Юя зрозумів, що Орочимару все-таки поступився шлях нелюдяних експериментів. Пора було поговорити.
Така робота є непідвладною розкішшю. Кожен день заважав комусь померти. Тому вже наступного ранку він подався до Наукового центру, щоб знайти Орочимару.
Той, хто корився цій справі, був дослідником електромагнетизму. Якщо говорити простіше, він бився над переходом від дротової передачі сигналу до бездротової. Принцип був зрозумілий, але він лише інвестував у море спроб і помилок, витративши багато часу та сил.
Орочимару очолював проект, і його геній був очевидним для всіх.
Який жаль...
Такий талант не може привести його до ліпшого русло. Але ні, його не займало нічого крім одержимості своїм « першим життям » і вічним існуванням.
Звичайно, у тому світі, що його описували в хроніках, він зрештою добився свого. Але якою ціною? Він перетворився на щось, яке вкоротило людині вигляд і навіть підлогу. Від такого вічного життя, яке викликає лише огида, Юя з радістю відмовився б.
Цього року, як і Цунаде, Орочимарові виповнилося двадцять три. Інші в цьому віці вже няньчать двох дітей, а цей одержимий експериментами на людях. Любов, шлюб - це лише перешкода для наукового прогресу!
І все ж...
Юя був для Орочимара старшим братом.
Стук-тук.
— Увійдіть, — почувся з лабораторії низький голос із характерною хрипоткою.
Орочимару треба віддати належне, і вона мала гарний вигляд. Якщо шкіра відливала нездоровою блідістю, то це могло бути спотвореним. Крім того, його статус у Конохі був дуже високим: він знайшов собі дружину і мав би радість на сьомому небі. От тільки самому Орочимару це було не потрібно.
Юя притулився до одвірка, дивлячись, як той схилившись над столом, перебирає теки з даними. Важко зітхнувши, він спокійно сказав:
- Не хочеш сьогодні ввечері... з'їсти якініку?
Орочимару підняв голову. Їхні погляди зустрілися. Пройшла, здавалося, ціла вічність, перш ніж він мало помітно кивнув.
— Ладно.
Юя мовчки зітхнув про себе і, повернувшись, залишив науковий центр.
***
Увечері Цунада, яка мала похмуре обличчя, годувала грудьми маленьку Юю Лу. Проклятий Юя! Скільки можна? Вчора не ночував вдома - це ще добре, але сьогодні знову десь пропадає до ночі!
Невже...
Її обличчя спотворило підозру. Чи він пішов на зустріч з тими двома лисицями, які належали до народу Учиха і Хьюга?
Цунада не мала наміру з ними, які клали очі на її чоловіка. Так, у Хоказі багато привілеїв але поріг їх будинку ці двоє не перейдуть! Це - риса. Невпевнена.
— У-а-А... — Малюк, наситився і солодко потягнувся в неї на руках. Цунаде поправила одяг і поринула в роздуми. Чи варто їй... піти на пошуки?
Вона, подумавши, все ж негативно хитнула головою. Подружні партнери повинні бути хоча б трохи надійними.
Однак вона не знаходила собі місця. Раніше з нею такого не бувало, але сьогодні серце стискалося від незрозумілої тривоги. Цунаде відчувала, що відбувається щось погане. Але що саме - не мала жодного уявлення. Лише туманне шосте відчуття підкреслювало, що справа не в Юї.
І тут в її голові забили всі дзвони. Жінкам Конохі розповсюдили плітки, коли вона ходила за продуктами або гуляла з Юєю Цзі та Юлієм.
Розвиток села приніс не тільки процвітання, але й нові проблеми. Наприклад, багато з Зовнішнього міста хотіли потрапити у Внутрішній і винайти для цього найкоротші шляхи. Останніми роками дехто навіть свідомо зваблював одружених чоловіків. Цунаде колись слухала це як пусті чутки, але тепер не могла насквапитися.
Однак... Їй варто було подумати в цьому напрямку, як інтуїція мовчазна.
Отже, справа не в тих двох лисицях? Що ще могло бути пов’язане з Юєю?
Вона сиділа з кам'яним обличчям. Навіть Юй Цзі, який намагався зробити перші кроки, відчув розчарування. Мама сердиться? Тому що тато не повернувся? Хм... Мабуть, сьогодні краще поповзати.
У ту саму мить, коли погане передчуття стало майже нестерпним, у двері подзвонили.
Цунада здригнулася і кинулася відкривати.
— Батьку? — Здивовано видихнула вона. - Що ти тут робиш?
На тлі нічного неба стояв її батько. Колись шінобі з Анбу клана Сенджу, тепер він жив під чужим ім'ям як простий житель Конохи. Важко дихаючи, він випалив:
— Швидше, біжи до воріт! Юя... Він ... Він виганяє Орочимару!
Цунади замерла. А потім обличчя її різко змінилося. Вона нарешті зрозуміла, звідки взялося це дивне гнітюче відчуття...
***
Цунада, Орочимара і Джірая росли разом.
Разом навчалися в Академії, а під керівництвом Сарутобі Хірузена вона стала ніндзюком. Після випуску їх визначили в одну команду, де той самий Сарутобі був їхнім наставником до того, як він з'явився геніну.
Пізніше, коли було засновано науковий центр Орочимару, він пішов туди в помічники до Сенджу Тобірама. Джірая залишив Коноху, щоб знайти якусь дитину з пророцтва. Сама ж Цунада пішла на практику в лікарню, мріючи стати першокласним лікарем.
До того як вони стали чунінами, Трійця була майже нерозлучна. Їхня дружба, повна взаємних підколів і перепалок, протікала на очах у всього села.
Коли Цунада вийшла заміж за Джірая, який був ще в іншій країні, вислав з двома старими ропухами своє благословення. Лише кілька слів, подарунків і грошей. Але Цунаде була вдячна за це.
Коли Юя став Хокаґе і довідався, що він учень Першого й племінника Другого, політичний спадок та вплив на Клану Сенджу перейшло до нього.
Але все це було не так важливо, як люди.
А серед нового покоління найславетніших талантів були ті, хто блеснув на іспиті на чуніну, який Юя організував, щоб заодно показати прибульцям інших чотирьох сіл міць чакро-почки Конохі.
Тоді в фінал вийшли Орочимару і Хатаке Сакумо.
Ці два чоловіки, без сумніву, були визнані найсильнішими селами свого покоління.
І тепер одного з них Юя виганяв із села...
Багато хто з клану Сенджу, який відійшов від справ, були приголомшені.
Якби Юя шінобі вигнала з іншого клану, реакція не була б такою бурхливою. Але він був "своїм" і тому вони турбувалися за нього.
Звичайно, батько Цунада поспішав з іншої причини: він знав про міцну дружбу його дочки з Орочимарою і Джіраєю. Тому він негайно кинувся до неї. Щоб не привертати уваги, він навіть уникав шинобі — біг на своїх двох сечі.
Цунада не мала таких обмежень. Вона вилетіла з дому, кинувшись через плече: « Придивіться до Юї Цзі та Півдня!» — і помчала до головних воріт Конохи.
У минулому шінобі переважно носилися по дахах невеликих двоповерхових будинків.
Тепер Цунада мала стале джунгля з бетону та арматури, залитим неоновим світлом нічного міста. Один хибний крок — ви полетите вниз з висоти у дюжину поверхів...
Звичайно, вона не могла зробити хибний крок.
Так і якби прогрішилась, то не була б серйозно поранена.
Зрештою вона досягла воріт, які розділяли Внутрішнє і зовнішнє місто.
Старі головні ворота Конохи Юя залишив без змін: їх масивність була як годиться для торгових караванів.
Біля воріт стояв Юя, а поряд з ним - Хатаке Сакумо і якийсь тип у зеленій трико. Вони проводили Орочимару і його невелику групу.
« Чому він не один? — Промельнула в голові Цунада думка. - Хто ці люди?
Але часу на роздуми не було. Вона підбігла, вклінуючись між Юя і Орочимару. У домашньому одязі, через що її фігура здавалася трохи громіздкою, вона кричала на бігу:
— Стійте! Зачекайте!
На обличчях Юя і Орочимару вплинуло велике здивування. Тоді Юя зрозумів, що хтось їй сказав. Він зволікав, але відразу взяв себе в руки. Це навряд чи хтось з його людей або Абу. Цунаде, врешті-решт принцеса клана Сенджу. Він не зацікавлював ресторан, тому звістка дійшла до нього.
Цунаде підбігла і, важко дихаючи, вперлася руками у коліна. Потім підняла на Юя непорозумінний погляд.
- Чому? Чому ти виганяєш Орочимару, любий? Він ... Він щось накоїв? За провину можна покарати, але не вигнанням!
Юя і Орочимару мовчки дивилися на схвильовану Цунаду, її піжаму.
У серці Орочимару розлилося тепло. Він уже не був тим, ким міг стати. Хоча він і далі непохитно йшов дорогою до вічного життя, цей Орочімар, на відміну від своєї версії з іншої тимчасової лінії, був лише монстром. Лише трішки.
І щире бажання Цунаде утримати його, ця виявлена дружба грівала йому душу.
— Не варто ускладнювати життя пану Хокаґе, — сказав він своїм гадючим голосом і подумав: — Я сам попросив... Брата Юя дозволити мені покинути село.
Цунади застигла. Я пам’ятаю той день, коли Юя повів їх трьох — її, Орочимару та Джіраю — якініка...
Її очі наповнились слізьми.
- Чому? Чому... Ти йдеш?
Орочимару похитав головою.
- Ніхто не винен. Просто... Якщо я залишуся в селі, моя мрія, мій намір, ніколи не здійсниться.
Цунаде закусила губу і глянула на Юя, благаючи його втрутитися.
Але Юя зберігав мовчання.
Орочимару посміхнувся. Іноді усмішка дитини могла бути теплою, не такою як пізніше — крижаною і отруйною.
не бери в голову. І не сварися через це з братом Юєю. Я кажу щиро. До того ж... Мій вихід не означає, що я не зможу повернутися. Якщо в майбутньому... Якщо мої експерименти, моя мрія увінчається успіхом... Я обов'язково повернуся.
Він подивився на Цунаду і Юю, даючи урочисту клятву, що буде тривати ціле життя.
Серце Цунаде розривалося від болю. Вона зрозуміла, що не в силі зупинити свого друга. Все, що їй залишалося, — це безпорадно плакати...
***
Юя проводив Цунаду до самого дому.
У таких ситуаціях вона б виплеснула на нього всі свої емоції, а потім потягла б до ванної.
Але тепер вона була дуже пригнічена. Вона подивилась на чоловіка і, розчавивши його за рукавом, запитала:
- Ти можеш мені сказати? Чому... Чому Орочимару треба було піти?
Юя мовчав. Перед ним було два шляхи. Перший - приховати правду від неї. Так було б краще. Деякі речі занадто похмурі, і, дізнайся вона про них, її душа була б опоганена. Він не хотів, щоб Цунада зіштовхнулася з брудом цього світу.
Но...
Вона була його дружиною. І він чудово знав: якщо ця вперта людина заб'є собі щось у голову, її вже ніхто не зупинить. Вона почне власне таємне розслідування... А це - зайві проблеми.
Тому, після довгих роздумів Юя простягнув їй теку.
— Причина... Тут.
Цунаде відразу вхопила її і відкрила. Юя зітхнув і піднявся з дивана, залишаючи дружину наодинці з правдою.
Він привідкрив двері в дитячу. Двоє малюків вже спали. Юя ледве помітно посміхнувся. Його тесть пішов відразу після їхнього повернення. Дякую йому, що вбаюкав цих сорванців.
Прийнявши душ, Юя витерся і заліз під ковдру. День видався занадто важким.
Він не знав, скільки часу пройшло, коли відчув, що під ковдру ковзала чиясь фігура.
Цунада притиснулася до нього і міцно-кріпко обняла його. Своя дрому Юа пробурмотів:
— Прочитала?
Цунаде мовчала.
Лише через мить вона тихо хмикнула на знак згоди.
Юя втомився зітхнув.
— Я и не знала... Орочимару здатний на таке... Так, мабуть... Його відхід з Конохі — це справді найкраще рішення, — прошепотіла вона із новою силою вставляючись у нього. - Одного разу... нам, можливо, доведеться зійтися з ним у смертельній сватці...
Юя мовчки обійняв свою дружину, таку вразливу і сьогодні.
***
Через місяць Цунаде обговорювала зі старим Кацураги з Центральної лікарні Конохі впровадження нового посібника для хірургії.
На прощання старий дав їй інший рукопис, в якому він назвав свої результати.
Цунада не дала цьому особливого значення, думаючи, що це ще одна робота Кацураги.
Але вдома, відкривши рукопис, вона з кожною сторінкою стала все більше ланцюгова.
На сторінках були надзвичайно точно зображені анатомічні зрізи людського тіла.
Саме так. Всі зрізи.
У лікарню Конохі іноді потрапляли пацієнти з відірваними кінцівками, які вже неможливо було пришити. Після того як вони врятували своє життя, то дуже вдячні за те, що іноді погоджувалися на прохання лікарні пожертвувати ампутовану руку або ногу для вивчення і розвитку медицини. Не всі згодилися, але прецеденти були.
Тому анатомічні схеми кінцівок Конохе мали.
Але цей атлас...
Він був занадто детальним.
Детальним до того... що в ньому була не тільки грудна клітка, а навіть...
Навіть структура мозку.
Це...
Це неможливо намалювати на основі лише уяви. Для цього потрібен реальний зразок.
Но...
У Конохі ще не було жодного випадку, коли після смерті пожертви були пожертвовані тіло!
Цунада листала сторінки, і жах заковтував її. Раптом вона подумала про одну людину...
Орочимару...
«...»
— ЮЯ! АХ ТИ СВОЇШ!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt