Сенджу Тобірама непокоївся. Невже Івагакуру так швидко покінчили з виборами третього Цучікаґе?
Один посланець з Деревні Кам’яної служби, міцно побитий чоловік на ім'я Кодо без тіні зачіски або зарозумілості пояснив:
— У селі все ще йдуть бої. Однак ми дійшли згоди, що справи третього Цучікаґе не є перешкодою.
Він говорив рівно, невтомливо, ніби думав про погоду.
— Так, у нас з Конохою були сутички, — продовжив Кодо. — Але ж і Кірігакуре не так давно мало не вирізала цілий ваш загін. Не існує кривавої ворожості між нами, а коли настає час говорити про гроші, потрібно саме про них. У цьому немає нічого поганого.
Юя, що стояв поруч, остовпнув.
« Нехай він знущається... Чи правда настільки прямолінійна?»
— Ми, шінобі з Івагакурури, високо цінуємо чесність - все ще невтомливо вещував Кодо. — Перш за все Кумо заплатила нам, щоб ми допомогли їм у війні проти вас. Тепер ви можете принести нашому селі вигоду, а тому ми готові відкинути всі суперечки і обговорити співпрацю.
Тобірама не вдавався у глибини цієї філософської філософії. Сам факт, що Івагакурі не втягується у наступаючу війну з Кумодакуре, був для Конохи доброю новиною. Він вирішив спочатку вислухати їх.
Юя був з ним згоден. До того ж, люди подолали довгий шлях з Деревні Камня, а мирне співіснування завжди краще ніж ворожість. Юя негайно зіткнувся з несподіваною проблемою: у Конохі не було гідного місця для прийому іноземних гостей.
Хм... Його і раніше не було.
Юя накреслив кілька рядків у своєму блокноті. У майбутньому Коноху, безперечно, доведеться відбудовувати зовнішнє місто. Але якщо шінобі з малих країн ще можуть там розміститися, то оселити в зовнішньому місті делегації із села рівня Конохи... Це удар за власною репутацією, а не по їх.
Він обернув поглядом внутрішнє місто. Тут не було вільного місця для будівництва гостевого комплексу. Єдине, що можна було б залучити...
Його погляд зупинився на знайомому маєтку, де він прожив останні кілька років. Зараз там жила дружина його покійного вчителя...
Юя відразу відкинув цю думку. Ні, це місце чіпати не можна. Він знав, що Узумакі Міто не відкаже, якщо він попросить, але піти на таке він не міг. Заставляти її жертвувати своїм домом заради загального блага... вже краще...
Його погляд проснувся по землях інших великих кланів Конохі.
Територія Учиха була занадто на відбивній, не годиться для будівництва гостевого комплексу. А ось найкраще місце... Безсумнівно, у Х’юґа була клану. Їхні землі лежали в північно-західній частині села і займали майже одну двадцяту внутрішню місто. Вони мали менше часу, ніж у Учиха, але були недалеко від центру Конохі.
Однак час для виведення земель ще не настав. Мускульні бовдури з Кумо поки не підписали мирний договір, і розпалювати внутрішні конфлікти було неможливо.
Тобірама, відкинувши свої думки, провів Юя і посланець у зал для переговорів.
Але другий Хокаґе мав розгорнути сувій з умовами, запропонованими Івагакурі. Він впився поглядом у посланця.
— Івагакуре шукає співпраці? - Прошипів він. — Та ви просто намагаєтеся пожити за наш рахунок!
Кодо залишився невтомим.
— Наше село славиться своєю надійністю. Але якщо Коноха відмовиться, ми нічого не зможемо вдіяти.
Юя, який стояв за спиною Тобірами, встиг ознайомитися з документом. Умови Івакуре були до болю простими: Коноха надає їм в мільярд три на десять років під сміхотворний відсоток - всього п'ятдесят мільйонів рів за рік. В обмін Коноха отримує право будувати заводи на території країни, яка, до слова, теж була багата залізною рудою і забирати 20 відсотків від їх продукції протягом перших трьох років. Крім того, митцем було скасування торгівлі і вільне перевезення торговців між країнами. По суті, вони просто скопіювали договір, який Коноха раніше уклала з Кірігакурою.
У цих умовах Юя не мала нічого поганого.
Але Тобірама мав іншу думку. Він навідріз відмовлявся вірити, що Іва отримає мільярд доларів і поверне гроші. І чому відсоткова ставка така низька? Принаймні десять відсотків річних!
Його першою реакцією була категорична відмовка. Юя делікатно кашлянув.
- Хочеш щось сказати? — Обернувся Тбірама.
Юя кивнув.
— А це?. — З цікавістю запитав Кодо, тільки зараз помітивши хлопця.
« Я лише безіменний учень, який розуміє мудрість підле пана Хокаґе », — відповів Юя. - Прошу не звертати на мене уваги.
Кодо зрозумілоще кивнув. Юнак, який вивчає тіні свого села, — звичайна справа. Це лише свідчило про необмежену довіру і високі сподівання, які на нього покладали.
Юя щось тихо прошепотів Тбіраме на вухо. Хокаґе на мить задумався, а потім звернувся до Кодо:
- Я вивчу ваші пропозиції. Відповістимемо у найближчі дні.
« Я чекатиму на ваше рішення, пане Хокаґе », — кивнув посланець, хоча вже не мав надії і готувався до повернення додому.
Як тільки Кодо пішов, Тобірама і Юя залишилися вдвох.
Юя вважав, що мільярд рей можна і позичати. Але Тобірама вперся: він навідріз відмовлявся вірити, що Івагакуре дотримає слова і поверне борг.
Юя подумки зітхнув. Сенсею все ще не розумів правил економічної війни.
Мільярд три, звичайно, не дається просто так. Іва повинна надати заставу. А чим багата Деревня Камна? Звичайно ж, незмірними залами руди в країні Землі. Їхня країна була дуже різною від країни Ветра, де всі багатства, включаючи оазиси та копальні, були пожадливим дайме, а Сунагакурі жила на подачці. З іншого боку, країни світу повністю довіряли своїй військовій еліті і щедро фінансували Івагакуру, усвідомлюючи, що сила шинобі є гарантією миру й процвітання. З країни світу ніколи не приходило звістки про голод.
Саме ці шахти і копальні були метою Юя.
На жаль, Тобірама поставився скептично. Він був упевнений, що навіть коли Івагакур погодиться на заставу, вони просто відмовляться передавати її. Відряд Конохі, посланий для прийому застави, залишиться ні з чим. То навіщо взагалі починати?
Юя просто безсило зітхнув. Були речі, які він не міг вимовити вголос. Якщо Івакуре прийме умови, а потім відмовиться платити, загін Конохі дійсно згине в країні Землі без слідів. Але Юя міг поклястися, що після такої ділової репутації села впаде на саме дно. Торгівля не матиме з ними нічого спільного, і тоді він зможе повільно, але вірно задушити економіку країни Землі, висмоктуючи із неї всі соки, щоб пришвидшити Коноху. Втрата одного підрозділу — це мізерна ціна за таку можливість.
Але говорити про це вголос було не можна.
Що ж, якщо Тобірама настільки не довіряє Іві, доведеться піти іншим шляхом.
— Можна видати сто мільйонів на рік, розтягнувши всю суму на десять років, — запропонував Юя новий план. - Івагакурі зможе постачати борг постачанням продуктів або інших ресурсів на суму. Або навіть сувої з ніндзюцу, які Коноха буде викупляти за ціною на 20 відсотків вище від ринкової.
Однак Юя був упевнений, що хоч би яким було Зучінґе на пост, він не буде настільки дурним, щоб розміняти техніки свого села на гроші.
Цей варіант Тобіраму повністю влаштував.
— От би так відразу! - Проворчав він. - А то підшукують мені свої грабіжникські проекти.
Юя лише знервувався.
***
Після роботи він негайно випарувався, направившись до розвідуваного раніше золотого рудника. Тут було десятки тонн золота, але більша частина цього металу залягала надто глибоко. Його сучасні здібності добувалися в земній корі лише десять кілометрів. Щоб дістати решту, треба було стати сильнішим.
Але поспішати було нікуди. Юї було лише 13 років, а попереду — вагон. На сьогодні вистачить і кількох сотень кілограмів.
Зклавши все разом, Юя був власником більше тонни чистого золота. Звучить неймовірно, але якщо покласти цю масу в куб, то її межа не дотягне і до 40 сантиметрів. Найважче, поміститься у звичайний чемодан — інше питання про те, чи вдасться його підняти.
Юя міг би навіть не запечатувати золото в сувій, а просто покривати їм своє тіло. Ось тільки тягати на собі тонну дорогоцінного металу... та ще завдання. Хіба що постійно підтримувати вагу своєї здатності...
Хм-м...
А це чудовий спосіб для тренування.
Вирішено. Не можна загоїти свій потенціал.
***
Наступного дня, у дев'ятнадцятому році від заснування Конохі, на велике здивування Кодо, який вже ні на що не сподівався, Сенджу Тобірама сам знайшов його і запропонував новий план: заїм в розрочку, по сто мільйонів на рік, з можливістю вигашення борг ресурсами.
Кодо був приголомшений. Вони... Справді погодилися? Хоча... Івагакурі і не збиралася нікого обманювати. Він швидко дійшов висновку: « Коноха просто не хоче, щоб ми втручалися в їхній конфлікт з Кумогакурою. Саме так і є."
Варто визнати, що в чомусь мешканці країн світу, Ветра і Води були на диво схожі.
Наприклад, у 19 - му році від заснування Конохі (Скритого Ліста, Кам’яної), Песка і Тумана забрали торговий альянс.
Кажуть, того дня другий Райкаґе розніс свій кабінет у щіпки.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt