Повернувшись додому, Цунаде викинула на матір всі свої образи.
Вона лише усміхалася, слухаючи доньку. Вона не бачила нічого поганого в тому, що зробила Юя. Врешті-решт, він пригостив її якініку.
Згоден, Цунаде переключилася на інші теми, але її мати, вислухавши потік скарг, поголосила і строго прочитала дочку:
- Не смій так думати про свого брата Ю! Він зі шкіри влізе заради пана Хокаґе. Нехай я всього лише звичайна жінка, але ти, Цунаде, запам'ятай: хто завгодно може його засуджувати, хто будь-хто може кинути в нього камінь, а тільки не ти. Тому що твоє прізвище - Сенджу, а твій дід — Сенде Хашірама.
Цунади знехтували губкою. Вона не хотіла вечеряти, але від великого закуску в животі залишилося місце. Вона побігла до дому діда. Моя бабуся Узумакі Міто точно її підтримає, і разом вони вслухують цього негідника.
Однак Міто, вислухавши внучку, не стала їй піддатись. Вона ніжно й лагідно обняла дівчинку і тихо проговорила:
— Якщо ти так переживаєш, значить любиш це село. Отже, ти хочеш, щоб прості люди жили краще. Але не можна звинувачувати в цьому Ю. Він лише на кілька років старший за тебе, а на його плечах вже лежить важкий тягар...
Раптом Міто подивилася на Цунаду і посміхнулася:
- А знаєш, твій дід колись хотів, щоб ти вийшла за нього заміж.
Цунаді спалахнула.
- Що? Мой дід? Не може бути! Ні за що на світі! Яка ж честь для цього злого хлопця Ю? Як дідусь міг?
Мито зітхнула і посадила внучку поруч.
— Це були лише розмови... Просто розмова...
На душі у неї, однак, було неспокійно.
Задум Хашірами, який він плекав перед смертю був по-своєму геніалізований. Якби Юя і Цунаде зійшлися, все політичне спадщина клана Сенджу, як явне, так і невидиме, перейшло б у його руки.
Но...
Здається, Хашірама і уявити собі не міг, що його учень це так зване політичний спадок, можливо, й зовсім не знадобиться...
І Хаширама, і Тобіра... Найперше, що вони могли дати Юі - це можливість цьому 11-річному хлопчику повністю розкрити свій потенціал.
Узумакі Міто була важкою мрією про те, що стане Конохома, коли Юя виросте. Скільки кланів тоді захоче перетягнути його на свою сторону? Приклад клану Узумаки у всіх перед очима, і хто відмовиться від шансу стати наступним?
***
Осінь. Три місяці — це, здавалося б, невеликий термін, але й не такий короткий.
За ці три місяці країна Ветра, що розташована далеко від Конохи, відчула зміни. Пряма дорога через країну Рек легко з'єднала їх території. На відміну від країни Води, яка мусила огинати небезпечні течії та водовороти, Країна Ветра, хоч і підписала договір пізніше, першою скуштувала всі « благи » союзу з Конохою.
Що це за блага? Ось кілька прикладів.
Перша: Коноха створила на північному сході країни Ветра металургічний завод.
Казекаге був на сьомому небі від щастя. Це ж подарунок долі, так? Це точно подарунок! Країни Ветра мали власні поклади, так що завод працював на місцевій руді. Правда, згідно з угодою, у перші три роки П’яту частину викладеної сталі треба було віддавати Конохі. Але Казекаґе це зовсім не хвилювало.
По - друге, обидві сторони скасували в’їздні митні каравани, залишивши тільки податок з торгових операцій.
На це Казекаґе махнув рукою. Що за дрібнички!
А потім раптом він побачив, що після того як у дію вступила угода, каравани з Сунагакур почали вирушати набагато частіше. Торговці охоче потягнулися в Коноху. І навіть якщо Суні не продавав нічого, то в Конохі товар було вдосталь. Купуватися там і возити товари в Песок ... Це теж вигідно!
Це влаштовувало Казекаґе. Асоціація товарів з Конохи і впрямий вдрукував. Діти Суни багато чого з цього ніколи і не бачили.
Наприклад, за останні три місяці у Конохі відкрився завод з виробництва якогось напою під назвою "Кола". Раніше нічого подібного тут не пробували. Але як тільки торкнулися торгових шляхів, цей напій хлинув у Сунагакурі без кінця.
Що в пустелі найцінніше?
Вода!
Одна думка про те, що Коноха перетворює воду на солодкий напій, викликала сильну заздрість у мешканців Пески.
Однак вони спробували, і визнали, що напій справді добрий. Вміст цукру в рецепті коли був невисокий, а хімічних добавок майже не було, так що вона непогано заточила спрагу. Вона зробила фурор в Суні.
Шкода, що в Сунагакурі не було власних джерел води, а то вони б не перевернулися влаштувати Конохе « сюрприз», налаштувавши власну продукцію.
Але все це було не головним. Найважливішим було...
Зелено, яке їм підставила Коноха.
Так, Коноха експортувала їм зерно, і через умови угоди ціна була фіксованою. Коли Казекаґе побачив цю ціну, він втратив свідомість.
Ні, ви серйозно, Коноха? Ви і правда збираєтеся дотримуватися угоди?
« Якщо ви так по-братськи, то й ми у боргу не залишимося. Для початку заверніть-но нам кілька десятків тонн зерна".
Відповідь з Конохі була короткою: « Платіть».
Сунагакур: «...»
Казекаґе був у розпачі. Це дешеве зерно! — А грошей немає! Купити неможливо! І що будете робити?
І тут чоловік Юя знайшов дорогу до Казекаге: « Ей, з Песка, в позикі не зацікавлені? Ми ж партнери. Я позичу вам сто мільйонів ре, а наступного року повернете 100 один мільйон".
Серце Казекаґе тремтіло. Такий низький відсоток — це майже безкоштовно! Но... Суна дійсно не мала грошей.
Юя продовжує переконливо переконувати: « Ваша Сунагакур, звичайно ж, суцільний пісок, зерно не виростеш, але... Можна ж саджати щось інше... Наприклад, гострий перець. Виросте його, наступного року продасте нам, а за виручені гроші повернете борг. Задумайтеся, адже це логічно?»
Казекаге поміркував і відповів: « Логічно ».
Цього року вони позичають гроші Конохі, купують зерно і воду. А він, Казекаге, розверне масштабну кампанію, переконає мешканців Суни і всієї країни Ветра садити перець та кактуси. Наступного року вони продадуть врожай Конохе і розлатяться. Це ж все одно що отримати гроші майбутнього року вже сьогодні!
Казекаге думав і про ризики, але дійшов висновку, що єдиний риск - це якщо перець, кактуси та інше не зможуть продати.
Але чи це можливо?
Угода про те, що чорний по білому — Коноха щороку закупить у країни Вітра принаймні три тисячі кілограмів сільськогосподарської продукції. Так само, як і в угоді з Кірігакурою.
Казекаґе ні краплі не сумнівався, що Коноха дотримає слово. Та й взагалі, якщо Коноха відмовиться купувати, він просто не поверне борг у сто мільйонів. Ось тоді і подивимося, хто більше втратить.
Так радісно роздумував Казекаґе, не помічаючи, як структура господарства його села непомітно ставала все більш одно.
Раніше, хоч пустеля і давала мізерні врожаї, якісь їстівні плоди на ній все ж росли. Але після того як Казекаґе з розмахом взявся за просування перцю і кактусів, мешканці Суни та всієї країни Ветра побачили, що на цьому можна заробити реальні гроші. Чи після цього вони почнуть садити низьковрожайні культури, які хоч і можуть вгамувати голод, але куди менше йдуть?
Звичайно, що ні. Ніхто в здоровому глузді не відмовиться від прибуткового перцю заради рослин, які все одно досита не на тебе.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt