- Тебе хтось змусив сюди прийти? — запитав Юя, наколюючи виделкою шматок м’ясного стейка.
Учиха Джу похитала головою.
— Ні, я сама. Я знаю, що ти тут... Тут... Ти працюєш.
Саме Юя. Раніше всі говорили: "Стрибай на службі"...
У Юя почала боліти голова. У попередньому Конохі не було й десятої частки сьогоднішніх установ, а посад у селі — кота наплакал і майже все поправлене. І вся ця так звана служба була суцільним штатом зі шінобі. А коли звичайні люди вказували як прокляті на чорній роботі, чи це вважалося службою?
Юя уважно подивився на Джу. Голос її звучав щиро, та і на обличчі не було ні тіні удаваності. Він з полегшенням видихнув. Значить, обійшлося.
Якби клан Учиха і впрямив змусив дівчинку прийти сюди, щоб ось так зіткнутися з ним обличчям до обличчя, Юя б вважав, що їм усім запору сперечити собі животи.
Хоча, якщо подумати ... Усі Учихи — це спесиві бовдури без краплі мозку. А якщо вони так горді, то хіба принижують 13 - річну дівчинку?
Звичайно, Юя і сідалий нерв натякали на те, що тут не обійшлося без впливу клана. Такі вже були Учиха. Великий клан шинобі, але від кожного його члена так і віяло якийсь зародженою патологією. Поголовно. Тому в майбутньому один такий геній захоче взяти свого чотирирічного сина на поле бою.
Загалом, зрозумівши це, Юя трохи заспокоївся, хоча неприємний осад на душі залишився.
- Чому ти так говориш? — Він лагідно запитав, подавши роздратування.
— Усі кажуть, що ти з пофарбованими очима відповідаєш Джу, як пан Хокаґе.
Юя умолк. Дивлячись на маленьку дівчинку перед собою, він лише спокійно зітхнув про себе.
Вона ще дитина. Які вже тут можуть бути погані слова?
Він підібрав вирази і підняв на неї погляд.
— Джу, як давно ти зустрічалася з звичайними людьми нашого клана? Що ж, зі старшими поколіннями?
Дівчинка здивовано кліпнула.
— Да щодня вижу. Коли я йду за місіями або виконую їх...
Учиха Джу вже була геніном і щодня займалася пошуками котів та собак, прополамкою бур'янів тощо.
— Так, так. - Чому б тобі... Не поговорити з тими із клану Учиха, хто переїхав жити за межами нашого кварталу? Заодно запитайте, як їм їхнє теперішнє життя чи вони хочуть повернутися в рідні стіни. А потім, коли ти будеш на завданні в північній частині села, можеш розпитати тамошні селяни, як їм водокачки, що для них збудували Учиха. На південь від землі на березі річки Нака можна побачити також підводну станцію, яка проходить у вільний час. Подивися на все це, поговори з людьми про яких я сказав. І якщо після цього ти все ще будеш вважати, що я точу на вас зуб ... Ти можеш прийти до мене будь-коли.
Сказавши це, Юя попрощався і пішов.
Дівчинка, по суті, була доброю. Просто їй не вистачало життєвого досвіду, щоб бачити суть речей. Справжній гнів у серці Юя викликав сам клан Учиха, а не вона.
Учиха Джу в замішанні дивилася йому слід. Вона вирішила послухатися його поради і почала все знати.
По дорозі до рідного кварталу вона помітила тітку, що продавала біля обочини, і запитала, як їй живеться та чи не хоче вона повернутися в землю клана Учиха.
Тітонька зі страхом подивилася на протектор на лоба Учиха Джу. Нехай та і була всього лише геніном, для простої людини вона залишалася могутньою шинобі, здатним вирішити її долю.
Жінка злякалась, хитаючись головою і пробурмотіла, що не хоче повертатися.
Це спантеличило Джу. Вона не почала думати про причини, а відійшла і стала наслідувати Юя. Повернувшись до лотки, вона купила коробочку солодких пиріжків і знову запитала, чи не з клана Учиха переїхала тітко та чи закутує по дому.
Проста жінка здивовано дивилася на незнайомого юнака. Тоді Юя, яка одягнулася на неї, вирішила відкрити карти:
— Я той самий синжин Юя, про якого нещодавно писали в газетах.
Тітонька відразу просяяла, її напруга спала і вона охоче розмовляла з Юєю.
Нога була зламана. Це сталося більше десяти років тому. Тоді вона, ще зовсім юна дівчина-шинробі, під час однієї зі стиків потрапила під вибухну хвилю від друку клана Сенджу і залишилася калікою. Їй ще пощастило, що зачепило, а не вбило.
Відтоді вона залишила шлях ніндзя і, як усі звичайні жінки Учиха, ткала одяг в обмін на продовольчі пайки.
Їй і на думку не приходило, що в цьому є щось неправильне. Так було з самого народження. Головне, що жива, вірно?
Але два роки тому члени клана почали переїжджати. Спочатку вона не хотіла, а вдома було безпечніше. Але її чоловік (проста людина з клана Учиха, колишній селянин) наполягав на переїзді і їй довелося підкоритися. Зрештою, саме він розводив врожай, який вони здавали на землю.
І тільки після того, як вони покинули каннові, виявили, що хоча частина врожаю все ще повинна віддавати Конохе - приблизно в тій же пропорції, яка і клану, — з'явилося набагато більше можливостей для отримання.
Її чоловік продав землю селі - тепер її опрацьовували по державному підряду, а сам влаштувався на завод техніком. Тепер він легко заробляв більше десяти тисяч рей на місяць, а кваліфікована праця високо цінувалася.
А вона сама влаштувала біля порога свого будинку невеликий прилавк, де продавала свої тістечка. Вони були дуже смачними, по двадцять три за коробочку. За день йшло кілька штук, так що в місяць набігало декілька тисяч рей.
Риба з Девні Скритого Тумана продавалася за п'ятдесят три кілограми, але вона не виносила рибного запаху, тому зазвичай вони купували свинячий тушеньку від влади Конохі по двісті рів за банку. Іноді, коли хотілося чогось особливого, можна було побагатити себе і гов'яною тушенею. Всього-то п'ятсот ре, не так вже й дорого.
(Що до консервів з Деревні Песка... Що ж... Їх краще просто проігнорувати.)
Крім того, банки після споживання м’яса можна було помити і використовувати як склянку або квіткові горщики.
І взагалі, життя на волі було набагато зручніше.
Старійшини колись розподіляли їжу клава. Іноді доводилось і недоїдати. Тепер, були б гроші, можна було купити скільки завгодно їжі. На столи рису можна піти і купити пару парових шпильок. Головне, що гроші у них дійсно були.
Отже, поза межами Учиха жило незрівнянно вольготніше.
І люди тут були не такі, як в їх похмурому, сумному кварталі. Всі навколо були дружні, говорили приємні речі, і їй, тітці, тут дуже подобалося.
Звичайно, вона не знала, що Юя завдячує своїм благополуччям. Вона просто вважала, що люди в кабінеті Хокаґе — великі молоді особи, які змогли так змінити Коноху.
Юя дуже уважно слухав.
Тітонька не знала, але знала вона, Джу. Тепер, коли Сенджу Тобірама був на фронті, Юя приймав багато ключових рішень. А що б зробили старійшини, якби його покарали? Мозок у них може і набегень, але вони б не стали цілими днями лаяти якогось хлопця, без жодної вагомої причини.
Але якщо так... то ця подяка на обличчі тітки... виходить, адресована йому, Юя?
Переконуючись, що жінка не хоче повертатися не тому, ніби її там хтось ображався, а просто через те,що їй не хочеться, Учіха Джу розгубилася.
Вона не розуміла, що зробив Юя.
У клані його проклинали, а ті, хто залишив його, вважали Юя видатною і достойною людиною. Крім того, його нещодавні подвиги на полі бою лише зміцнили його добре ім’я серед мешканців села.
Джу вирішила, що не можна слухати лише одну сторону. Потрібно побачити більше.
Наприклад, Юя не здогадувався про це і тому став «тайним правителем » для свого народу.
І багато пізніше, коли Джу вже перестала зловживати його обличчям, історики, вивчаючи цей період, будуть твердо переконані, що це сам третій Хокаґе Юя, стаючи чужорідною особою, інкогніто ходив у народ.
Інакше як пояснити, що будь-яка проблема, доведена до третього Хокаґе, вирішувалася в мить ока, ніби він знав про неї заздалегідь?
Звичайно ж, він вияснив ці проблеми загони і проводив розслідування на місцях!
Яка ж чудова честь і захоплення третього Хокаґе!
Світлоносний! Благородний!
***
— Апчхи! — Юя голосно чхнув і, втративши ніс, пробурмотів: « Хто це мене за спиною помиляє? »
Він знову схилився над справою. Самовільне розширення дому, скарга від сусіда. Розслідування виявило, що й сусід захопив прилеглу дорогу для особистого користування...
Один незаконно прибудував себе, інший сам захопив громадську землю...
Що тут скажеш? Прості люди, хоч би в якому світі вони жили, завжди є такими: простодушними і водночас підступними. Готові віддати останнє для фронту, для перемоги, і відразу ж готові порушити закон заради копійкової вигоди.
— Ха-а-ах...
Юя позіхнув і почав резолюцію: « Організувати на даних ділянках пункти збору сміття для Дерені Ліста. Розміщати контейнери суворо з боку провулку, не всередині».
***
Пройшов день. Нічого не змінилося.
Минуло два дні. Хтось почав викидати сміття.
Минуло три дні. Сміття підросли до небес.
Через тиждень перший сусід, який захопив дорогу, не витримав. Він прибрав свої речі, заплатив штраф і попросив у нього дозволу прибрати сміття.
Наступного дня з повинною і штрафом прийшов і той, що займався самобудуванням.
Бачите? Вони зробили все добровільно. Я нікого не змушував.
« Таж, слабаки. Думали, зможете мене провести своїми дешевими трюками? Та я такого надивився, вам і не снилося».
***
Через тиждень Учиха Джу більше не приходила. Замість цього вона прислала Юя коробку пиріжків.
Нара Сікае зайшов у кабінет, несучи ту саму коробку.
- Від дівчини з клану Учиха.
Юя відкрив її, спробував одне тістечко, і його очі відразу загорілися.
А смачно!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt