Те, що було не під силу Юї та Сарутобі Хірузену, виявилося цілком по плечу Сенджу Тобірамі.
Це не вимагало титанічних зусиль.
Треба було переступати через себе.
І якщо колишній Тобірама ніколи б на таке не пішов, то нинішній - стоїть на порозі смерті або може раптово набути іншого розуміння речей — зробив цей вибір. Це був незаперечний факт.
Юя був йому за це безмежно вдячний.
І найкраща плата, яку він міг запропонувати, була лише одна — віддати все своє життя служінню селі.
***
У листопаді 33-го року Конохі приїхала делегація з Івагакуру, щоб принести Юя офіційні вибачення. Бунт власних шінобі, через якого товари з Конохи майже три місяці не могли дійти до ринку - удар по торговельних відносинах, який неможливо було ігнорувати.
Онохі був не дурнем і розумів, що найліпший спосіб відновити ділову довіру — це домовитися безпосередньо з Юєю. Якщо на самому вершечку буде досягнуто згоди щодо співпраці, то торгові зв’язки, хоча й постраждалі, через кілька років повернуться до свого колишнього способу життя.
Звичайно, Юя привітався з цим.
Врешті-решт, в цьому дурному бунті гинули шинобі самої Іви. Що до караванів Конохі, то, не вважаючи першим обманом віднятих товарів, Онохі пізніше повернув все вкрадене і навіть платив зверху. Коноха майже нічого не втратила.
Звичайно, три місяці - термін, за який караван міг би обернутися ще раз, але це вже інша розмова.
Торгівля є торгівлею. Не можна сподіватися, що кожен рейс буде проходити гладко. Звичайно, протягом останніх десяти років у Конохі з’явилися сміливці. Але також було багато людей, яких один-єдиний наліт позбавляв лише до останньої монети.
Ті, хто залишився живим, могли прийти до Юя і попросити допомоги. Але іноді цілі родини вирізали підчисту, і в Конохі просто нікому було розповісти про трагедію. Юя не міг особисто переглядати всі торгові записи, щоб виявити випадки з проникнення сім’ї.
Юя розумів, що коли до нього ставилися з скаргою. Але коли загинули всі...
Він міг лише сумувати: чи не можна було найняти якихось батраків замість того, щоб тягнути з собою всю родину? Чи справді потрібно було вирушати в дорогу всім кланом?
Тут вже нічого не зробиш. Юя не міг виділити урозуму людей для розслідування кожної такої справи. Чи не буде він займатися цим сам? Йому не можна було покидати Коноху.
Отже, в Івагакурі торгівцям пощастило.
А от тим, хто був знищений під час буйства вісьмоххвостого в Кумогакурі, було некомпетентно нарікати. Вони говорили про свої величезні втрати, але третій Райкаґе заявив, що це формальне пограбування серед білого дня, і зволив виділити символічну компенсацію в кілька сотень тисяч, від сили мільйон рів. Мол, не наглеіть!
Кожна сторона стояла на своєму, і хто міг побратися, що говорить правду? Хто міг бути впевненим, що його не обманюють? У результаті все списали на нерозбірку.
На щастя, за десять років процвітання контрабанди Конохі назбирали жирок. Один невдалий рейс не міг відкинути їх на десять років тому. Хіба що банківські кредити доведеться гасити з запізненням.
Хоча Кумо, порівняно з Івою, була обурливою, заможні пасовища та місцероджені країни Молені манили торговців Конохі. Одна поїздка туди приносила набагато більше грошей, ніж в Івагакурі.
Звичайно, якщо говорити про стратегічну цінність, то країна Молнія була далеко до країн світу. Без мінералів і худоби суспільство в кращому випадку чекає регрес. А без зерна людей чекає голодна смерть.
А втім, зерно — це товар, на який ціни не зважиш. Отже, у торговельних стосунках з Конохою Івагакурі не могла диктувати свої умови. Це було не тільки їхнє, але й інші країни. Просто частка експорту країни була дуже важливою.
Ця країна чимось нагадувала Юя одне південноамериканська держава з його колишнього життя. Там було достатньо врожаю, щоб прогодувати вдвічі більше населення, але через олігархів та капіталу, які зосереджувалися на своїх руках всю землю і зерно, люди в цій країні помирали від голоду.
Однак дати землі й правителям Івагакуру вирізнялося те, що спочатку дбали про свій народ і стежили за тим, щоб ніхто не голодував, а потім експортували надлишок в обмін на різні ресурси. Чого коштував один тільки металургічний завод в Іве, який вони виміняли на сотні тисяч тонн зерна. Крім того, 20 відсотків акції заводу належали Конохе щороку вчиняючи дивіденди.
Івакурі скрипила зубами від заздрості, але нічого не могла вдіяти.
Хто встиг, той і з'їв. Коноха вже переходила на електрику, а в Іві навіть проводила не скрізь. У ліпшому випадку протягли один кабель, від якого кожна сім’я могла заморожувати одну лампочку. І все. Хіба це електрика? Влітку навіть вентилятор нікуди було включити.
Проте більшість жителів Іви він все одно був не по кишені. Такі розкоші могли собі дозволити, хіба що шинобі. А прості люди...
Третій Цучіке Онохі лише розводив руками. Основним джерелом прибутку для простих людей в Іве було рільництво, тому майже кожен мав власний одяг. Але ціни на зерно були невисокі, тому що треба було купувати одяг, об'єкти бита, масло, сіль, соуси, оцет і чай - все це вимагало грошей. Онокі був безсиленний.
Звичайно, це Хонокі був безсилий. Якби він опинився на його місці Ю, то негайно впровадив би систему колективних господарств. Плювати на справедливість — головне, щоб ніхто не голодував. А вивільнені людські та матеріальні ресурси, навіть якщо для цього доведеться продати останню сорочку, він би вклав у наукові дослідження.
А якщо не вийде з наукою - створити чакра-пушку. З такою штукою можна було б приходити до сусідів, виблювати двері і починати « вільний продаж».
Земля мала великі й родючі землі, і приблизно 40 відсотків зерна у світі шинобі виробляли в середньому. Це була велика частка.
Юя міг навіть знайти привід скоротити експорт зерна, щоб штучно звинуватити ціни. Можливо, потрібно було б зазнати збитків кілька років. Але коли ціни на землю зростуть, то інші країни могли б повільно викидати зерно на ринок і вже не дозволили б втратити свої інтереси ціною падіння.
А далі - форсований розвиток науки. У країні, де є мало корисних копалин, накопичуються запаси природних ресурсів. Для країни, яка виробляє екологічно чисту енергію, це надійне джерело прибутку на віки без бідності.
Звичайно, це був ідеальний сценарій, і для його втілення за штурвал повинен був встати сам Юя. Інакше, всі інші села будуть об’єднані в нашій країні. Все лягало на довічну проблему — як виводити стосунки з сусідами.
Це була головна тема.
Принаймні... Вона залишиться такою до тих пір, поки населення Конохі не перевалить за сто мільйонів і не оформить можливість колонізувати інші села.
Але за життя Юя цього, здається, не було суджено.
***
Так чи інакше, ситуація в Кумогакурі та Іваґакурі поступово стабілізувалася і видані Центральним Банком Конохи кредити почали повертатися. Навіть якщо не всі борги були погашені, Юя не турбувався - до річного звіту час ще був.
Хоча кінець року люди витрачають на це дуже багато, все ж час пікувальної торгівлі. У ті часи ще не було хитромудрих фінансових інструментів, і торговці заробляли на новорічних святах, в першу чергу не витрачали все дочіста, а якщо й витратили, то на продукції Наукового відділу. Отже, по суті гроші все одно поверталися в систему.
Можна сказати, що в Юя були всі фінансові інструменти.
Наприклад, на чорному ринку йшло не менше ніж сто п’ятдесят доларів. Не поробиш, що виробничі потужності були обмежені, і Юя не збирався зупиняти інші заводи заради виробництва плеєрів. Чи це варте зусиль? Якщо б це була виробнича лінія iPhone 5 ще можна було б подумати. Але тут не було п'ятого айфону, навіть "Нокиі".
Наприкінці листопада 33-го року, коли Юя якраз готувався до підведення підсумків року - з Наукового відділу прийшли чудові новини.
Експеримент електромагнітного перетворення увінчався успіхом. Взявши за основу технології перетворення звуку в магнітний запис з плеєрів, вчені змогли створити телефон. На жаль, апарати потрібно було з'єднати дротом, без нього нічого не працювало. Тому зв’язок можна було отримати лише в межах одного міста. Зателефонувати з Конохі в Івагакуру було практично нереально.
Але навіть коли Сарутобі Хірузен зняв демонстраційне відео, по телебаченню показали, як двоє людей в різних будівлях з телефонними трубками під час розмови і точно передають слова одне одному, мешканці Конохі вибухнули від захоплення.
Коли вони вперше побачили це, то не могли стримати емоцій.
Річний звіт за 33 рік був завершений. Завдяки доходам від продажу плерів, рекламних оголошень та інвестиційних товарів і прибутку з країни Водоворотів валовий продукт Конохі перевищив двісті мільярдів р.
Сенджу Тобірама був дуже задоволений цією цифрою. Вже прикутий до крісла біля каміна, де дно і нічно підтримував вогонь, він з задоволенням поплескав Юя по руці і сказав, що не помилився в ньому.
Фактично, життя Тобісів наближалося до кінця. Його учні розуміли це.
Але він з усмішкою сказав Юя:
Я дочекаюся, перш ніж помру.
Юя залишалося лише м'якшувати в відповідь банальності про те, що таким людям, як його наставник, передчерга довге життя, і що дядько-наставник не помре так скоро. За що був негайно обрубаний Тобірамою.
Юя стерпел. Хай свариться. Він не образився.
Поки Сенджу Тобірама жив, багато проблем розв’язувалися набагато простіше.
***
У новорічну ніч 33-го року концерт Сарутобі Хірузена став ще більш видовищним. Хоч це все ще були пісні та танці, але принаймні артисти пройшли професійний відбір і виглядали на порядок краще за минулу самодійність.
Тієї ночі Юя до самого кінця дивився концерт разом з Тобірамою і пішов, тільки коли той заснув.
Потім він повернувся додому, щоб зустріти новий рік з Цунадою, чиї животи були помітні.
Думки про діда, якому було важко жити, стискали їй серце. Якби Тобірама боявся, що його фізичні обмеження засмутить Цунаду і пошкодить її здоров'ю, не заборонив би їй відвідувати його, вона б давно була поруч.
Тепер, не бачачи діда більше місяця, Цунаде могла лише уявляти його стан за розповідями Юя. А Юя у свою чергу передавав їй слова Тбірами, що він чекає не дочекається, коли вона прийде з дитиною на руках.
Цунада не могла стримати сліз і кивати у відповідь.
У перший день 34-го року Конохі на дверях кожного будинку висіли нові новорічні написи - символ надії на щасливий рік.
Юя відвіз Цунаде до лікарні Конохі, де вона мусила залишатися до пологів. Ім'я він вже придумав. Якщо народиться син, Юру. Разом з іменем старшого, Юкі, їх імена складалося в слово « льотопис » для того, щоб закарбувати його сліди у цьому світі. Якщо донька теж Юру. Багато хто не любив грати на мофонах, але саме по собі ім’я було поганим.
Юки вже навчився повзати і навіть міг вставати самостійно, але йому подобалося лазити далі. Для дитини, якій скоро виповниться два роки, це було цілком нормально. Юя не вимагав від сина геніальності, йому було достатньо цього.
Цунаде перебувала в лікарні півмісяця. В один з останніх днів січня вона раптово відчула біль.
Це коротке життя нетерпляче рвалося у цей світ.
Юя кинув усі справи і приєднався до шпиталю. Після трьох годин нестерпного очікування, поки він міряв кроками коридору, нарешті прийшла звістка.
Мама і дочка в порядку. Цунада народила маленьку принцесу.
Почувши це, Юя розплакався від щастя.
Небеса справді люблять мене! У мене народилася донька!
Дочко! Принцеса!
Юя трохи поневірився з Цунаде, яка видужала після пологів, але та м'яко відірвала його, настоявши, щоб він негайно повідомив цю новину її двоюрідному дідові.
Юя відразу погодився.
Того ж вечора Сенджу Тобірама, який висихав з погаслим поглядом, почувши цю новину, раптом загорнувся на смертному ложі. Обличчя його несподівано порозігнало. Очевидно, він був дуже задоволений з цієї звістки.
***
Двадцять дев'ятого січня 34-го року Конохі Цунаде з Юрою на руках та Юка, а також Учіха Кагами, Сарутобі Хірузен, Шимура Данзо, Метокадо Хомаура, який повернувся із країни Водорова, Ватане Кохару, яка приїхала з резиденції дайме, і Акімічі Торіфу зібралися біля будинку Сенджу Тобірам...
Вони знали, що бачать його востаннє...
Починаючи з Утатана Кохару, вони один за одним виходили у сполох і не могли стримати сліз.
Тільки в самому кінці Тобірама покликав Сарутобі Хірузена, Юя та Цухадуда з дітьми.
Через два місяці Цунаде знову побачила свого двоюрідного дідуся і ледве не втратила почуттів. Юна вчасно підхопила її.
На щоках Тобірами грав неприродний рум’янець — передсмертний приплив сил, коли організм витискає останні краплі енергії, щоб продовжити життя.
— Цунаде... — Насилу посміхнувся він. - Такий я тебе ще не бачив...
Цунаді нічого не відповіла, тільки беззвучно плакала.
Тобірама зітхнув і махав рукою:
- В останні хвилини життя я повинен був би поговорити з тобою... Але є речі важливіші ніж порожній домашній chat, які я повинен сказати цим двом...
З цими словами він опустив очі на Юру в руках Цунада. Дівчинка не спала, а здивовано дивилася на Тобіраму своїми великими очима. Згаслий вигляд старого на мить пом’якшився.
- Який жаль... Хотілося б потримати твою доньку на руках...
Цунаде поспішно просувалася вперед, простягаючи йому дитину.
Але Тобірама тільки підняв руку і легонько доторкнувся щоки Юру, після чого повернув її в обійми матері.
— Досить, — похитав він головою.
Потім він подивився на Сарутобі Хірузена.
— Мавпа... Ти коли-небудь ненавидів мене за те, що я передав титул третього Хокаґе Юя?
Хірузен завмер. Він і так стояв на колінах і вже збирався схилити голову в уклоні, але Тобірама продовжив:
- Ти ж знаєш, я не люблю коли мені брешуть.
Рухи Хірузена застигли. Він з гіркою усмішкою підняв очі на вчителя і після довгої паузи тихо зізнався:
— Да... — Він похитав головою і додав: — Але це було лише протягом перших двох років після його призначення. Тепер же... Я змушений визнати... Тільки під його початком Коноха змогла стати такою сильною.
Тобірама посміхнувся. Щиро, щасливо.
Посміявшись небагато, він подивився на них обох.
- Це питання... Я задавав і іншим... Їхні відповіді були здебільшого бездушні. Але вони мені не посміли... Ось тільки... — Тобірама спокійно подивився на них. — Данзо все ще затаює образу.
Юя і Хірузен мовчали. Вони обидва це знали. Те, що Данзо демонстративно уникав будь - яких контактів з Юєю, багато говорить.
— Я добре знаю Данзо, — продовжив Тобірама. — Він дрібний і сердитовний. Можливо, він не оскаржує твоє право бути Хокаґе, Юя. Мабуть, він просто вважає себе приниженим після того випадку.
Юя зрозумів, що Тобірама описує ситуацію, коли Шімура Данзо не зміг впоратися з керуванням звичайним заводом.
- Що стосується його... — Тобірама на мить замовк, а потім зимно подивився на них. — Якщо він нічого не робитиме, не чіпайте його. Але якщо... Він посміє зробити щось на шкоду Конохе ... Мавпа, Юя... Ви двоє не повинні бути милосердними. Ви ж розумієте, що я маю на увазі?
Серця Юя і Хірузена пропустили удар.
Навіть на смертному ложі, а навіть одному зі своїх учнів — дати такий безжалісний наказ!
Сенджу Тобірама... Невже заради Конохі ти... Готовий піти і на це?.
Вони обидва занурилися в мовчання. Через півхвилини Юя і Хірузен вдихнули, а потім разом впали ниць, притиснувшись лобами до підлоги.
- Ми виконаємо вашу... Остання воля...
Тобірама слабо посміхнувся.
І в цей момент перед його очима пронеслися картини всієї його короткої, але такий довгого життя...
Він потерти віскі. Він не хотів помирати ось так, у нього було ще стільки настанов, стільки ... стільки незначних дрібниць, про які хотілося б сказати...
Тобірама знав, що його час майже вичерпався. Він відчайдушно намагався відфільтрувати все непотрібне, і в результаті у його свідомості спалахнув один важливий, але водночас не дуже, людина...
- Є ще хтось... — Нахмурившись, він подивився на Юя. — У Науковному відділі... Орочимару, дослідник на ім'я... Юя... Ти повинен ... Ти повинен стежити за ним... Він талановитий, але...
Коли Юя побачив, що стан Тобірами погіршується, то відразу відповів:
— Я вже підвищив охорону Наукового відділу до шести патрульних загонів, а кількість заготів Абу, які ведуть приховане спостереження, сягає чотирьох. Орочимару знаходиться в моєму списку об'єктів спостереження S-класа. Якщо щось станеться, я кину всі сили на його зимку!
Тобірама схопився за голову, відчуваючи, як його здолає сонливість, але, перемагаючи її, кивнув:
- Добре, добре. А ще... Долина завершення...
— Ця територія вже розмічена як майбутня рекреаційній зоні! — відразу ж випалив Юя. — Коли Коноха буде розширюватися на захід, вона стане парком. Три провідні дороги будуть забудовані як паркові алеї, що стане свого роду додатковим КПП!
- І ще... Ще учиха... им... Їм не можна повністю довіряти...
— У Клані Учиха вже немає ніякої єдності між шінобі і простолюдинами! — Упевт Юя. — Я продовжу розколоти їхні верхівки і ноги! Я зроблю так, щоб їхні геніни поступово відривалися від клана! Те саме стосується й інших кланів!
Хирузен з подивом подивився на Юя. Цей хлопець... він щойно видав щось неймовірне?
Але, подивившись на Тобіраму, він поспішно опустив голову.
Я нічого не чув. Зовсім нічого не чув.
— А, ось як... Добре, якщо ти все продумав... Тоді ще... Ще... ще стільки всього... стільки всього потрібно зробити...
Його погляд почав блукати, світло в його очах поступово згасало. Зрештою, за допомогою глибокодумної людини, яка впала в голову, він випустив останній подих.
Це побачила Цунаде. Після того як вона зітхнула, то не відчула болю і обіймала Юя...
Двадцять дев'ятого січня 34-го року Конохі другий Хокаґе Сенджу Тобірама помер у своєму будинку, коли йому було два десяти.
Юя повністю взяв на себе організацію похорону. Гроб з його тілом був відданий землі на головному кладовищі Конохи...
Наступного дня клани шинобі оголосили, що відкриють свої родові присипальниці для померлих предків... Попіклувалися біля Сенджу Тобірама на одному кладовищі...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt