Того дня, в кінці лютого 28-го року н. е., Юя, що траплялося нечасто, не сидів за столом Хокаґе, заповнений роботою. Замість цього він стояв біля вікна і дивився вдале, стискаючи цигарку у зубах, яку навіть не збирався підпалити.
Він мав чудове зображення. Рівно до тих пір, поки його погляд не впав на натовп розділів кланів, присутніх під вікнами Резденції в очікуванні аудієнції. Побудова відразу зіпсувалася.
Важко зітхнувши, Юя спокійно вимовив:
— Кагами, нехай піднімуть.
Каґамі, навчаючи його за спиною з тіні, мовчки кивнув і вийшов за двері.
Кагами вже дослужився до командира загону в Анбу, і у нього не повинно було часу йти слідом за Юєю. Але він, очевидно, досконало оволодів мистецтвом відлизання і добре розумів: якщо він затінок, то не буде змушений працювати. А ось йому треба відлучитися, і на нього відразу звалять гору клопоту.
Розгрібати нескінченні завали паперів чи незрімо охороняти Юя? Для Каґамі вибір був очевидним. Він точно не мав надприродної здатності свого пана, який, здавалося, бачив вирішення будь-якої проблеми, ледь глянувши на неї.
Юя потягнувся, розмінна задовгі м'язи, і опустився в крісло Хокаґе у очікуванні візитерів.
Через те що голови всіх великих кланів несподівано вирішили відвідати його, до банального простого місця.
Десять років тому, коли Юя вперше прийняв правління селян, він видав кілька нових указів. Звичайно, поки Сенджу Тобірама був на фронті, всі ці нововведення носили статус пілотних проектів, а не обов'язкових законів. Але на Юя офіційно стала третім Хокаґе, як усі « стістові режими» негайно стали постійною практикою.
Спочатку керівники кланів не піддали цьому значення. Що в цьому такого? Звичайна справа. Крім того, їхні інтереси ці укази начебто не торкалися, так навіщо було йти наперекір новому Хоказі?
Але тепер вони зрештою досягли успіху.
Вони з запізненням виявили, що дедалі більше шінобі з їхніх кланів залишають свої землі і переїжджають жити у Внутрішнє місто Конохі.
Якби ми говорили про одного-двох відщепенців, ніхто б не повів би. Можна було б навіть представити це як знак вірності Юї — мовляв, дивіться, ми підтримуємо ваші вчинки. Порожня формальність, яка не вимагає справжніх зусиль.
Але коли пологи покинули десятки шінобі, ніжні нерви кланової аристократії не витримали.
А причина цього масового результату була до сміху проста.
Кілька днів тому в Клані Нара одна пара панчохів народила дочку Йошіно. Щасливі батьки пішли в управління у справах населення, щоб зареєструвати немовля.
Саме там вони зіткнулися з Уміно Мусаші, який оформляв окреме домогосподарство для свого сина. Звичайна процедура: одна сім’я перетворюється на дві. Його син одружився з дівчиною, яка жила у Внутрішньому місті. Мусаші дуже тішились цим. У той час, коли Конохе був одружений, було достатньо взаємоповаги. Ніхто не вимагав ні викупу, ані окремих хорів.
Хоч і не було жодних проблем з хором, то кожен мешканець Внутрішнього міста мав по дві квартири в середньому, щоб житло не стояло.
Що може бути більш природним, ніж виділити сина в окреме домогосподарство? Чи не вішати ж майбутніх онуків Мусаші на його власний обліковий запис?
І ось цей самий процес оформлення і змусив пару з клану Нара відчувати нещасливе.
Вони власними вухами чули, як дівчина-регіктор з клану Учіха пояснювала Вамино Мусаші: оскільки його син тепер живе окремо, він отримує право на купівлю житла за півцени. А залишок по кредиту самого Мусаші може бути наполовину зменшений, якщо син погодиться передати свою допомогу.
Мусаші на мить замер, але, подумавши, відмовився. Він був упевнений, що розплатиться з боргами років за десять, так щоб краще син прибере цю можливість для своїх дітей.
Слова були вкинені у воду, але їхні вуха лежали на макушці.
Вони відразу підійшли до співробітниці і запитали, чому в них немає таких привілеїв. Адже всередині клана Нара теж повно окремих сімей!
Дівчина з Учиха подарувала їх дивним поглядом і відповіла, що вся справа у статусі. Вони є простими жителями Внутрішнього міста, а чета Нара — членами великого роду шінобі.
— Хіба клановим ніндзя не соромно порівнювати себе з простолюдинами?
Тоді пара поставила наступне запитання:
- А як щодо шінобі з простих сімей у Внутрішньому місті?
— О, у них теж є це право, — потиснула плечима дівчина. — У них ж немає клановних ресурсів, які є у вас. Що поганого в тому, щоб дати їм деякі пом’якшенні?
Чоловік і дружина замовкли. Повернувшись додому, вони вирішили ретельно дослідити всі постанови Конохи щодо підтримки простих людей. Вони й не підозрювали, що їх чекає. Результати розслідування були шоковані.
Виявилося, що звичайна сім'я з Конохі має право на трирічний безпроцентний кредит. У разі стихійних лих - землетрусів, повеней чи нападу Хвостату звірини — виплата кредитів відходила ще на рік.
Як тільки вони побачили це, то втратили спокій.
Трирічний безпроцентний кредит! Це все одно, що отримати гроші з майбутнього і користуватися ними вже зараз! А перед катастрофами і нападом біджу вони просто не вірили в це.
Далі - більше. Виявляється, що пільги поширюються не лише на житло. Відкриття своєї справи - перший рік податки не платиш. Обробляєш землю - те ж саме. А якщо шінобі-простолюн з'явить бажання освоїти порожнечі, йому давали право користуватися цією землею протягом п'яти років абсолютно безкоштовно. Після п'яти років, земля переходила в власність села і починала обкладатись податком, але весь цей час ти міг робити з нею що завгодно.
І це була лише верхівка айсберга. Існувала ще багато дрібних заохочень, начебто щорічних подарувальних наборів з цукерками і печивом, які прості жителі отримували в кінці року.
Нара прикинули і це. Торгова вулиця була в самому центрі Внутрішнього міста. Щоб потрапити з кланового кварталу, вони мусили тягнутися через півдеревні. Не кажучи вже про те, що у Внутрішньому місті майже в кожному домі була своя лавочка. Купити можна було все що завгодно.
І найголовніше...
Земля, вибрана Клану Нара на зорі основи Конохи, колись здавалася прекрасним місцем. Але зараз, у 28-му році, вже виросло ціле покоління їхніх дітей.
Поки діти малі, проблеми не видно. Але що станеться, коли вони виростуть?
Звичайно, можна було зробити так, як Хокаґе в південних районах: будувати будинки вгору. Але виникла нова проблема. Водоканал в руках Учиха. Електростанція під особистим контролем Хокаґе. Щоб провести воду і світло, доведеться домовлятися. І це не про каналізацію! Якщо будувати багатоповерхові будинки, їх доведеться підключити до спільної системи села. Інакше доведеться самостійно займатися утилізацією відходів. Хто це витримає?
Сьогодні в Конохі цим займалися спеціальні служби. Але якщо клан вирішить будувати висотки, всі ці проблеми лягатимуть на їх плечі. Від самої думки про це впору було лізти у петлю.
Але найгострішим запитанням було інше.
Їхня донька. Якщо не трапиться нічого непередбаченого, вона швидше за все вийде заміж з когось із клану.
Це не було неприємною справою, оскільки клавіатури Конохі вміли оплачувати своїх людей, і Сарутобі Хірузен, з його прохолодним ставленням до родинних зв’язків, був радше винятком.
Справа була в тому, де житиме їхня донька після одруження.
Не зі свекрухою?
Раніше про це якось не замислювалися. Але тепер... Прості мешканці Внутрішнього міста могли дозволити собі окреме житло, та ще й з п'ятдесят відсотків зниженими цінами!
Будинок, який коштував вісім-дев'ять мільйонів рі, раптово ставав доступним всього за чотири з невеликим!
Вони могли заробити таку суму за рік!
То чому б не переїхати?
Вони ж всього лише переїдуть у Внутрішнє місто. Ніхто не говорить про зраду клана. Але їхня донька, як тільки відлучиться від них, зможе скористатися цією допомогою. І коли прийде час їй виходити заміж, вони просто куплять їй окремий будинок. Хіба не чудово? Зі знижкою вони собі це легко дозволять.
До того ж...
Жити у Внутрішньому місті було набагато безпечніше, ніж жити в клановому кварталі!
І ось, зваживши всі за і проти, молода пара не знайшла жодної вагомої причини залишатися на пологових землях.
Нехай вони самі, як представники першого покоління переміщених осіб, не отримають пільги. Але їм слід було оформити окреме домогосподарство, як вони відразу підпадали на всі програми підтримки простих мешканців Конохі.
А шинообійські клани — це народ незгладий. Було потрібно одного переміщеного чоловіка, який випадково сказав:
а ти чого з кланового кварталу поїхав? Навіщо?
« Та ну, — знехтував він. — Я ж не клан предаю, просто переїхав. Тобі не здається, що у нас там тісновато стало? Давай я тобі на пальцях поясню... Якщо я живу у Внутрішньому місті, то отримую ось це. То чому мені не переїхати? Заодно і вам місце в кварталі звільниться.
І першою реакцією співрозмовника була не « якою ти молодець, про клані думаєш», а "Черт! А я-то чому до цього не дійшов?»
Повернувшись додому і порадившись з дружиною, він дійшов до невважливого висновку: навіть якщо в пологовому будинку буде достатньо домів для дітей, інфраструктура там та у підметки не змогла бути такою, як була у внутрішньому місті! Та там навіть туалети були двох видів: сучасні, з унітазами, і повсякденні!
Наприклад, поміркувавши, вони один за одним залишали свої клани. Ніякої зради, жодних докорів сумління.
Голови кланів, звичайно, помітили несправжнє. Вони відразу зрозуміли, що відбувається.
Але коли вони зрозуміли, то лише подивилися укази Юя десятилітньої давності і полюбляли кров’ю хрітати.
Отже, ще десять років тому Юя запустив ці свої "пілотні проекти" і вже все це передбачав!
Він був настільки переконаний, що зможе зробити Внутрішнє місто привабливішим за їхні родові квартали і таким чином переманити їх самих!
І тільки зараз до них дійшло, навіщо Юя при першій же реконструкції будував звичайні житлові будинки в три-чотири поверху, хоча простим жителям виділяли лише по дві кімнати на першому. Решта два-три поверхи пустіли.
Цей виродок з самого початку готував ці квартири для шінобі, які підуть з їх кланів!
А тепер він підводив десятьповерхових будинків, по шість квартир на поверсі!
Неможливо зупинити його. Отримувати тиск також. Їх єдиний шанс був утрачений десять років тому, коли Юя тільки вводив ці переваги. Тоді їм потрібно було змусити своїх людей хлинути у Внутрішнє місто і скупити все житло, спричинивши колапс.
Це був їхній єдиний шанс.
Після першої фази реконструкції його було втрачено.
Смешно! А вони думали, що ці пусті квартири Юя будує для своїх підхватів із Зовнішнього міста, які отримають право на переїзд.
Але ж таких щасливчиків було всього сто сімей на рік! За сто років — десять тисяч! З тими темпами, якими цей прохвост Юя обручав за сто років будинку в Конохі, напевно, виросли б до неба! Ні, ці квартири були призначені для їхніх людей від самого початку!
Просто тоді інфраструктура Внутрішнього міста ще не була розвинена, не було ні розваг, ні вигод. По суті, було навіть краще жити в кланових кварталах.
Але зараз...
Хто з них міг уявити, що лише за десять років село так зміниться? І що тепер робити, коли Юя почав підкопуватися до самого коріння їхньої влади?
Хоча ні. Він почав копати вже давно. Просто вони цього не помічали.
Попалися. Цього разу вони потрапили в пастку.
Але що вони могли зробити?
Вони мали рацію, бо переїжджали туди, де були кращі і не віддавали своїх клану. Зрештою, всі вони жителі села, навіщо ділити на своїх і чужих?
Що могли на це заперечити голови кланів?
Сенджу Тобірама ще живий!
Навіть якщо б він був мертвий, вони не сумнівалися, що, посмішай вони підняти голос, Юя застосує силу.
Цей третій Хокаґе, хоч і був юнаком, виявився до жаху злопам’ятним! А його жорстокість і безпринципність, здавалося, не мали кордонів.
Чому Сунагакуре і Країна Дождя досі воюють?
Тому що цей мерзотник таємно споряджає Країна Дощу! Інакше вона б давно впала.
А що до тих, хто загинув у цій війні...
Голови кланів ніколи не бачили на обличчі цього виродка Юя ні тіні каяття чи вини.
Нічого не поробиш. Але прийти вони були зобов’язані. Якщо це вже сталося, то було лише спробувати виштовхнутись з ситуації.
Стук-тук.
— Уходи.
В кабінет зайшов Учиха Кагами.
- Пане Хокаґе, вони чекають на зустріч.
Юя кивнув і, відкривши ящик столу, дістав звідти стопку чернеток.
Здається, що цей папір має стати зіркою екрану.
Коли він зайшов у зал, голови кланів не наважувалися всаджуватися - всі до одного покірно стояли на ногах.
Юя з задоволенням відзначила цю зміну. Раніше, коли Сенджу Тобірама збирав їх, дехто дозволяв собі сидіти. Тепер же ніхто не наважувався сісти раніше Хокаґе.
Ну добре, що вони почали розуміти правила гри. Грати з тими, хто не знає правил, було б зовсім нецікаво.
Юя з усмішкою махав рукою, запрошуючи всіх сісти, але розділи кланів просто дивилися на нього не рухаючись.
Тільки після того, як він сам зайняв своє місце на чолі столу, інші повільно опустилися в крісла.
— Признатися, я польщений, - почав Юя. - Що змусило всіх вас вшанувати мене своїм візитом? Наша Коноха процвітає, хіба не так?
Глава Клана Шімура, почувши це, почерпнув від люті.
« Ти не знаєш? Ти смієш говорити, що не знаєш? Як можна бути таким безсердечним? Мерзота!»
Але вголос він вимовив зовсім інше:
— Коноха дійсно процвітає, і в цьому ваша заслуга, пане Третій. Ми всі на цьому непогано заробили...
Проти правди не було попрати. Юя щедро платив їм, і це були живі гроші. Зараз був кінець лютого, а Январське платування ще не все клани встиг витратити. Ти береш чуже - стаєш боржником. Усі знали цю правду.
Юя з веселим виглядом наволожив вуха.
Глава Клана Шімура, помедливши, продовжив:
— Так от... Ми тут посварилися і вирішили йти в ногу з часом. Наші пологові квартали, будинки... все це давно пора оновити. Пане Хокаґе, як ви на це дивитесь?
Юя, вислухавши його, приглушився і з усмішкою кивнув.
— Чудова ідея! А чому немає глави Клана Учиха? Якщо ви вирішили взятися за реконструкцію, як можна було їх не покликати? Адже саме вони відповідальні за все, що пов'язано з водоканалом.
Голова Шімура втратив дар мови. Учиха...
Та хто в здоровому розумі стане звати їх у частку...
Але слова Юя були чистою правдою. Глава Шімура запнувся, не знаючи, що відповісти.
Його виручив голова клана Сартобі, і йому було важко зітхнути.
- Пане Третій, ви не так зрозуміли. Голова Шимура хотів сказати, що оскільки Коноха так процвітає під вашим керівництвом, то й ми повинні внести свій вклад.
Юя відразу змінив свій погляд на нього:
- Ви хочете сказати...
Глава Сарутобі збився кулаками.
- Будь-які проекти з розвитку села - ви можете сміливо довірити їх нам.
Юя посміхнувся. І хто тільки каже, що глави кланів - не далекі люди? Та вони ж все до єдиного хитрі до мозку кісток.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt