Спроба Учихи Фугаку і Шимури Данзо доповісти свиню Юя обернулася тим, що вони просто викопали яму самим собі. Не враховуючи того, що вони знатно повеселили народ, жодних реальних наслідків їх витівка не мала.
Розкол в Клані Учиха повільно, але вірно продовжувався. Кожного місяця один-два члена клана, не витримавши гнітючої атмосфери в родовому кварталі, приймали рішення піти.
Фугаку, який кілька місяців потрапляв у в’язницю і після звільнення з головою закопався до бібліотечних архівів. Він все ще хотів врятувати свій клан. Але тепер він на власному гіркому досвіді переконався, що одна теорія — це книжка, а зовсім інша — практика. У реальному житті з’явилися безліч проблем, а в книжках описувалися лише окремі та ідеалізовані ситуації. Фугаку треба було вкорочувати у собі все знання, якого він так не знав.
***
Стан Данзо у власному лані, якщо його не впало до самого дна, то вже точно стало зовсім непомітним.
Його звеличення Данзо був зобов'язаний не якимось видатним талантам. Причина була прозаїчною: він був учнем самого Сенджу Тобірами, другого Хокаґе.
Але ось у чому заковика: його товариші по команді давно його обійшли. Сарутобі Хірузен і Акімічі Торіфу вже стали головами своїх кланів. Каґамі, хоч і не займав високого становища, був дуже впливовим серед тих Учиха, що залишили клановий квартал. Вони охоче визнавали його своїм представником. Мітокадо Гомура і зовсім був сірим кардиналом країни Водоларов. А Утатане Кохара стала зв'язаним ланом між Конохою і двором Дайме Країна Огня; її становище було подібне до спеціального радника, перед яким навіть Юя був зобов'язаний вимовити пошану першим.
Люди одного покоління, а які різні долі. Хтось уже досяг вершини влади, а хтось цілими днями передавався знеохоченням у чотирьох стінах. І як тоді не повірити, що прірва між людьми буває величезна?
Однак вибір був зроблений, і Клану Шімура не залишалося нічого іншого, як затиснути ніс. Нехай їхній глава і був нікчемним інтриганом на фоні голів кланів Акямії та Сарутобі, він все ж був їхнім товаришем. І учнем другого... Хоч якась вага в вищих колах це йому надавала.
А що ж сам "любимець" Ю, Данзо?
Він? Він не вважав, що допустився хоча б однієї помилки.
Так, нехай він послав людей сіяти замішання в країні Дощу. Нехай ніхто з них не повернувся. Хай він умудрився підставити під удар ще і Учіху Фугаку. Він все одно був непогрішимим у власних очах.
Данзо був упевнений, що його план провалився лише тому, ніби Ханзо Саламандра симулював отруєння. Якщо б Ханзо померла, як доносила розвідка, то її операція була б оглушливою.
Існує такий тип людей у світі: вони ніколи не шукають причини невдачі. Іноді завдяки вдалому підтвердженню або просто знаному походження вони злітають на гору. Але це не означає, що їхні особисті риси чи здібності відповідають зайому становищу.
Данзо був саме такою людиною.
Звичайно, багатьом доводиться зустрічати таких персонажів — начальників і директорів... Їх зліт здебільшого спричинений не власними талантами. По правді кажучи, в більшості сфер професійного знання є менше значення ніж вміння розбиратися у людських стосунках. Подхалізм і лестощі - ось їх коник. Запитайте їх про справу - почнуть м'якшувати і відходити від відповіді, але запитай, скільки у боса машин, годин чи коханок, — відраховують без запиці.
Кхм взагалі не варто заздрити таким людям і їхнім успіхом. Якщо ви самі хочете стати таким - воля ваша. Але тоді будьте готові виявляти зневажливі погляди і байдужість до тих, кому ви так наполегливо догоджаєте. Це вже їхній шлях виживання.
Тому в житті все ж краще освоїти будь-яке ремесло. Принаймні... з ним ви ніколи не залишитеся без роботи і шматка хліба.
***
Звичайно, Юя добре розумів почуття Данзо. Але він не збирався нікого перевиховано. У кожного своя доля, і не йому в неї втручатися. До того ж, якби не дурниця Данзо, як би він зміг запустити руку в справи клана Шімура?
Стук-тук.
У двері постукали. Юя ледве помітно посміхнувся, прокашлювався і низьким, владним голосом вимовив:
— Уходи.
У кабінет увійшли троє чоловіків і одна жінка — четверо добірних джонінів, гордість Клану Шімура. Що до їхньої сили... Гадаю, нинішній Джірая не впорався б з ними. Той Джирая, що ще не оволодів режимом Відшельника. А це вже дуже серйозний рівень. У світі шінобі, за вирахом кількох геній з їхніми « імбаласними » технологіями, більшість були звичайними бійцями, тому така сила була більш ніж гідна поваги.
Юя пробігся очима по списку, потім підняв погляд на четвертку перед ним і важив:
- Шимура Ішшін, хто з вас?
Найвищий і міцний на вигляд шінобі крокнув вперед і вклонився Хоказі.
Юя кивнув.
— Я ознайомився з вашим проханням. У мене є дві пропозиції.
Сам факт того, що шінобі Клана Шімура звернулися безпосередньо до Хокаґе, в обходженні глави клану і старійшин, був з ряду геть вихідний. Але у світлі останніх витоків Данзо все ставало на свої місця.
Якщо уявити Коноху як велику компанію, то клани - це її відділи. Коли начальник відділу створює відверту дичину, підпорядковані природно не прагнуть йти за ним на дно. Чи може він і їх заманити? Куди надійніше працювати безпосередньо з генеральним директором. То ж куди зрозуміліше?
Лица чотири джони посуровели.
— Прошу вас, пане Хокаґе, виясніть, - крокнув вперед Ішшіне.
— Що ж, — кивнув Юя. - Варіант перший. Ваше прохання очолити власні команди цілком відповідає поточним потребам села. Цього року у нас якраз будуть випускники, і ви можете взяти їх під своє крило. Однак зазвичай джонін керує командою генів принаймні рік, а то й два. На мою думку, два роки возитися з щойно випущеними столиками в селі - незвочна розкіш для бійців вашого рівня. Це марнування таланту.
Тому я обдумав другий варіант. Вас четверо. Виберіть капітана і сформуйте елітний загін, який буде внесений у реестр добірних команд Конохи. Звичайно, з відповідним змістом. Вісімсот тисяч ре на місяць кожному бойцеві і мільйон капітану, навіть якщо ви не будете виконувати місії. Задачі платяться окремо: три відсотки від платні — бойцям, п’ять — капітану. Що скажете?
У Конохі, та й у всіх селах шинобі (Кланові ніндзя) зазвичай тримали біля своїх кланів. Це і було основною метою їх витрат. Згідно з цим, такі шінобі виконували лише розділ клану і спочатку докладали накази від Каґе.
Але остання витівка Данзо, очевидно, стала для багатьох останньою краплею. Елітні шінобі клана Шімура подивилися на свого нікчемного главу, потім - на мудрого і могутнього третього Хокаґе.
Отже, вибір був очевидний.
Які ще "члени клан Шімура"? Ми всі - шінобі Конохі!
Таке траплялося і раніше. Візьмімо для прикладу тримісячну армію Клану Сартобі з оригінальної історії - це були війська, що підкорялися виключно главі клана. А от Хірузен і його син Аса були вірними Конохе. Ці люди, звичайно ж, діяли згідно з сумлінням. Адже що звучить вагою: добробут усього села чи інтереси одного клана? Відповідь очевидна.
Отже, якби у Конохі було більше таких як Данзо, Юя давно б переманив на свою сторону всіх кланових шинобі. На жаль, один дурень на всіх не вистачить. Яка прикрість.
Четверо джонінів напроти нього довго роздумували і врешті прийняли пропозицію Юя. Яка різниця, на кого ризикувати життям? Крім того, умови Ю були куди кращі від тих, що давав Данзо. Для більшості кланів робота шінобі на благо сім’ї є звичайною справою. Яка ще додаткова нагорода?
Юя ж був іншим. Навіть за звичайне патрулювання він платив близько мільйона рі, а як ділити гроші - вирішував уже капітан. Якщо Коноха замовила інше село, то бійці отримували умовлений відсоток прибутку. Не кажучи вже про премії та подарунки на свята.
Якби не магія загального імені і кровних вузлів, всі ці шінобі давно б працювали на Юя.
Але на жаль.
Коли четвертка пішла, Юя з полегшенням потягнувся. Він і сам не помітив, як йому довелося почати стежити за своїми манерами та поставою. Все-таки він Хокаґе, та і вік вже не той. Непередбачуваність і відсутність мінливості не відповідали статусу.
Але були і плюси. Його вплив серед молодого покоління ріс не по днях, а за годинниками. Усі знали, що Третій Хокаґе — спокійний і стильний чоловік у розквіті сил. Скільки молодих дівчат вважали його зразком мужності!
Звичайно, далі мріяння не заходило. Цеунада не підпускала Юя до сумнівних установ, а вже й не говорила про підозрілих осіб з нечистими поглядами. Юя був занадто важливий для Конохи. Каґамі вже перехопив незліченну кількість донесень про тих, хто готувався на нього. І мова йшла не тільки про терористичні акти, а й про спокуси та підлаштовані « випадкові » зустрічі і інші вишукані трюки.
Але поки ніхто не досяг успіху. Його життя було до нудного одноманітного: резиденція — дім, будинок — це житло. А якщо він і вибирався розлучатися, то ніколи не один — лише з сином та дочкою у парку розваг чи зал із ігровими автоматами. Не даєш долі шансу - і не потрапиш ні в які дивні історії.
***
На початку липня тридцять дев’ятого року за календарем Конохи, після двох місяців польової практики, було відібрано останні двісті з понад цивільними службовцями.
Звичайно, не було потреби говорити про повну і незаперечну справедливість. Але Юя не був перфекціоністом, нетерпимим до найменших вад. Тому він дивився на це крізь пальці. Тих, хто перегинав палицю, все одно чекала показна порка під час щорічних чисток.
Не думайте, що Конохе не мав місця у справі і змову чиновників із торговцями. Коли село розрослося і збагатилось, завжди були ті, хто був готовий ризикнути заради наживи. Юя визнав, що недооцінив людську пристрасть до злодійства.
Ну і добре. До того ж, якщо не саджати одні одних, звідки беруться місця для інших?
Того ж липня з країни Дощу прибула делегація за обіцяними ресурсами. Передавши вантаж, Юя наче невзначилась і запитала, чи Ханзо потрібна допомога.
На відміну від Данзо, який хотів піднести всю країну, Івагакурі хотіла мати малий: права на безкоштовне використання річки, що протікає через усю державу Додя. У цьому і входив корінь конфлікту між Івою та Дочекаєм. Це було фундаментальною суперечністю, і Оноки не відступився б, навіть якби Ханзо віддав йому половину своїх земель.
Отже, зіткнення було неминуче.
Але наскільки масштабним він буде... Цього ніхто не знав. Юя, зі свого боку, не хотів великої війни. Вона б перешкодила його бізнесу.
Звичайно, Онокі теж був не дурень. Приклад Кірігакуру був ще свіжим. Чому б йому кидати всі сили на війну з країною Дощу? Але дорога була надто смачною.
Ех, врешті-решт, будь дороги в країні Землі хоч трохи краще, Оноки і не поіржав би на чужі водні артерії. Відомо, що на материку основний вантажопотік іде залізними та автомобільними шляхами. Автомобільні шляхи — це кровоносні судини країни, а їх важливість переоцінити неможливо.
Схоже, у сватці між Оонокі і Ханзо комусь одному судилося загинути...
***
У середині липня Юя зіткнувся з ударом, який став грому серед ясного неба.
Діти з Сунагакуре збиралися додому.
Юя був розлючений.
« Якого біса, Суна? Ви відсилаєте дітей за обміном, а вони і роки не пробули! Як мені тепер відправляти їх на стажування з різних відділів»?
- Діти з Песка були переважно підлітками 12-тринадцкі, за винятком Сасорі.
« Що? Чи можна використовувати дітей такого віку, як експлуатація дитячої праці? Закон писав я. І мій закон забороняє використовувати дітей Конохі'. А діти з Песка? Як пов'язані з ними закони Конохі? "
І ось тепер ...
Вони від'їжджали.
У Юя вичерпався джерело робочої сили!
Всі вони були шінобі, і хоч займалися дріб'язковими справами, але хтось ж повинен був це робити: шукати котів та собак, допомагати з прополею, удобрити поля, прибирати вулиці ... У Конохі не вистачало генів, а це було марнотратством. Теперішній випуск академії, Наміказі Мінато та Узумакі Кушини закінчать навчання лише в кінці жовтня — на початку листопада.
А на дворі був тільки липень...
Що ж робити протягом чотирьох місяців?
Юя ламав голову, але так нічого і не придумав.
Тим часом з країни Дощу прийшла відповідь від Ханзо:
`[Оружі є? Чакра-пушки. Дай хоч трохи.]
Юя закотив очі і послав йому прайс-лист на гармати, випущені кілька років тому. Ціни були завищені, але тепер тільки він мав таку зброю. Інші села, безперечно, намагалися його скопіювати. Але навіть якщо б їм це вдалося, вони ніколи не продавали би його - для них було « теоложне озброєння», а не застаріле обладнання минулого покоління. Таким ніхто не торгує.
Як і очікувалось, Ханзо зміг собі лише десять гармат. Мільярд три, щойно отриманий від Півдня, негайно випарувався. Але у нього не було вибору. У цій дірі, країні Дощя, не було ніяких умов для наукових досліджень, а сам він не був вченим. Нам лиш треба було миритися з грабіжниками Юя. Але якщо це ціна за мир, то вона того варта.
Почувши, що Ханзо купив десять гармат, Онохі відразу припинив наступ. Продовжувати війну було можливо, але навіщо? Захопити річку ціною сотні життів шинобі, куди ще не йшло, але програти - означає понести чисті втрати. Онохі також мала гармати, куплені біля Конохи. Саме тому він знав їхню силу.
Ні, ні, вистачить воювати. Ніхто не займається справою заради власної вигоди.
А в Конохе...
Юки в погожий деньок провадив гостей з Сунагакур. Ці діти прибули до Коноху, рятуючись від лиха. Тепер, коли внутрішні суперечки в Песці стихли і перетворилися на конфлікт всередині одного клану, їм більше не загрожувала громадянська війна. Прийшов час повертатися.
Юки і Сасори попрощалися, пообіцявши один одному коли-небудь з'ясувати хто з них справжній король бойців. Після цього двоє хлопців розлучилися, і Сасорі повернувся до свого рідного села.
А Юя лише розстроювалася через те, що мала можливість втекти. Що ж, доведеться ці кілька місяців як-небудь перебитися.
***
Тим часом в одній з підземних лабораторій на території країни Трави:
- Пане Орочимару! - До нього, задихаючись, бігла непогана жінка-дослідник у білому халаті і товстих окулярах. У руці вона стискала аркуш паперу.
- А, це ти П-1. Що трапилося? — тон Орочимару був оманливий м'яким.
Жінка дала йому листочок. Її очі горіли фанатичним захопленням.
— Поймали! Ми зловили! Ми зафіксували ту особливу хвилю!
Орочимару на мить завмер, а потім його губи розтягнулися в усмішку. На блідому обличчі вона виглядала зловісно, але не боялася цього дослідника.
Тому що...
У неї були точно такі ж очі, як у Орочимара.
А під рукавом її халат, на передпліччі, бачилися ... Змієві лусочки...
Орочимару накинув свій білий халат і попрямував вглиб лабораторії. Він з зусиллями вхопився за масивну сталеві двері і повільно потягнув її на себе.
За дверима відкрилися неймовірне видовище.
У приміщенні стояли об’єкти, схожі на капсули життєзабезпечення. У кожній з них, яку занурили в рідину, скинувшись калачиком, наче плід у материнській утробі, було людиноподібна істота...
— Дані. Тип визначили?
- Так, пане Орочимару! Це просторово-часні коливання! Наскільки ж подібні до тих, що з’являються при застосуванні Божої техніки Гріма Хокаґе, пана Сенджу Тобірами!
- Отже... Ти напевно з'ясувала щось ще? — Орочимару глянув на дівчину з точно такими ж очима, як у нього. Його погляд був повний схвалення.
Дівчина посміхнулась і кивнула.
— Да. Я вже встановила місце. Більше того, я зв'язалася з одним із провідників у тому регіоні. Він сказав, що це місце...
... руїни стародавнього царства Лоулан.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt