У день, коли війна закінчилася, Юя наказав хлопцям-газити з криками розносити цю звістку по кожній вулиці Внутрішнього міста.
Коноху миттєво накрила хвиля ликання і примирення.
Сам Юя, стоячи біля вікна в кабінеті Хокаґе, дозволив собі лише кілька секунд тихої скорботи і рішуче повернувся до роботи.
- Шикая, у тебе є дані за населення Зовнішнього міста?
Нара Шикая кивнув.
« Загальна кількість — сто сорок тисяча вісімсот сімдесят п’ять чоловік ». Діти до шістнадцяти років складають одну п'яту. Від шістнадцяти до тридцяти — три п’ятих. Від 30 до 40, а то й більше — п’ять. Незначна частина — старші віком сорока п’яти.
Юя кинув у відповідь. Насправді, йому потрібна була лише загальна цифра.
Сто сорок тисяч у Зовнішньому місті...
Він задумливо приглушився, кінчики пальців відбивали по столі тихий дріб.
Населення обох міст вже перевалило за вісімсот тисяч. На перший погляд, небагато — до його заповітної мети в мільйон ще далеко. Але Юя добре розумів, що в мирний час притягати людей, які готові працювати на благо села, набагато важче, ніж у роки війни.
У військовому ліхоті було достатньо пообіцяти миску рису. У мирний час запити у переміщенців куди вищі. І якщо вони щось задумуються, то відреагують на величезні обіцянки - і хитке довір’я розлетиться в пил.
Поміркувавши, Юя вирішив.
— Передай в управління по справах імміграції. Нехай згортають програму за прийомом переміщенців. Звичайно, не одним днем. Плавно, протягом місяця.
— Буде виконано, — кивнув Шікая.
Юя махнув рукою, відпускаючи його, і той безшумно пішов.
— Пан Кагами, — несподівано покликав Юя.
З тіні виступив Учіха Каґамі.
- Пане Наместник, чим можу служити?
Юя ледве помітно посміхнувся.
- Другий скоро повернеться з поля боїв. Для клана Учиха це не найкраща новина, вірно?
Кагами мовчали. Юя недбало відмахнувся.
— Ладно, не бери в голову. У мене немає мети тиснути на вас. Трати на цей час, коли можна з'їсти порцію відмінного якініку? Звільніть. Просто передай дещо. У день повернення, нехай деякі старші люди відсиджуються від дому до дому не бояться вийти на вулицю, прогулятися і погріватись. А то сіднем сидять, бояться, що плісень покритися? Перекажи мої слова старійшинам вашого клану. Вони зрозуміють, що я маю на увазі.
- Я вас зрозумів, пане Наместник.
***
— Бах!
— Да він нам погрожує! — Глава Клана Учиха в люті вдарив кулаком по столу.
Один з старійшин кинув на нього втомлений погляд і тихо проронив:
— Угрожує? І що з того? Цей Наместник лише мовою чешет, а Тобірама Сенджу нас роками в бруд затоптав. Чи, може, ви хочете відкрито виступити проти Другого Хокаґе?
—...
Клан Учиха був досить суперечливим. Здавалося б, що за багато років переслідування з боку Тобірами Сенджу вони мали ненавидіти його всім серцем. І багато хто справді ненавидів. Але варто було зайти промови про реалізацію боротьби, як вся їхня рішучість розірвалася. Навіть у попередній історії, коли після смерті Тобірами до влади прийшов м’якший третій, Хірузен Сарутобі, Учиха вирішувала лише на дрібних козні сповіді.
Юя часто не міг зрозуміти їх логіку. Ну які з Учиха зрадники? Не вмієш - не берися. Проте Клан Учиха був класичним прикладом тих, хто слабкий у інтригах і прагне в них грати.
Ось і зараз. Стояло їм почути, що їх запеклий ворог Тобірама Сенджу повертається, як все тут же снікалі. Чого можна було сподіватися від цих людей? Юя вже давно розкушував їх натуру дилетантів з несмертними амбіціями і вирішив зіграти в відкриту.
Його послання було чітким: « В день повернення Тобі, Учителі, будете з’являтися разом із усіма. Наслідки вашої відсутності, гадаю, вам ясно."
Так, це була погроза. Але якщо поглянути під іншим кутом...
- А якщо... Що, якщо це намик від Наместника? — Раптом почувся голос один з членів клана.
Старійшини й голови Клану втупилися на нього одночасно.
Опинившись у центрі уваги, він знервувався, але продовжив:
- Я давно хотів сказати... Наместник зовсім не схожий на Хокаґе. Якщо розібратися, хіба він не діяв на інтересах клана Учиха? Він навіть водолазну станцію, найважливіший об'єкт села, побудував на наших землях...
— Це лише тому, що землі Учиха найближче до річки, — зимно хмикнув інший.
— А що було потім? - Перший не здавався. — Потім наместник хотів збудувати у нас госпіталь...
Він не договорив, але всі й так зрозуміли, що він клонує.
Обличчя старого розділу Клана миттєво затремтіло. « Коли я відмовився, то ви кричали, що я вчинив правильно! Що Учиха до самої смерті не приймуть такого подарунку! А тепер, коли ви бачите гроші від лікарні на землях клана Сарутобі - там грабувати банки не так вигідно! - Ви, виродки, почали гнати мене тим, що я відкинув пропозицію цього хлопця-Намісника!»
Так, якби лікарня була на їхній території, то Клан Учиха, який постачав землю, обов’язково отримав би свою частку. Але він відмовився, і тепер можна було забути про доле.
Треба віддати Юя належне: він діяв прямо і відкрито. Хоч клан Сарутобі і намагався колись поставити йому палиці в колеса, Юя швидко поставив їх на місце, і тепер, коли вони притихнулися та змирилися, він без вагання дав їм те, що обіцяв.
Наприкінці року Юя збирався підвести підсумки. По суті, багато людей з завмиранням серця чекали цього першого післявоєнного звіту. Усі знали, що Коноха має успіх під його керівництвом, але наскільки точними були лише йому й Тобірамі Сенджу.
Тепер, коли другий раз повертався, річний звіт мав відбутися в його присутності. Юя докладе йому в кабінеті Хокаґе, а голови всіх кланів Конохі отримають право бути присутнім на цьому зборі.
Спочатку Учиха не думала про цей збір. Ставлення Тбірами до їхнього клану було добре відоме.
Але Юя всі міняли слова. Його послання означало: « Калан Учиха має бути таким, як усі. Ніякої відокремленості. Якщо у призначений час з'являться все, крім вас, це буде пощечина не Тобіраме Сенджу, а мені, Юя. Я по-доброму, прямим текстом сказав вам, що потрібно виявити солідарність. Якщо ж ви і після цього плануєте показати свій нор, то історія кланів Сарутобі та Шимура цілком повториться на ваших землях."
І що було робити Клану Учиха?
Старий глава глибоко зітхнув і, нарешті, втомився махав рукою:
— Нехай буде так. У призначений день... Ви підете зі мною зустрічати Другого Хокаґе... з тріумфом.
Юя был прав. Учиха могли лише шкодувати, що війна не забрала життя Тобірами Сенджу. Чому такі, як він, живуть так довго?
Коноха, 22-й рік, зима. Сімнадцятий день. Тобірама Сенджу на чолі передових загонів шінобі повернувся в село.
Війна закінчилася.
Але чи це був тільки початок нової історії?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt