Смерть Сенджу Гашіраха майже не вплинула на життя Конохи. І була проста причина: Сенджу Тобірама не став її видавати. Більшість селян навіть не здогадувалася про це.
Але були й ті, для кого перший Хокаґе завжди залишався об’єктом пильної уваги.
Раз на місяць до Коноху прибував торговий караван з країни Молнія. Торгівля була лише прикриттям, і вони мали інше завдання - довести, що Сенджу Гаширама досі живий та живе. І не тільки країна Молнії виявляла подібне зацікавлення. Свої торгові місії, які були призначені шпигунськими завданнями, тримали в Конохах і на землі, Водді та Відра.
Хоча правосуддя заради, для Ветра комерція і справді була такою ж важливою, як розвідка. Що робити, якщо їх прокляті землі - це безчервоне море жовтого піску, а місцевий дайме не палав бажанням вкладатися у Дерівню, сховану в Песці. Тому для шпигунського каравана з Суни продати свій товар - порожні фрукти, паростки кактусів і відомих маріонеток — було важливіше, ніж отримати якісь відомості. Дійшло щось розвідати - добре. Так і було, але торгівля йшла не так. Якщо збути товар, місія вже вважалася великим успіхом.
До слова, з усіх п'яти великих країн саме в країні Ветра не прагнув ніхто. Лише ті, кому життя зовсім не вмоготу стало і треба було якось прогодуватися.
Але для ніндзя торгівля зброєю є іншою справою. Поки існує сама професія шінобі, їм не загрожує залишитися без грошей. А оскільки так, то й на краю Ветра вони не звертали свого погляду. Чи є там гроші? Може, й є, але майже все - в руках даймо.
До якої міри бідність дійшла пізніше прихована Деревина Песка? До того, як її Кезекаґе - один з п'яти Каге — за статусом самого Хокага, був змушений особисто мити золото в пустелі. Мити золото в пустелі! Це лише трохи легше, ніж шукати голку в стозі сіна.
Багато хто вважає Отця Гаари монстром. Так, довести свого сина до божевілля - це безсумнівно жахливо. Але як Кезекаґе, він все ж зробив дещо гідне. Принаймні, все мите золото він витрачав на село, а не на власні розваги, чи не так? Хоча це, мабуть, єдине, за що його можна похвалити.
Отже, сам факт, що Казекаґе був змушений займатися подібним, промовисто говорить про бідність його країни. А куди не піде купець, так це туди, де немає прибутку.
Ви коли-небудь бачили, як б'ються ніндзя з Суни? Порівняйте їх з шінобі Конохі. Ті б'ються на широку ногу: сюрикені і кунаї літають віялом, а також з прив"язаними вибуховими печатками. Кидав - і забув. А що сказати про ніндзя Суни? Кожен кинутий кунай прив'язаний ниткою чакри. Як би назад не довелося тягнути, а то раптом коштовний метал пропаде даремно.
Гаразд, це жарт. Але роль зброї для ніндзя, особливо генінів і панночків, дуже величезна. Для них це наче катана для самурова.
Звичайно, Юя не міг пропустити такого ринку.
Але його гра була тоншою.
Ви самі носите зброю, ви її виробляєте? Чудово. А я буду контролювати вологу.
Так у Конохі з'явився ще один металургічний завод.
Уявіть собі ситуацію Клана Тентен. Раніше їм доводилося здійснювати експедиції, тягти руду або злитки з інших країн і сама її плавити. Тепер Юя побудував фабрику всього за десять кілометрів від села. Більше не потрібно шукати торговців, закупляти у них руду або заготівлі десь на краю світу. Все можна купити на місці. Це економить уйму часу. Отже, якщо я підніму ціну на сир у півтора рази - ви ж погодитесь, чи не так?
Що до залізної руди... В околицях Конохи її не було. Весь сенс заводу зводився до того, щоб привозити руди здалека, переплавляти її на місці і продавати готові слитки обручних кланів. Прибуток був саме тим, що й 50 відсотків.
Звичайно, перші інвестиції у будівництво заводу були цілком реальними. Десять мільйонів рей випарувалися в мить ока.
І Юя заявив, що одного заводу недостатньо, потрібно будувати ще.
Сенджу Тобірама, все ще погруз у горю за братом, миттєво прийшов в лють.
- Одного замало, так ти ще чотири-п'ять захотів? Не бувати цьому! Ні за що!
Юя лише потиснув плечима. Не хочеш - як завгодно, він знайде інших партнерів.
Тобірама насупився. Що він задумав? І звідки у нього взагалі гроші? Немає грошей? Тоді як він збирається будувати заводи?
А потім Юя, приклявшись ім’ям Другого Хокаґе, вирушив прямо до збройних кланів. Серед них був і той, чий одяг нагадував традиційні китайські сукні — так, клан Тентен.
Коноха в той час була бідна, але це було бідність села загалом. Самі ж купці по цілому сьвітлу, що заробляли на п'ять великих країнах, аж ніяк не збідніли. Інакше давно б переїхали в інше місце.
Юя з’явився до них і сказав, що другий Хокаґе недавно поставився до закупок як до несправедливості.
— Руда, доставлена сюди і переплавлена в метал, дорожчає у півтора рази! Другий розлючений. Він вважає, що вас — сумлінних торговців — жорстоко грабують! Ціна повинна бути такою ж, як і будь - де! Якщо ви будете купувати сировину в Конохі дорожче, ніж за її межами, що про нас подумають інші? Кажи, що Коноха обдирає своїх же купців! Хто ж тоді захоче мати з нами справу?
У таких промовах керівники кланів поспішали.
« Другий дурень, чи що? - Вони думали. — Ми готові платити в півтора раза більше, бо це економить нам місяці! Одна експедиція за товаром займає півроку, по дорозі можна накинутися на розбійників і якщо вдасться довезти хоча б половину вантажу — це вже успіх! А ще треба платити за сувої печаток для транспортування, наймати охорону з ніндзя... Заводи під боком - це для нас манна небесна, а він збирається знизити ціни? "
Але, хоч вони і визнали Хокаґе недалечим, вголос, звичайно, нічого не сказали. Те, що Тобірама прислав до них якогось хлопця, лише переконало їх, ніби він сам не надає цій справі великого значення.
« Що ж, тим краще для нас, — усміхалися вони. - Якщо ціна буде як у іноземних постачальників, то скільки ж ми зможемо заробити? "
І тут Юя змінив тон.
— Тому другий Хокаґе пропонує всім вам об'єднати зусилля. Розширити завод, приєднатися до нього і укласти спільний торговельний союз. Другий готовий інвестувати десять мільйонів рей і отримати за це половину акцій угоди. Решта вкладеться хто скільки зможе і розділять решту між собою. Будемо разом будувати нові заводи і працювати на процвітання Конохи.
Почувши про десять мільйонів, голови кланів остобули. "Охреніти, ось це розмах у другого!"
Але, подумавши, вони зрозуміли: якщо всі їхні клани об'єднаються... Чорт забирай, в цьому щось є! Ідея була біса хороша.
Так, звичайно, Хокаґе забирав собі половину... Але з іншого боку, він вкладав десять мільйонів три живими грошима. Тут і сперечатися було не про що.
Так, в кінці шістнадцятого року від основи Деревні, у Конохі і по всьому світу шiнобі був заснований перший в історії торговий конгломерит.
Сталілійний Союз Конохі. П’ятдесят відсотків акції належало селі, решта п'ятидесять розділили між собою клани оржинників.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt