
Дівчина з Анбу на мить завмерла, а потім низько вклонилася.
- Так, пане Хокаґе.
Її фігура розчинилася в повітрі.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt