Минулого року Коноха і Кумо, які були змушені зібрати врожай на кордоні, знову зійшлися.
Але довгий опір не вийшов. До обох сіл дійшли чутки, що Іва та Кірі зчепилися в смертельній сутичці і вирішили тимчасово відкласти суперечки й подивитися, чим закінчиться чуже побоїще.
Тобірама добре розумів, чого чекають у Скриці. Ці тупоголові гойдалки, мабуть, сподівалися, що Іва отримає верх і знову допоможе їм навалитися на Коноху.
Але другий Хокаґе і бровю не повів. Раніше я не боявся вашого потрійного союзу, так з чого мені боятися вас двох тепер, навіть якщо Іва і переможе?
Час минув. Під кінець літа словесні перепалки між шинобі Конохі та Кумо знову почались.
— Эй, отродье з Листа! У твого баті пшениця дозріла, так що котись додому, урожай збирати! Ось упорається твій татко - повернеться і башку тобі снесе! — несеться з боку Хмари.
— Заткніться, безмозкі громіли з КуМО! У твого діда теж рис поспел, так що це ти вали його збирати! Чекай мене тут, виродку! Як же я закінчу — прийду й прикінчу тебе! — Відповідали з Листа.
Так вони сперечалися, готуючись до тимчасового відступу.
І тут прийшли вести з поля бою між Схованом Камнем і Шахраєм Туманом.
Другий Міхалукаґе та другий Цучіке знищили один одного. Обидва села відступили, щоб зализати рани. Очевидно, що їм терміново треба було вибрати ще когось для того, щоб стабілізувати ситуацію.
У ту ж мить, як Сенджу Тобірама отримав це донесення, він дав наказ:
- Негайно припинити відход! Повний наступ!
Це був ідеальний шанс.
Іва залишилася без голови. Перед тим як обрати третього Цучінґа, село аж ніяк не могло подумати про допомогу Кумо. Та навіть після обрання нового лідера їх, ймовірно, чекав період внутрішньої нутрощі.
Тобірам не міг скористатися з цієї нагоди.
У Кумо, звичайно ж, все розуміли. А коли шінобі Конохи кинулися в атаку, то зустріли їх на повну зброю.
Тільки бути готовим - не означає перемогти.
Так, через більше року після початку війни Коноха здобула свою першу по-справжньому велику перемогу.
Розбиті загони Кумо відступили на територію країни Залізниці, що межувала з Конохою на північному сході. У цій країні не було шинобі — лише самураї, але їх бойова сила була така: Тобірама не був настільки дурним, щоб починати війну на їхній землі і приваблювати гнів місцевого дайме. Залишалося лише ввічливо розкладатися з півководцем країни Залізнеза і забрати своїх людей.
Звичайно, в країні Залізнеза зрозуміли, що Кумо використовувала їх просто, але Конохі не могли розв’язати війну на своїй території. Тож на цей раз їм довелося лише занести цю образу у свій чорний список. Одного дня вони обов'язково видадуть Хмару рахунок, та такий, що мало не здасться.
***
Юя дізнався про величну перемогу Конохі того ж дня.
Він негайно розгорнув найбільшу інформаційну кампанію. У газетах не було жодного слова про те, як минулого року Іва і Кумо фіксували Коноху по всіх фронтах, а Кірі наносив удари в спину.
Тільки перемога. Оглушлива, нерозсудлива перемога тут і зараз.
Наступного дня свіжий випуск "Вістіка Конохі" знову був зметений із прилавок. Коноха впала в ейфорії.
Юя, користуючись моментом, оголосив про грандіозну розпродаж: в усіх магазинах під управлінням села, знижка двадцять відсотків на все.
Коноху захопила хвиля радісного споживання. Юя ледве стримував довільну ухмилку. Хай витрачають! Він не боявся, що люди матимуть гроші.
Трати - це добре. Трати розганяють ВВП Конохи, оживляють економіку. До чого призводить застій грошової маси, Юя знав занадто добре.
Протягом цілого тижня вони святкували.
І в цьому божевілля брали участь не тільки мешканці Конохи. Торговці з Кірі та Суни скупали товари оптом. (Сміється, на стратегічні ресурси як продовольство та спорядження для шинобі знижки не поширювались).
Зрештою, знижки у Юя були чесними. Не те що в його попередньому житті, з усіма цими "Чорними п'ятницями", коли ціни спершу завинили до неба, а потім нібито знижували. Унаслідок цього виходило навіть більше, ніж звичайно. І це вони називали стимуляцією попиту? Просто тримали людей за дурнів.
Юя не збирався тримати жителів за дурнів. Ціни були чіткі і зрозумілі. Через тиждень вони повернуться до попереднього. Купуйте чи ні — це твоє діло.
І покупець не змусив себе чекати.
Коли Юя побачив це, то не раз шкодував, що йому в голову не прийшла ідея відкрити великий універмаг.
Але, уважно дослідивши карту Конохи, він занурився в похмурі роздуми.
Місця не було.
Точніше, якщо не чіпати землі великих кланів, то вся територія села була забудована під зав’язку.
Юя, передбачаючи подібне, ще раніше наказав перебудувати житлові квартали для цивільних: замість одноповерхових будинків звели три- і чотири поверхні будинки. Кожна сім'я все ще займав один поверх, але з точки зору корисної площі та вартості землі люди опинилися в явному виграші. До того ж, це дало змогу звільнити щонайменше дві третини житлового фонду для нових жителів. Саме ця міра дала Юї упевненість, щоб почати приваблювати до Коноху людей ззовні.
А тепер, дивлячись на карту, де не було і клаптику землі під великий торговельний центр, Юя важко зітхнув.
Ідея була правдивою, але реальність завжди знайде спосіб відвісити тобі щоглу з найбільш несподіваної сторони, нагадуючи, що ти думав занадто прямо.
Схоже, доведеться чекати повернення наставника і обговорювати це питання з ним.
***
А в цей час Сенджу Тобірама з двома учнями, Учіхи Кагами і Сарутобі Хірузена, повертався до Коноху.
Передові загони, само собою, з кордону ніхто не вводив. Перед тим як підписати офіційний перемир'я, не можна було виключати, що противник сповідь не нанесе раптового удару. Але сам Хокаґе міг собі дозволити повернутися.
Варто зазначити, що Учіху Каґамі — єдиний зі своїх клану, кому Тобірама повністю довіряв, він високо цінував.
Що ж, це і не дивно. Кагами був ключем до вирішення проблеми клана Учиха. Як не цінувати таких почуттів?
Трійця поспішала в село. Насправді, у Тбірами була одна, але важлива мета.
Вибити гроші.
Раніше можна було відмовити, посилаючись на відсутність успіху. Але тепер, після такої великої перемоги, не дати грошей було б просто неможливо.
Тобірама вже чекав на розмову, але, ще не дійшовши до села, різко зупинився. Хірузен і Каґамі замерли слідом.
Вони побачили мотузку з кількох десятків возів, які простягалися до головних воріт Конохи. Ворота були широкими, але пропустити одночасно стільки екіпажів не могли фізично. До того ж біля входу стояла сторожа, яка перевіряла кожного входця.
Отже, трійці спостерігали за вражаючим видовищем: десятки возів, які були в черзі перед брамами Конохи.
- Хто це... І що їм потрібно в Конохі? — Нахмурився Тобірама. Але що сказати про звичайних торговців, коли вони переодягнені шинобі з ворожої країни? - Ні, я точно повинен поговорити про це з Юм.
Вирішивши не чекати, Тобірама разом з учнями зібрався увійти в село і перемістити через стіну.
Але вони не встигли зробити і кроків, як повітря пронизав різкий пронизливий свист.
У ту ж мить чотири тіні міталися їм напереріз.
— Стояти! Хто сміє вторгатися в Коноху? Эм... Хокаге-сама?
На спинах з’явилися шинобі, які фарбувалися віялом — клавема Учиха.
— Кхм, опустити зброю, — сумно кашляв командир невеликого загону, звертаючись до своїх людей, а потім повернувся до Тобіраму. - Вибачте, Гокаге-сама. Останнім часом дуже багато шпигунів і розвідників з інших країн намагаються проникнути в село, тому ми такі напружені.
Прибравши зброю, загін з повагою схилився.
Тобірама зацікавився.
— Шпиони и лазутчики, выял... Хм... Розкажи мені.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt