А у квітні стало ще веселіше.
Данзо, стиснувши зуби, вирішив перейняти у Юя його методи жорсткого управління. Він лише упустив одну деталь: Юя, хоча й не була такою строгою, створював для працівників справді важкі умови.
Кожного місяця він знаходив спосіб розважати людей: то цукерок видасть, тобто якісь закуски, то консерви. Навіть напої дозволяли привозити з собою додому. Врешті-решт, всі ці заводи належали йому... - Тобто, вибачте, Хокаґе. Конохе. А Юя лише виконував обов’язки управителя. Якщо так, то було легко запустити надлишок виробництва на заохочення персоналу.
Принцип батогом і пряником є правда проста й зрозуміла для всіх.
Всім, крім Данзо.
Ці голки вже довели його до ручки. А у квітні їм вистачило сумління, щоб отримати пільги й підбадьорення!
« На скільки ще, до біса, заохочення? » — гукнув він.
Швидкодія впала в десятки разів у порівнянні з попередніми показниками, а їм ще й пільги подавайте!
Данзо був на межі зриву, але одна новина миттєво привела його в відчуття.
У середині квітня Кумогакуре оголосили про завершення угоди з Конохою.
Того ж року третій Райкаґе приніс публічні вибачення і зобов'язався виплатити компенсацію у розмірах двох мільярдів рій.
Під час свого візиту до Коноху третій так і не зміг прийняти остаточне рішення. Повернувшись в Облако, він цілий день напролітав разом зі старійшинами вивчав умови, запропоновані Юєю. Суперечки не вщухали, поки голова одного з кланів не перервав їх простою фразою:
— А навіщо ми тут сидимо і тільки обговорюємо? Кірігуре та Івагакуре вже співпрацюють з Конохою. Чи не простіше поїхати і подивитися на все своїми очима?
І ось, через місяць ретельного дослідження чужого досвіду, третій Райкаґе нарешті вирішив прийняти умови Юя. І публічно вибачитися.
В одну мить ім'я Ю Греміло по всій Конохе.
Данзо тільки мовчки скрипив зубами.
« Ну що ж, гаразд. Вони отримають пільги, куди поділися».
***
У ресторанчику якініки, відкритому Юї:
Цунада неважливо помішувала сік у склянці, яку завантажували в свої думки.
Джарія та Орочимару переглянулися.
- Щось сталося? - Першим порушив мовчання Джірая. - Про що замислилася?
Цунада здригнулася і, відрізавши:
- Не твоя справа.
Насправді ж її катували сугубо дівчачі думи. У кінці минулого року її мати оголосила, що вагітна. Цунада була щасливою, але не могла пригадати підслуханої розмови батьків. Про неї і про Юя...
Відтоді вони більше не піднімали цю тему. Зараз її мати була вже на пристойному терміні, через три-чотири місяці мала народитись дитина. І Цунаде підсвідомо поверталася думками до тих слів, що вона і Юя...
— Ух ты, да ти вся червона! Ти впевнений, що все гаразд? — Джирая, не злякавшись, попрямував до лоба Цунаде.
Та блискавично перехопила його руку і стиснула так, що кістяки розтопили.
— А-а-ак! — Почуток Джарійї рознісся по всьому зазнанню.
- Що тут у вас відбувається?
На шум обернувся Сарутобі Хірузен. На його голові якось чудом було балансувати дві тарілки з м'ясом, а в руках він тримав ще десяток.
— Цунаде, дівчинкам все ж варто бути трохи складнішою... - З видом повної смиренності зробив він.
Цунада хминула і розтисла пальці. Джірая, нехтуючи болем, обблизився і став перед їдою.
Хірузен розставив тарілки і оселився поруч зі своєю Трійцею, після чого вони почали їсти. Спочатку текла ліниво. Цунада поставила кілька запитань про Юя, наче невзначай. Почувши, що той через переговори з Кумогакурі кілька днів і ночей провів без сну в резиденції Хокаґе (справді, як писали чутки, йому було просто ледь йти додому), Джирая голосно заволодів його безкорисливістю, а у Цунаде чомусь окало серце.
Потім Хірузен запровадив промову про тренування, і атмосфера стала помітною. Особливо учнів підбадьорила розповідь про те, як уживали нові технології. Усі троє думали, що їм вдасться знайти найсильнішого призовного звіра.
А усмішка на обличчі Сарутобі поступово таяла: з сяючої вона перетворилася в навмисну, потім у нерозумну, а згодом в спотворену гримасу і, нарешті, в болісту міну. А коли принесли рахунок, на його обличчі застигло лише розгублене ступіння...
Вечеря обійшлася йому більш ніж у триста тисяч ре ...
Одна тарілка м’яса коштувала лише п’ять тисяч! Вони що, вчотирьох умивали майже сімдесят тарілок? Нормальному чоловікові хіба не вистачить трьох-чотирьох, щоб наїхати до відвала? І це не лід на дні, а справжнє, відбірне м'ясо!
З попільничним обличчям Хірузен брел по вулиці зі своїми учнями. І в цей момент їм назустріч потрапила ще одна компанія з одного дорослого і трьох хлопців ...
— О, Хирузен? — гукнув його знайомий. Побачивши Сарутобі, він посміхнувся і підійшов ближче.
— Хомура? — Хірузен ступив назустріч і потиснув руку Метокадо Гомуре.
- Це твої учні? — Хомура з посмішкою озирнувся тросицю. — Непогано. Дуже здібні хлопці на вигляд.
Хірузен посміхнувся і, у свою чергу, подивився на дітей Хомури — хлопчика та двох дівчат. Він проігнорував дівчину, а його погляд затримався.
— А він...
Гомура просяяв.
- Його звуть Хатаке Сакумо. Чудовий хлопчик, талант від бога, особливо сильний в техніці фізичного мерехтіння... - Говорячи це, Хомура раптом посерйозив і злегка прикрив Сакумо собою. - І він мій учень.
Хірузен відразу спалахнув.
— Кому це цікаво? У мене теж є учні! Ще які!
Він з гордістю представив Джіраю і Цунаду, а потім особливо виділив Орочимара. Його погляд говорив сам за себе: « А ти що, думав, у мене немає геніальних учнів, а? »
Хомура посміхнувся. Тобто, він оскалівся.
— О, как мило. Тільки ось, як би ти, мавпа, не загубив такі таланти.
Обличчя Хірузена похрещене, але він відразу розірвався хохотом.
— Ах так, я і забув! Ти ж у нас, Гомура, зі своїм клоном Мітокадо, оселився в столиці, під боком біля Дайме Країна Огня. Всі ваші ресурси там, а не в Конохі. Ти впевнений, що зможеш дати цьому хлопчику все необхідне? Дивись, не зіпсуйте такий талант!
Хомура побагроів і, підійшовши впритул, буквально боднувся з Хірузеном.
— Мій учень - найпридатніший!
- Я не знаю, як це зробити. Хірузен усміхнувся з холодом, але я точно розумію, що вчитель з тебе не найкращий.
Поки дорослі були готові вчепитися один в одного, сивоволосий Хатаке Сакумо підійшов до Орочимара і простягнув йому руку.
Привіт. Я Хатаке Сакумо.
Він подивився на нього і відповів на рукостискання.
— Орочимару.
Між ними пробігла якась незрозуміла іскра... Стало зрозуміло, що рано чи пізно вони зупиняться в бою.
Чудово, чудово! А я Джирая!
Джірая безцеремонно вклонився між ними і, розхитуючись, заявив, що його таланти не гірші.
Після короткої перепалки Гомура якось не бувало питав Хірузена:
- До речі, ми тут зібралися в якініку. Не хочете з нами?
Обличчя Хірузена спотворилося.
— Не варто! - Процідив він крізь зуби. - Сподіваюся, твій гаманець вистачить!
Хомура нахмурився.
— Одна тарілка коштує лише п'ять тисяч рів. Весь обід обійдеться від сили в тридцять-сорок тисяч. До чого ти це говориш?
Раптом до нього дійшло.
— А, тепер зрозуміло. — Хомура сміл Хірузена презирливим поглядом. - Яка дріб'язкова... Ваш клан Сарутобі отримує такі субсидії від села, і при цьому ти так скупий. Просто марно.
З цими словами він розгорнувся і повів своїх учнів.
« Постривай в мене, тварюко... — Я кипів від злості Хирузен. — Рано чи пізно... Рано чи пізно мій Орочимару приручає твого білоголового цуценя!»
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt