Два тижні потому. Академія ніндзя Конохі.
— Здуріти! — Біловолосий Джірая, який змахує на дрібного хулігана, вдивлявся у газетний лист із палаючими очима.
— Эй, ты скінчив? Взагалі-то, це я купив її - перевівши руки в боці, Орочимару тільки безсильно похитав головою, дивлячись на приятеля.
- Яка різниця! — отмахнувся той. - З яких це пір ми з тобою ділимо, що твоє, а що моє ... — Джарія жбурнув пику і показав язик. - Ти краще сюди подивися! Наш брат — це нереалістична людина! - Він по-свійськи прибрав Орочимару за плечі, тидаючи пальцем на заголовок першої смуги.
Орочимару зітхнув.
- Це він для тебе брат, а не для нас... Неважно. Мене більше хвилює, чи цього місяця на нашій вулиці розкриються крамниці.
Джарія тьмяно моргнув.
— А? Які ще лавки? Хіба вони не завжди відкриті?
— Я про те, що під нами, — терпеливо пояснив Орочимару. — Старшому Рьочо важко ходити. Центральна торговельна вулиця надто далеко, так що якщо лавка сьогодні не відкриється, після занять доведеться занести їй мішок рису.
Джірая моргнув ще раз, а потім кивнув і простягнув газету Орочимару.
- Гаразд, тоді дивись ти.
Орочимару відразу ж перекинув аркуш і почав досліджувати зворотний бік — розділ новин. Не знайшовши потрібного оголошення, він розстроювався губами.
Діти на диво швидко звикали до нового. Багато старих людей у Конохі досі не завели звички купувати газети, а ось дітвора їх кохала. У селі був котедж, а в газеті було багато цікавих історій та нелегких розповідей. Для дітей, які розважалися за розвагами, це була справжня скарбниця. Крім того, так можна було вчитися письменності. Результат, якого ніхто не очікував, але якщо вже він був позитивним, Камігане Юя вирішив не втручатися.
Наспівуючи собі під ніс веселу пісеньку, в клас увійшла Цунада.
— Цунаде, Цеварде! Сюди! — відразу ж замахав рукою Джірая. - Твій брат потрапив у газети!
Обличчя Цунади блимає. Вона підлетіла до нього і з розмаху врізала кулаком під дих.
Джарія зігнувся навпіл і впав на підлогу, перетворившись у жалюгідну креветку.
— Ты... Ти ж просто громила... - Простоал він, вказуючи на неї тремтячим пальцем.
- Він мені не брат! — Бойно випалила Цунаде, уперши руки в боці. - Він навіть не з мого клана!
Очевидно, що образа на Юя все ще не пройшла. І це було цілком зрозуміло. Минулого разу Юя обіцяв, що клани не відправлять підкріплення на фронт заплаче свою ціну. Але в результаті... нічого не сталося з рахунком.
Звичайно, життя простих мешканців Конохі поліпшилось. М’ясо, про якого раніше й мріяти не наважувалися, тепер було доступне завдяки консервному заводу. Можна було купити рибу з села Тумана, яловичину від торговців із сіл Хмака. Для деяких ювелірів екзотики було навіть м’ясо ящірок із села Песка. Правда, пустельна фауна була на любителю... Юя замовив пробну партію в сто кілограмів, але консерви з неї і за півроку не розкупили.
Але для Цунада всі ці зміни були чимось поступовим, майже непомітним. Будучи дитиною і перебуваючи в найгучнішому моменті, вона не бачила загальної картини та щиро вірила, що Юя просто нічого не робить. А тут ще й батьки, і сусіди розхвалювали його добрі справи. У дітей такого віку часто прокидається дух суперечності: раз все навколо твердять, який він хороший, а вона цього не бачить, значить, треба робити все наперекор.
Відправивши Джіраю в нокаут, Цунаде повернулася до Орочимара.
- І що там про нього знову пишуть? Знову відкрив якийсь завод і закликав простолюдинів на роботу?
Орочимару лише похитав головою і розгорнув газету так, щоб вона побачила заголовок.
- Він був на передовій. Я вступив у бій з Райкаґе. Кажуть, важко його поранив.
( другий Райкаґе: « Чорт! Це чиста вода наклеп! Він мене очорнив! Він обмовливий."
Цунада на мить завмерла, а потім її обличчя виявляло повне недовір’я.
— Не можу! Це ж Каге, голова цілої села!
— Ну, так в газеті написано, - подав голос виповзаючий з-під парти Джірая. — Тільки ось... Юя і сам тяжко поранений. Пишут, що він впав у кому.
- Що? — Напружила Цухаде. — В коме? З ним... з ним же все буде гаразд?
Вона з дитинства бігала до діда Хашіра, щоб погратися разом із Юєю. Почуття нікуди не дінеш.
— Хм-м, тут важко сказати, - задумливо потерпить підборіддя Джирійя. - Все-таки це сам Райкаґе. Наш братик хоч і сильний, але якщо він так пошкодив Казі, то йому напевно не було легко. Дуже все це... Нелегко.
Лічіко Цунаде побіліло. Весь позосталий день вона сиділа як на голках. Їй не терпілося чекати кінця занять, щоб втекти додому і спитати дорослих, що насправді відбулося.
Особливо тато.
Отець Цунаде. Син самого Сенджу Хаширами. Кілька років тому було оголошено, що він загинув на завданні. Маленька Цунада тоді не розуміла, чому батькові довелося відзняти власну смерть, а потім знову весілля з її мамою. Але яка різниця? Тата все одно звала тату, так що довго над цим не думала.
Але батьки Цунада знали причину. Та сама причина, чому Хашірама розпустив клан Сенджу, розчинивши його в Конохі. Він не хотів, щоб його рідні стали мішенню для тих, хто шукає сили. Сховати Цунаду було неможливо, вона народилася вже в мирний час, і все село знала про її існування.
А от її батько - інша справа.
Син Бога Шінобі... Варто лише уявити, скільки людей полює за ним. А що, коли їм вдасться отримати генетичну інформацію Гашірама? Чи зможуть вони налагодити серійне виробництво нових Богів Шинобі? Ця спокуса була занадто велика. Інші села не мали б такої можливості.
Тому Хашірама діяв просто: він публічно оголосив про загибель сина на завданні. Його син служив в Анбу, серед його знайомих був вузлик і не було б важко знайти доносника у разі витоки. Запопадлива смерть, нове весілля, зміна прізвища - і ось він вже не Сенджу.
Без сумніву, план Хашірами спрацював. До того часу, коли Цунада стала П’ятою Хокаго, не було жодного слуху про напади на нащадків Сенджу. Навіть геній Орочимара, який хотів отримати Мокутон, був змушений покладатися на нескінченні експерименти, які зрештою породили лише Ямато — сильно урізаний варіант користувача Вірєвою. Ямато, звичайно, був далеко не слабкий, але все пізнається в порівнянні. Шинобі Сенджу Гашіром навіть рівень елітного джона здавався жалюгідним.
Так чи інакше, Цунаде не знала всіх цих хитросплетень. Вона знала лише одне: треба запитати батька. Він точно знає, чи живий Юя.
Але питати не довелося.
Як тільки продзвонив дзвінок, Цунаде Кулі вилетіла з Академії. Джірая та Орочимару, побачивши її поспіху, кинулися слідом з хлопчиної солідарності.
Вони не пробігли й кількох хвилин, як побачили хлопця, що йде їм назустріч...
Хлопець з похмурим обличчям йшов, понуривши голову і глибоко занурившись у свої думки.
Цей силует маленької Трійці дізналася відразу.
Це був він. Людина з редакції газети.
Кемігане Юя.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt