Сунагакурі нічого не було заперечити на допомогу, яку Коноха давала країні Дощя. Врешті-решт, Лісст, чорт забирай, хоча б не відправляв туди своїх шінобі!
А от саміраї з країни Залізнеза, сформувавши цілий флот, спустилися по річці від свого порту, пройшли вздовж кордонів Огню, прослизнули через канал між Конохою і країною Медведей та висадилися прямо в країні Дожя, тут же увійшовши у бій.
Шинобі Песка очолюють.
Коноха поставляє зброю, Країна Залізнеза - солдат. І як, питається, тепер війну?
Головна проблема полягала в тому, що клімат країни Дожя зовсім не підходив для технології Залізного Песка третього Казекаґе. Нескінченні дощі просто не давали піску піднятися. Якщо у рідній пустелі третій Казеказі був боїком рівня Касге, то тут на полях битви країни Дощу його сила падала в раз.
У самій Суні тим часом об’єднався. Одна фракція твердила, що війна повинна припинитись і зосередитися на розвитку села. Інша ж наполягала на тому, що загарбання цієї країни є ключем до майбутнього процвітання.
Саме в такій атмосфері на фронт вирушила Чіьо, якій перевалило за тридцять і чий син вже сам був підлітком. На передовій вона змінила третього Казекаґе, прийнявши на себе головний удар Ханзо Саламандри.
У лютому 27-го року н. е., Конохі під час одного з боїв Чіє впала жертвою смертельної отрути Ханзо. Той, вхопившись за можливість, перегрупував війська і приготувався завдати вирішального удару, щоб раз і назавжди вигнати шінобі Песка зі своєї країни.
Але в самий розпал раптової атаки, коли всі вже вважали її небіжчиком, Чіьо, блідою і слабшою, але негнучким, знову постала перед Ханзо. « Вашу отруту переможе» — з рішучістю заявила вона, і її слова наче грому прокотилися рядами воїнів Суни. Бойовий дух шінобі Песка злетів до небес. Вони настільки розлютилися, що повикидали зброю та озброєння і в паніці втекли.
Якщо б не підібрали на виручку самураї країни Залізнез, Ханзо Саламандра, опинившись у кліщах між Чіє і третім Казекаґе, то того дня він би склав голову.
Після цієї битви війна, яку жодна з сторін не збиралася затягувати, неминуче перейшла в затяжну фазу.
Юя був цьому тільки радий.
Хай тягне. Чим довше, тим більше користі отримає Коноха.
Звичайно, він не шкодував зусиль на людях, закликаючи обидві сторони до стриманості і припинення вогню, щоб не завдавати ще великих страждань простому люду.
Але тільки йому одному було відомо, що́ він мав на увазі.
Мешканці Конохи, спостерігаючи за тим, як їх Хокаґе щодня посилає людей стежити за переговорами між Суною і країною Дощя, вмивалися до глибини душі. Слухи рознеслися далеко за села: мовляв, третій Хокаґе з Ліста щодня під час зустрічі з головою розвідки найперше запитує: « Війна припинилась?».
Такий добрий, такий великодушний Третій Хокаґе... він просто святий, до сліз!
Репутація Юя росла як на дріжджах.
Звичайно, головною причиною цього було десятиліття процвітання. В устах торговців Коноха, особливо на фоні воюючих країн Дощя і Кіригакурів, перетворилися на рай.
І ось, в березні 27-го року н. е. Конохі, дослідницький інститут нарешті дав плоди.
Перший телевізор був успішно створений.
Нехай поки з чорно-білим зображенням, але і цього було достатньо.
А це означало...
Що попереду Коноху чекав справжній культурний вибух.
Але спочатку...
Спершу треба скласти список тих, хто отримає право переїхати з Зовнішнього міста до Внутрішніх міст.
***
Уміно Кенджіро був сьогодні у гарному настрої. Взявши свого восьмирічного сина, він вийшов за стіни Зовнішнього міста.
Хлопчик згорив від цікавості.
Хоча Внутрішній і Зовнішній міста розділяла лише одна стіна, діти з Вормерного містечка зазвичай не могли відвідувати Вигляд. Люди там, здебільшого колишні біженці були різною публікою, і ніхто не міг доручитися, що серед них немає злої людини. Юя не збирався послаблювати контроль в цьому питанні.
Хіба що через десять років, коли покоління і закони Конохі вкорінюються у свідомості кожного з нас, можна буде зняти обмеження для дітей.
Звичайно, дорослі не мали на увазі цього — вони могли ходити у зовнішнє місто, коли їм заманеться.
Заборона була тільки протилежною.
Кенджіро вже багато років ходив між двома містами, бо його молодший брат жив на вулиці.
Кілька років тому його найстарший син одружився.
На дівчину з Зовнішнього міста.
Кенджіро, відверто кажучи, був не в захваті від цієї угоди. Жінки із Зовнішнього міста були одержимі ідеєю перебратися у Внутрішній, і шлюб з його жителем був ідеальним способом.
Юя, звичайно, не міг заборонити такі шлюби і дивився на це крізь пальці.
Але якщо хтось потрапляв на бранську аферу, наприклад, через кілька років після переїзду або просто втікав з сімейним майном, Юя обрушував важкість монашок. Він ще в попередньому житті надивився на такі випадки і не хотів їх повторення у цьому світі.
Але якщо хтось з доброї волі підписував дародавство, то тут уже й Юя був безсилен - без юридичних підстав він не міг втрутитися і обдураному залишалося лише п'янчити на себе.
Однак за останні роки таких випадків майже не було. Мабуть тому, що життя у Внутрішньому місті було набагато кращим.
Через цю одруження між Кенджіро і його старшим сином пробігла кішка. Батько, махаючи рукою на непутящого відриву, тепер дарував молодій людині свою любов.
Сьогодні він привів його у Зовнішнє місто, щоб той побачив мир і водночас познайомився зі своїм дядьком.
Справді, побачити світ було найважливішим.
Особливо жіночки тут.
Він занадто ослабив потребу у вихованні старшого сина, ось той і дозволив якійсь дівиці з Зовнішнього міста вскрутити собі голову.
У зовнішньому місті багато будинків по висоті вже більше не були збудовані зсередини.
Але яка може бути архітектурна краса в цих однотипних, наче відштампаних на конвеєрах?
Не кажучи вже про те, що кімнати в них були крихітними і тісними.
Коноха продовжувала приймати біженців, але населення Зовнішнього міста ще не перевищувало трьохсот тисяч. Майже чверть з них - діти, що народилися вже тут, які в найближчі десять років навряд чи принесуть село відчутної користі.
А от населення Внутрішнього міста перевалило за мільйон, хоча тут було близько 200 000 дітей.
Життя набуло змісту і стало постійним тиском, так само як молоді люди самі почали активно заводити своїх дітей без жодних понучок.
Кхм, не будемо про це. Ці однотипні квартали спочатку могли здаватися чимось новим і цікавим, але жити в них щодня було дуже гнітючо.
Уміно Мусаші, якому вже 40 років, прожив у такому домі понад сім років.
Сім років... Хоч він був одним з перших, хто погодився вкачати на благо Конохи, і тому мав право орендувати квартиру простіше, сім років у такому оточенні — справжнє випробування для духу.
Від одноманітності рано чи пізно починає блювати.
Кенджіро прийшов просто поговорити з братом. З віком люди стають щораз ближчими до близьких, і навіть проста розмова дає їм душевний спокій.
Сім’я Мусаші тепло зустріла гостей. За столом брати, пропускаючи брумку за рюмкою, розповідали про дитинство.
Несподівано на сина Мусаші впав погляд Кенджіро. Хлопчика, що колись прибув до Коноху з натовпом біженців, перетворився на двадцятилітнього хлопця.
— Двадцять з зайвою, а досі не відділився? — З деяким здивуванням запитав Кенджіро.
Мусаші грубо зізнався, що син ще не одружений. Дівчата з Зовнішнього міста, що були на його шляху, не мали нічого спільного із красою та лагідністю і не подобалися самому Мусаші. А ті, що були і гарні, і добрі, та господарські, на його сина й не дивилися.
Замкнуте коло.
Кенджіро дуже співчував своєму старшому синові.
Він зітхнув і вже збирався сказати пару слів в потіху, як у двері постукали.
Дружина Мусаші здивовано пішла відкривати. На порозі стояв шінобі з клану Учиха.
З притаманним йому зарозумілістю він дав жінці конверт і, не кажучи ні слова, розгорнувся та пішов.
В таких випадках, якщо гонець трохи почекає, господар неодмінно віддячуватиме його грошима чи їжею.
Але очікувати від Учиха зрозуміти подібні негласні правила...
Це було б занадто зухвало.
Цей клан, якщо і виявляв пожадливість, то робив це відкрито. Невтомно провертати брудні речі було нижче їхньої гідності — за таке солодівці б піднялися на сміх. Якщо Учиха і вимагали чогось, то тільки безпосередньо.
Розчарований, він взяв листа від своєї дружини і сховав його. Побачивши внизу підпис і особистий друк Юя з Резіденції Гокаґе, він відчув, як руки його мілко затремтіли, а на очі навернулися сльози.
Кенджіро з цікавістю подивився йому через плече і відразу розплакався.
Він поплескав молодшого брата по плечу:
— Готовься як слід. Коли переберетеся у Внутрішнє місто, я допоможу вам облаштуватися. Ох, і ось ще що ... Завтра, швидше за все, до тебе вийде ціла черга сватів. Отже, тримай вухо востро. Напевно знайдуться ті, хто побачить в цьому свій шанс. Обведуть твого сина навколо пальця, щоб у статусі його нареченої потрапити в Внутрішній і потім кинуть - і будеш лікті кусати, нехай пізно стане.
Кенджіро не міг забути історію свого старшого сина.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt