ВНЕЗАПНО!
Як було сказано, нічого не віщувало!
Загалом все починалося, коли з Кіпру вилетів наш літак в сторону Парижа, я як людина, яка відповідає за геймдізайн і розуміє англійську у текстовому варіанті повинен був пояснити чому вони повинні купити наш проект ... щоб ми могли допінити НАШ реальний проект. Мобільні дрочильні вже не вивозять...
Я звичайно не погана людина, але коли немає спонсорів, а хочу їсти і нормальну гру створити розоряруватися та крутитися. Тільки б директор не закрив компанію звалив з грошима. А то третій раз замість компанії я не витримую і піду до поляків, або британців. Вони відразу ж на Кіпрі є, нижче по вулиці.
І ось з таким мисленням я дивився у вікно літака, і малость підкидаю від набору висоти. А через десять хвилин чисте, синє небо зникло за секунду, корпус літака покрилася блискавками. А найголовніше, що ЗЕМЛЯ ПРОПАЛА! А якісь енергетичні гіганти в'язали іншого, і цей інший просто шлепнув по нам рукою. І настала темрява.
- Привіт, ми з вселенської компанії дезінсекції, знищимо всіх тих хто паразитує на живих планетах, при цьому називаючи себе деміургамами і творцями всього сущого. І в момент затримання такої сутності вас випадково перемістило у планетарний астрал, де ви всі дружно померли. Тому начальство вирішило видати вам так звані люшки на наступне життя. - Проговорила якась лоля-ельфійка з невідповідною грудьми. - Будь ласка, ознайомтеся з вибором.
- ... - Я проморгався, озирнувся затишний кабінет, фото на стіні що закололо відверту задолбаного ельфа-парня якого за щічку тріпне симпатична дівчина в светрі. І лоля-ельфійка схожа на нього. Потім я подивився на брошуру в двадцять аркушів з написом « Плюшки ». І почав линути не зрозумів.
- Ми вам не рандомні понад суттю ваших книжок, ми офіційна контора, так що "лушки" у нас є вказівними. – Занудно вимовила лоля.
- ... - Я кивнув і почав читати заново. Пробудження магії, пробудження духовної сили, прокинення псионіків, програмування, бойові мистецтва, охолодження КІ... і ще чотири десятки дрібних, але начебто перспективних плюшок, ключове слово "але". Я навіть закрив брошурку і повернув її, і побачив ЦЕ! – Збереження пам'яті? Хіба це не повинно було йти як само-собі розуміються? - Дивлюся на лолку.
- Неа, і тому що через дротів з часом ви пробули в астралі два дні від моменту перебування літака та до вашої загибелі назад ми не повернемо. А збереження пам'яті у наступному втіленні це окрема плюшка. І ви молодець, з стодесяти постраждалих ви перший хто знайшов цю функцію, так що ви навіть переродитесь людиною! Щoлк! — Натиснувши пальців, я осяяв синє сяйво і опинився у незрозумілому просторі.
По початку я бачив дивну кольорову муть, потім вона ставала все парче і чіткіше, а тоді я побачив, що я не я, але бірюзова кулька у синьому плівці енергії. І я розумів, що все дуже і дуже погано, і я помер... але в такому стані емоції були блюзними. А ще десь через гіпотетичний місяць польоту в цьому "тут" я зрозумів, що я душа у потоці з тих самих душ! І ловля, мабуть, не встигла попередити мене, що шлях до нового переродження буде шалено довгим! Я навіть від нудьги навчився парче бачити структури душ. Деякі були як я, шість оболонок і блюзний сьомий. У деяких їх було всього три й розміром з зі сорнушко, у декотрих сім та вісім. Деякі покусані або порвані... Отже, на третьому місяці я заборгувався рахувати, і оскільки я не був магом, то вирішив розхвилювати ментальну оболонку, що трохи, але вийшло ще через докера часу! Але я зміг закосити морську зірку від нудьги, а також зрозуміти, що синє світіння захищає мене від річки душ, але не дає причіпатися до інших душах для експериментів, або маневрувати в потоці. А ще я дуже радий, що в стані душі я не божеволію! Так як я ... не знаю, може вже рік півтора-два пливу по рейках... Я навіть не можу заснути! А моя майстерність відрощувати всякі фальшивожки з ментального тіла вже досягнула таких висот, що я схожий не на пучок світла, а на шматочок міхи ... Я мати вашу духовну вовну! Але ось коли я від нудьги знову відключив думки і просто дивився на душі, мене нарешті змило в довбаний логотип убісофта! Пряму - ЦЕ СУДЬБА! Після цього я заснув.
***
1 жовтня 1979 року. Англія, Лондон, пологове відділення,
У сім’ї Вільяма і Рейчел Бішоп народився сином Джеймсом. Все як у всіх, рядова подія.
***
« Відчувся» я до півтора року, але моя наркоманська поведінка не відрізнялася від поведінки простих немовлят... Ну, я так думаю. І хоча я пам'ятав, що робив у неактуальному стані, але шкода що я так рано « знехтував». Оскільки мені приходиться вчити тіло не ссуватися, і не здерти вночі. Ну і від нудьги я дивився тим сприйняттям світу що розвинув у потоці душ, ну і пробував в телекінез ... але всі мої потуги викликали ефект дуновості вітерця, незалежно від того якого "щупальця" я створюю.
І головне, у світі де я народився 1981 року, на подвір'ї ще мало чорних іммігрантів, в будинках телевізор розкіш і блякь для перегляду виступів королеви. Мої батьки працюють риільторами в одній компанії що вже п'ять років продає однотипні будиночки у передмісті Лондона. Уявіть собі декілька сотень однотипних, сірих і похмурих будинків у країні, що прославляється своєю пасмурною погодою. Загалом я знову захотів на Кіпр, або південь Росії.
Загалом, з півтора і до трьох років я сидів із нянею, поки мої нові родичі працювали, щоб бути заможними членами суспільства трохи вище середнього шару, ну і в цілому були кар'єрістами. Батя Вільям, з темно-каштановим волоссям і сірими очима, ростом приблизно метр-восемідесят, середнього тіла, як нормальний. Мати Рейчел брюнетка, середня зовнішність за моїми мірками, темно-карі очі, і тримає себе у формі аеробікою вранці. Обім по двадцять вісім, і я відчуваю, що вони перед тим як зійтися склали контракт з описом графіка їх шлюбного життя. Бо вони настільки переповнилися системою, що ще раз нагадують роботів.
У три роки моя нянька закінчилась, і не померла, а батьки просто вирішили скинути мене в дитячий відстійник, який обзивався мною. І там, через півроку я почув під час паркану карапузов цікаве ім'я "Герміона". Через що підрубав... Ну нехай буде справжній зір і побачив, що ж так, дівчинка маг, але з якоюсь милою на сьомій оболонці душі, і вона вібрувала. Її мати мала таку ж, але сережка та сьома обірка хоч і була активною, проте блакитна.
І ось тоді я почав цікавитися, де ми живемо, вулиця, хто сусіди. І Грейнджери живуть через чотири будинки від нас! А все тому що вони дантисти, і є ... я якось бачив жарт де ангел прийшов до Бога і заговорив про дантистів. І той злякався, що вони прийшли купити рай. Итак... Ви зрозуміли.
Тому я сидів поруч з нею і почав використовувати її для розмальовування та пластиліну. І він досі найцікавіше, що є в дитячому садку, та й Герміона поки інтелектом не відрізняється від інших дітей. Итак... Тільки що трохи, в три вона вже почала вчити літери, при тому сама! А я почав читати за тиждень лише тому, що мені пообіцяли спиннинг, мати тоді приготувала і назвала єврейську ріжку що за безкоштовно і палець про палець не вдарить. А тут немає нічого цікавого, навіть удома. Хіба що класична англійська, французька та італійська література. Вірші ще норм, але ось поеми, повести і романи... Муть. А завдяки злегка розвинутим ментальним здібностям, я швидко вчуся і нарешті вивів рівень англійської з « надзвичайною розумінням письма» на рівні: « Я говорю та розумію, як школяр! »
До речі, рівень впливу на три роки врешті виріс з « Це вітер? » до того часу, як « цей коробок сірників перевернувся!». Вдома, сидячи в кімнаті, я граюся рахунками обертаю їх по арбітрі навколо себе. Від чого сила впливу поступово зростає, і скоро коробок сірників не тільки перевернеться, але й полетить так само, як палички.
Через кілька місяців нас відселили в окремий куточок для розумних вигонів, я ліпив різні фігурки тварин і машин; Герміона читала літерир, а вона й прямо кучерява, не лахматуючи як писали у книжках, але крадряючи, що у свою чергу виглядає мило. Ну а я темноволосий хлопчик з сірими очима ... і через тренування псіоніки я їм за трьох щоб не бути дистрофіком. І я сподіваюся це пройде, благо що мозок з невідомої причини не плавати, а просто поглинає купу поживних речовин із організму. Шкода, що у всій фантастиці я читав, діти псионіки не страждали такою фігньоєю і виросли як звичайні, а так би я принаймні теоретично знав, як боротися з цим.
Загалом, так і сиділи до самої школи, я ліпив фігурки, прасував Герміону по голові, іноді з нею спілкувалися. Я вчив її поганому, а саме забивати на думку інших дітей, якщо вони називають тебе Зазнайкою і дівчиною, це означає що вони тобі позаздрять, тому що самі нічого не знають та заздрить, але заздрість породжує злобу. Тож я навчив дівчинку не звертати уваги на дурних дітей, якщо вони самі не хочуть робити стільки ж зусиль до навчання, скільки вона, то навіщо їм допомагати? І ось так от до школи, куди нас відправили разом, тому що... я ходжу до неї в гості... так як у неї хоча б книги були цікаві, а мої не бачили сенсу в розширенні бібліотеки.
А в школі, оскільки я займався розтяжкою і аеробиками з матір'ю, і все ще жрал як не в себе був вищим Герміони на третину голови, це буквально три-чотири сантиметра. І мій фізичний розвиток дозволяв мені примітивно домінувати над іншими дітьми. Ну і телекінез дозволяв непомітно зв'язувати шнурки ідіотів та дурниць на уроках. Так що мене і Герміону не чіпали, ми для себе вчилися на подужанні програми, і Ґермінона бачила в мені друга-соперника... найближчий аналог - це "Гай і Какаші". Герміона, як Гай, енергійна і бадьора намагалася мене обійти, ну а я як Какаші, мені майже пофіг на це протистояння.
Ну і звичайно ж я помічав маленькі дивини за Герміоною, то магія сторінку переверне і не помітить, те ще щось притягне. Ну а в дев'ять років, код ми сиділи у неї вдома і дивилися підручники за п'ятий клас, мені стало нудно, і я вирішив полоскотати цю Милу! І вона спробувала втекти, і за секунду перемогла три метри з допомогою магії! Мало не телепортувалася!
- Ага! Попалась! - Вона завмерла, зрозуміла, що хтось помітив її примхи, і її аура знову почала бурлити, а та найробітніша значка на магічному тілі починала пульсувати. - Заспокойся! Дихай носом, видихай через рот і сідай!
- Я... Я не спеціально, воно саме так відбувається іноді! Я чесно не спеціально! - Почала плакати кучеряшка.
- Заспокойся і дихай, закрий очі та дихайте, пред'являючи себе, відчувши щось тепле і пульсуючим на цьому рівні. - Указав я на рівень трохи нижче ключіць, де бачив її магічне ядро.
- Эм... Ты...
- Я бачив ці дива завжди, їх особливо багато коли тобі цікаво, і сторінки самі переверталися. - Я з усмішкою посміхаюся їй.
- Але чому ти мовчав? - Відразу образилась вона... ех.
- Я повинен був зловити тебе, коли ти сама розуміла, що твориш щось едаке! - І щоб розрядити ситуацію в позу "Гая" і посміхаюся, змушуючи дівчинку сумніватися у моїх розумових здібностях.
- Але навіщо! - Вже більш спокійно цікавиться вона.
- Щоб укласти парі! Я доведу, що ти чарівниця і ти станеш моєю дружиною! А якщо не зможу, то розвішу забрати мій перший поцілунок! - Вона відразу починає соромитися, але...
- Але тоді в чому моя вигода? Ти ж і так отримуєш поцілунок! Краще розкажи чому я чарівниця, а не ... Ну не знаю, як в коміксах що ти читав? - Читал і плював, малювання місцями зворотна, але сюжети глибші й дівчата красиві ніж у майбутньому! Навіть цицьки показували на парі фреймів...
- Для початку тобі потрібно відчути свою магію, і навіть не думай, що ти суперлюдина, цю нишу вже зайняв я! - І через мої спини злітає олівець, який я ловлю зубами, поставивши її не так здивується.
- ЯК! - Підскочила вона.
- Сильний розум! - Я говорю олівцем, коли навколо мене крутиться коло. - Але можеш крутіше, в майбутньому ти зможеш перетворити олівець на що завгодно! І я зможу це повторити, лише якщо стану настільки сильним, що думатиму про континенти.
- Так... Ти суперлюдина, як у коміксах? І ти можеш силою думки рухати предмети ... А я чарівниця? Але з чого ти так вирішив? - Запитала вона, не зводячи очей з олівця.
- Все просто, я як суперлюдина це бачу! Я навіть трохи бачу крізь стіни і одяг! - На що дівчинка трохи відступила і прикрилася змутившись. - Але коли я включав такий зір, все стає як лампочки різної яскравості, так що не бійся, я не бачив твоїх прелещостей, хіба що минулого року нас твоя мама закинула в ваннуну відмотати від дощу. - Я задумаюсь... і забираю, за фактом мені дев'ять.
- Так... Скажи, що там з магією? - Усе ще збентежена запитує Герміона, щоб піти від сумнівної теми.
- Тобі потрібно... секундочку! - Озираюся в кімнаті, затягую невикористаний набір бісера... Її мати все ще одягнутись зробити з дочки модниці. - Ось, сядь і зосередься на бажанні зсунути намистину, твоя магія відгукнеться на сильне бажання та змістить її. Після чого ти будеш вчитися відчувати джерело своєї магії. А потім допоможеш стати мені магом! - Я не стримуюся і з широкою посмішкою відповідаю дівчинці!
- А в чому відмінність від мага і чарівника? І навіщо тобі магія, якщо ти вже можеш рухати речі силою думки? - Показує на все ще летючий олівець.
- Дивись, у чарівників є ядро, воно пульсує, збираючи магію із навколишнього середовища і трохи магії з тебе, твоє ядро дуже чутливе на твої емоції, особливо на яскраві, саме так ти й втекла від моїх лоскотунів! - Усміхаюся. - А ось магом можна стати якщо хтось інший пробурить чари. - Так, цю авантюру я взяв у Рудаза, точніше з його серії книжок « Архімаг » і це в дійсності авенюра! - І, якщо у чарівників є школа магії і ти туди через кілька років поїдеш, то маги школи немає, я мушу самому вчити магія, а багато речей вигадувати сам, тому що сила чаклунів залежить від магічного ядра, якого в мене нема.
- Ії... ееэ... Як ти станеш магом? - Злегка завантажилась дівчинка.
- Все просто! Ти повинна навчитися відчувати свою магію, після чого покласти на мене ручки і влити у мене чисту магія, просто з бажанням наповнити мене нею. Тож сідай і рухай бісер! - І вона сіла... і після години все ж зрушила намистинку.
- Це я зробила? - Подивилась на мене.
- Так, щось відчула? – Киваю ей.
- Ну... дуже смутне відчуття там, де ти вказав ... а звідки ти знаєш, що є школа для чарівників?
- Для початку я розумниця, і взагалі чого це моя дружина сумнівається в словах свого чоловіка? - На це дівчинка роздратується і обурюється.
- Та з чого ти взяв, що це магія? Може я просто з суперсили як ти! - Ще червона питає.
- Слідкуй за рухом пензлика і повторю. - Зараз я йду по лютом імпровізаційному льоду, і якщо він трісне, то буде погано. - Прокрути пензлем ось-так. - Я долоню, щоб в кінці було схоже, ніби я щось тримаю.
- І що це має значити? Що має статися? - Скептично цікавиться вона... Вчив блін, на свою голову.
- Просто прокрути так пензлем пару раз, це тільки перша частина, як би тренування перед магією. - Неподобливо дивлюся на неї, і вона раз три крутить долонею.
- Що далі?
- А далі, коли ви рухаєтесь по китиці, представлено кульку світла над долонею в кінці руху, просто уявіть собі себе і крутими пензлями. - Вона ще раз чотири прокрутила кисть злегка нахмурившись. А тепер додай слово "Люмус".
- Люмус... - Ми зависли, тому що в її руці з'явився світлячок, я навіть пальцем потикав, як і вона. Потім вона потрясла рукою, але кулька не прибиралася. – А... Як це прибрати? - Вона трохи панікувала і запитала дівчинку.
- Спали руку як кігтисту лапку, і на момент розжовування, скажи "Некс".
- Нокс! - І світляк зник! - Це...
- Це заклинання ліхтаря. Але я не думав, що воно у тебе вийде з першого разу... Ти взагалі щось відчула у момент створення магії? - Дивлюся на неї.
- Ну... По руці хвилею пройшло тепло, і я запалила ліхтарик...
- Це я бачив, тепер головне навчися повністю відчувати магію, ну і я тебе зараз поламаю, це єдине заклинання, яке я знав. - Усміхаюся дівчинці. - Так що ці бази про чарівників, чим розумніше і різностороннім розбудить, тим більше він різних заклинань він зможе освоїти. І твій розум допоможе тобі бути достатньо сильним і вмілою чарівницею. Але для цього потрібна воля і уява. Для магів майже те саме, але чарівники не можуть за бажанням лівої п'ятірки як ти практично телепортуватися на кілька метрів або щось підпалювати. Для них це просто воля, вони повинні знати фізику процесу. Загалом, якщо чарівники є творцями якої освіта потрібна, але не завжди обов'язково, магі - це не тільки творчі істоти, а й вчені, що вони повинні пізнати Всесвіт. І ось ти мені і допоможеш стати магом!
- Гаразд, але я теж хочу бути вченим! - Твердо каже вона.
- Як скажеш жіночка! - І посміхаюся їй.
- Угорр! Я не погоджувалася! - Краснет... Знову.
- Тоді за кожну спалах магії я буду штовхати тебе попі як маленьку шкодливу дівчинку! - І вкидаю руки, а маленькі незрозумілі телекінетичні щупальця хапають її за одяг і тягнуть до мене. - Зараз я поцілую тебе в щічку або відшлепаю! Мвуха-ха-Ха! - І злодійський сміх наприкінці. Дівчинка запаникувала, але...
- Ладно... Ти можеш поцілувати мене в щічку. - Пробнила вона, сховавши обличчя в кучеряшках.
- Ось і чудово! - Обнімаю за талію і цілую в лобик. - Гаразд, я додому, а то вже пізно.
- И... Ти просто так підеш? - Я не помічаю, що подивилася на мене.
- Так, якщо для тебе містика є чимось новим і цікавим, то для мене це буденність, повсякденність що може привести мене до таємниць світу, які допоможуть мені стати ще гарнішим та невибагливим! І все заради того, щоб створити ще десяток копій тебе, тільки уяви, одна Герміона розмиває мені плечі, друга годує мене ягодами, третя робить масаж ніг, четвірка обмахує мене опачам, а шість інших танцюють для мене непристойні танці! - Вона спочатку замислилася, а потім...
- ЭЙ! Хто тобі дозволив думати про такі брудні думки! - Але я вже біг по коридору до сходів вниз з широкою посмішкою!
У дев’ятирічному віці я став гордим власником телеканезу, який піднімав в цілі ЧЕТИРНАДЦЯТЬ кілограмів! Але я можу так швидко метати цвяхи, що вони майже по капелюсі входять у дубову дошку. Тож у мене на руці є саморобний пульсник з міні-камрятами для підшипників на випадок неприємностей. Адже це ж кривавий світ чарівників! Ну і ще одна приколюха, чари відводу очей на мене не діють, так як цілком собі пару разів бачив бомжанців та обірванців з палицею, що вивживали гроші у перехожих ... Бляха, з магією бути бомжем. ЯК КАРЛ? Здається, що їм на стоянці всім підливають зілля ступні протягом життя...
З того дня Герміона активно практикувала контроль своєї магії, але тільки під моїм наглядом, а наповнювати щось магією ми вчилися на склянці з водою, і це давало мені багато « атомних" моментів, вода то розширювалася, то перетворювалась у лід, я кипіла або взагалі ставала... І якщо таке трапиться у мене в тілі... Ну, я мертвий. І в мене не буде третього шансу.
За півроку ми навчилися підручників п'ятого класу від нормальних шкіл, а не для "плесса", Герміона навчилася маніпулювати кулькою світла, відсодіювала з долоні, клала наче на липучку до поверхонь і через раз кастувати його без слів! Тому що відчуття власної магії у неї виросло достатньо для таких фокусів. І ось, нам по десять років, до Різдва залишилося два дні.
- Ура. - Спокійно кажу я. - П'ятнадцять раз, і водичка залишається простою водою, лише заряджена магією!
- Ты... - Хочеш розбудити магію? - З опаською запитує дівчинка.
- Так, хочу на новий рік вже трохи освоїтися з магією. - Присів я перед нею.
- Не Різдво? - Присаджується вона позаду мене.
- Різдво це вкрадений день святкування грецького бога Геліоса, а самі християни і католики ловили та вбивали магів і чарівників через те, що чудеса, на їхню думку, належать тільки церкві. Отже, найкращий спосіб стати самодостатнім — це вірити в себе. Отже, роби свою справу, потім будемо розбирати давню історію, благо скоро ми зможемо потрапити в лондонську бібліотеку.
- Эх... Я починаю, якщо щось відчуєш, то зупини мене. - Вона поклала на мене ручки, а я зосередився для контролю чогось... І магія полилася в мене, і звичайно ж вона не пробуджувала мого чарівного початку, тому мені довелося обволочувати цю енергію та утрамбовувати її на сьому духовну оболонку, а через хвилини півтори Герміона видужала, я нарешті відчув і побачив результат! Моє магічне тіло налилося фарбами, після чого моє справжнє бачення придбало додатковий спектр і магія стала видно чіткіше.
- Ну... Як спрацювало! Тепер я ніби маг, тепер тест з намистинкою! - Я подивився на намистинку заздалегідь і почав пижитися! І тому що я не маю магічного ядра, яке вібрує у такт чогось бажаного, мені довелося просто трохи, зовсім краплину ментальної енергії в магію і так нарешті зрушилася з місця! Після цього намистинка зрушилась!
- Ну... Ти куди більше можеш бути телекінезом. - Прокоментувала мої « вуспехи» Герміона.
- Ну, я тільки зараз спробував маніпулювати магією, і у мене немає ядра що пульсує, виконуючи твої бажання. Мені довелося напружуватися, але тепер я слабкий маг, якому залишається тільки гойдатися! - Посміхаюся їй. – Так... люмус! - Провертаю пензль, пуську магію, але ні-ху-я.
- Ну, ти казав, що маги не можуть робити те ж саме що й чарівники! - Покровливо посміхнулася Міона і запалила на руці ліхтарик!
- Нічого, я ще покажу що маги крутіші за чарівників! - Встаю. - А поки буде помста за шкоду! - І накидаюся на неї з лоскотучками!
Загалом через тиждень безлотних спроб створити світляк як чарівник, я просто потурбувався про магію, точніше зробив рукавичку з магії і забрав світло у Герміони. І почав відчуватись і заглядатися в нього, після чого промокав його псионікою отримавши зображення двох перехрещених кілець... і намагаючись повторити такі кільця ми ледь не осліпли! Я не міг створити такі маленькі кільця і створив їх п'ять сантиметрів у діаметрі... Я блимнув так, що думав випалило в мене очі! Але маги стали міцнішими, і якщо я сам чарівний потяг до лікування за допомогою магії, то Герміона проморгалась сама через таку ж кількість часу.
- Більше так не роби! - Потерла вона очі.
- Хіба що тільки в критичних ситуаціях. Але так, нафіг це ваша магія, буду рунами займатися, навесні сходимо до музею і подивимося на все що залишилося від вікінгів та інших варварів, раптом там чого магічного валяється.
А взагалі за допомогою спроб і помилок я відійшов від системи влей трохи псі у магію, а просто став направляти магія, та додаючи трішки магії в телекінез, останній ставав вдвічі мощенішим. Та й взагалі прямий контроль магії без заклинань давав багато переваг, це швидке відновлення від фізичних навантаження, легке лікування на чистій волі. І МАГІЯ не заважала електроніці! Так, злегка збилася, але не заважала, робота, ну на ламповому моніторі на кілька хвилин залишалися сліди як від слабкого магніту. Герміона до весни висміювала і тепер напхає полум'я на свічці... Але тільки коли одна будинок і у ванній, і почала трюк з чисткою поверхні магії, відразу після того як покрила саджай ВЄСЬ стелю в своїй кімнаті. І ця падла тепер ходить задоволена, типу вже випередила мене в магії і почала кілька трюків сама.
Телекінез у неї не настільки точний як мій псіонічний, але також вистачить щоб цегла обгріти, ну і вона може видавати магічні імпульси що кинув мою тшку по дузі на два метри. Добре реакція у мене така, що стріли ловити можу, і запросто вивернувся, приземлившись на ноги.
- Ходить хлопець не веселий, у його дружини удар важкий! - Відшукався я. - Короче, всяких кривдників будеш таким бити. Але прийом хороший.
- ... - Міона дивиться на мене з сумішшю хвилювання, адже я нехило так відлетів. Ну і з сумішшю заздрості. - Ось як ти так рухаєшся? Навіть у мене немає кошів вивороту.
- Я ж суперлюдина! Плюс на відміну від деяких ледачих сідниць займається аеробікою! І сальто для мене взагалі не проблема, це ти у мене виростеш стрункою з м'якою попицею. Я буду тебе тягати і жажати!
- Пошляк! І не буде у мене м'якої попи! І взагалі, пішли додому, залишилося пара годин до приходу батьків. Так і я зголодніла, у тебе після використання магії теж апетит прокидається? - Вона запитала.
- Так, але магічні прояви не настільки виснажують, порівняно з псионікою. До речі, давай млинців зробимо? По дорозі до тебе заскочимо, мама сметану купила! - Він її зрадив.
- Я хочулад. - У слух подумала дівчинка.
А взагалі вся ця фігня що я з Герміоною кидаюся магією у парку, і ми відверто страждаємо всякій магічної фігней доводить, що чарувати можна і без указки. Герміона не знає, що чарівники можуть тільки палицею вензеля викручувати, цілком вільно видає магічні трюки і без неї. Ця пухнаста скотина в дощову погоду приходячи додому волею посилом змушує свою магію зняти з неї всю бруд, і взагалі дивиться на мене якось покровительно. І я запам'ятовую це, і після розкачки ментального тіла мені стало краще запам"ятовувати. Та й через цей же магічний контроль топився семими кроками, я як та сама Сакура, чакри мізер, але контроль охерененний!
Так само я намагався відчути і вправляти навколишнє магію, що вийшло тільки через рік у кінці четвертого класу, коли нам було вже по десять... і через два роки вони заберуть мого пухнастого! Але вона вже не та дівчинка що хоче привернути увагу однолітків, тепер вона моя дівчина суперник, яка намагається обскакати мене в навчанні, і за кожен її програш я цілую її у щічку! Вона сердиться і дивується, і мені це подобається! Я її іноді розчісую і роблю вільний хвіст, після чого вона посміхається і нагадує мені пару хентай артів про дівчинку з кроликами. Загалом вона досить мила.
До речі, ми з'їжджалися до музею. Срані британці вилучили все, що було магічним з історії європи, а ось кілька десятків чарівних побройців з Єгипту, Персії, Індонезії, Індії, Китаю та парочки тепер арабських країн вільно висіли на стендах, і в кількох статуй «людей» я дійсно бачив кістки... і статуї були під три метри. Загалом нічого цінного я не знайшов.
Пробували писати руни з футарки що знайшли в бібліотеці, теж облажалися, так що коли влітку Герміона звалила на материк на курорти, а мої родичі також захотіли на сонечку, я попросив залишитися один, і мені дозволили, тому як хлопець я хоч й дрібний, але кредит довір'я має у них величезний. Особливо після того, як випадково збив свого батька як кеглю сбиває кулю, потім вибачився і поставив його як пушинку... Я просто тоді радів посилення магії, і був на емоційному підйомі, ось і тримав його цілий день. А Герміона так не може! У неї виходить лише на пару секунд себе посилити. Загалом батя за мою безпеку не хвилювався, і був радий що мене важко було ремнювати... Він не сумнівався у своїй спроможності так провернутися.
Тож, як тільки вони звалили я відправився в зелені райони Лондона, тому що мені потрібна суперсила Бетмена, а саме гроші! І зараз найбагатші - це китайці, оскільки тримають британський ринок героїну і ясна справа їх хтось може покривати, до того ж хтось із чарівників. Але я збираюся пройти через локальні точки. Плюс справжній зір покаже мені огидних виродків, яких не шкода прибити. І я до смерті якось охолодив, я про чужу, і все через той ЁБАНОй прорви часу в потоці душ!
Загалом в місто я потрапив тільки ввечері, і лише через півтори години знайшов, прям найвзумітніших уебанів! Аури болотно-гнавокровові, через темряву вони обговорювали як ґвалтують сусідку заради задоволення... загалом говно-люди. Так що з моїх рукав злетіло десяток цвяхів і шість підшипників, і в момент, коли вони проходили у проворотні в їх суглоби на руках встромилися гвоздики, а пішаки увійшли їм під коліна. І тоді я відтягнув їх в підворот, і повторюю, тень була така, що хер було.
- Якщо скажете мені де вугкі торгують геричем, я вас відпущу живими. - У всякому разі я так думаю, спокійно вимовив.
- Сука! Чуй дівку, як тільки ми дізнаємося хто ти, то розрвемо твою наркоманську пизду! Я особисто буду трахати тебе розчкою поки твої кишки не ввалюються через пизду! - Ну так, я ж дитина і голос у мене вирахуй як в дівчини.
- Эх. - Воздь промиває його голову з хрустом. - Мінус один. Залишилося двоє. Хто знає де китаєзи продають дурь? - Ось від цього залишка притихла.
- У районі Пікадалії, дляти ти зторчаюча! - Випалив один з них... і всі вони загинули. Після цього цвяхи були усунені телекінезом і витерти про їхній одяг.
А я зітхнув, цих "людей" не було шкода, але від вбивства підташувало, точніше від того що я це зробив, а не вбив... загалом складно. А ще мені тягтися на інший берег Темзи, та й взагалі Лондон - це просто жах планувальника, просто дивишся на карту і думаєш, хто це мати вашу проектував? Тож, витративши ще годину на переправу, я дійшов до китайського кварталу...
Повертаючись по темних вуличках о першій ночі, я знайшов «курильню», яка була схоплена з борделем і притоном. І як добре, що на подвір'ї 89-год і мало де зустрінеш камери стеження. А тут була лише одна, і я встиг її помітити по енергетичному контуру, після чого в неї потрапив цвях, але ніхто не вийшов глянути що з нею. Потім я відкрив замок і засув телекінезом, і по-тихому прибив охоронця. Попливши повз ганчірні кімнати з яких доносилися звуки еблі, бо це брдель, я знайшов кімнату « очного», коморка місцевої літньої « мумки» була в іншому прольоті. І ввійшовши в кабінет, парочка на диванчику схоплювала по цвяхах у голову, а головний по гвоздю в плечові суглоби. І поки він з'ївся на своєму ... на зразок мандаринський, не основний китайський, я пройшовся, зібрав всі пачки з грошима, закрив сейф у стіні, що було просто дивлячись енергетичні обриси поворотного механізму. Звідти вийняв ще десяток пачок.
- І так, де гроші піднебесний? - Дивлюся на сплячого китайця.
- Твоя дрібна практика! Ми домовились з вашими, що ваша не лізти до нас! - Виплюнув цей гордий "дракон".
- Та мені плювати на ваші угоди, я як бачиш дрібний і зростаючий організм, мені потрібні гроші на покупку та одяг. Отже, де гроші, адже мертві не мають до чого. А у тебе напевно є заначки, тільки брехати не раджу, я це побачу і помирати будеш болісне. Або я продам твою душу злим духам. - Знімаю плечима, а злі духи його налякали... Мене зацікавило те, чого в Китаї маги роблять, адже там явно немає заборони.
І в цілому фарм "голди" приніс мені п'ятдесят три тисячі дрібних купюр. По дорозі додому, та й взагалі по місту іноді зустрічав чарівників, навіть раз аврори пробігали кудись. А так типу вампірів, або перевертнів не зустрічав, що догодувало. І я б явно відрізнявся їх аури від людських.
Вдома реально помив гроші, а рюкзак в яких їх тягав постирал. Бо я не думаю, що гігієна в притоні була на висоті. Але це дасть мені тисячу галеонів у майбутньому, бо я прямо-таки впевнений, що ліміт на обмін звичайних грошей тут явно є, інакше розумні вже давно б обвалили чарівну економіку. Ох вже ця 12-річна система, як же вона мене в школі бісила, ці фути, фунты, дюйми і ярдів, милі, унції... Вони, наче дивлячись на дві руки, на десять пальців на них вирішили, що двох не вистачає, і десятерична система нахер не потрібна, ми будемо пизже і всього у нас на два більше буде!
Загалом після цього я чисто сидів удома, іноді ганив у бібліотеку і не парився, а ще на мої експерименти з магією не прибігали особи в червоних мантіях, хоча над будинком Герміони вже висить мереживна павутинка що реагує на її сплески магії. А якщо я на задньому дворі просто посилаю простий потік магії в цю фігню, вона навіть не блимає! І здається мені тут все зав'язане на ядро та його вібрації, а потім і на паличку.
Але що мене тут взагалі не тішить, так це доступний рівень читерства в заворушенні первинної магії, у Міони вже є чиста, і багатофункціональний світляк. У добавках вона на емоціях може веслуватися і стрибати як у ігри "Блінком". Я так не можу, але скоро навчуся, а поки віджимання за допомогою телекінезу! І підняти себе або інші живі об'єкти дуже важко, так що це один з кращих способів качати його силу, бо коли я перестану відчувати опір свого тіла то я зможу левитувати за допомогою телекінезу! Ну а поки я круто віджимаюся без рук, як в відео про сувору військову службу.
Через два тижні мої батьки повернулися, подивилися на чистоту та здоров’я у домі і як завжди з книжкою заспокоїлися. А ще через два дні приїхала загоржена Герміона з оповіданням про те, що бачила чарівників з материка, і то на відміну від наших острівних бомжей не рядилися в шмотки середини вісімнадцятого століття, а були цілком модно одягнені, та виглядали більш ухожено. І не лаються матом на « шокуваних маглів» з-під своєї маскування. Так, я до речі обіцяв їй дізнатися про світ чарівників більше, щоб знати в яку школу її відправлять.
Після її приїзду я все ж не витерпів і почав з нею займатися аеробікою та розтягненою вранці, ми почали бігати по парку... і їй дуже не подобалася фізична активність. Але вона підтверджувала, що після них їй думає легше, ну і вона нарешті почала рости, а то я був вже на підлогу голови вище, для своїх десяти років я було сто сорок два сантиметри, коли вона сто тридцять шість, і це чутлива нижче наших однокласників-акселератів ... Хоч від чого хоче, то третина учнів пухкі як Невіл з фільму. І деякі з них вважали, що жир рівний силі, але я ставив таких на коліна простим рукостисканням... буквально. Але шкільне життя у нас не напружене і ми спокійно отримуємо п'ятірки з усіх предметів.
Хотіли здати екстерному пару класів, але батьки сказали, що це шкідливо для соціалізації і натякали на те що нам б ще друзів завести. На що Герміона відповідала: навіщо постійно ображатися і заздрити твоїм досягненням, а також не звертати уваги на свій рівень? Так, це я її навчив!
Загалом у батьків були надії нас соціалізувати, але не знали, як це провернути. Мене навіть хотіли відправити в елітну школу для хлопців, на що я вже відповів тим, що тримати хлопчика у період статевого дозрівання до інших хлопчиків — це найкращий спосіб отримати або явного, або прихованого гея. А оскільки я розумію, що мені подобаються дівчата, я буду бити будь-кого, хто натякне на неточні відносини, і тут батя згадав мою дивну силу і сказав, ніби щось вони не подумали.
І наступив п'ятий клас, ми його завданняки так само клакали, як і в попередніх класах, і будинки вже перейшли на підручники сьомого класу, так що нам було майже пофігу. І оскільки ми з п'ятого класу вже були в середніх класах, то почали ходити до іншої будівлі, де всі перебували від 5 по 10 років. І були "умники" з шостого що прозвали про розумних новачок, і вирішили скидати на нас свою домашку.
- Ох, вибачте, але вихованці спочатку вітаються, я Джеймс Бішоп, це моя подруга Герміона Грейнджер, хоча ви і так це знаєте, проте хто ви? - І простягаю руку пухлому, що в два рази мене розширюється, він посміхається, дивлячись на мою з виду костяву і майже жіночої рук.
- Я Воллі Фердчистон. - І стискає мені руку, через що починає сипати, а з його очей почали ридати сльози.
- Ну, Уоллі, ще раз до мене підійдеш, я тобі руки відірву в дупу заштовхую, після скажу, що так і було. Я, зрозуміло пояснюю. - Говорю бому, що плачем намагається подряпати мені долоню.
- Д-да! Тільки відпусти! - Проскулив він, а його друзі тихо охреніли.
- Тепер вали звідси, і пам'ятай що я тебе попередив. - Мило посміхаюся, поки той свалює з червоною рукою, а наші однокласники, більшість яких дивиться на нас із інших шкіл зі шоком.
Звичайно, я не схвалюю такого насильства, але це допомогло уникнути зайвих « просьб ». - Прокоментувала мої дії Міона.
Ми з Міоною почали займатися третинінгом - це випідрений біг із елементами парку. І божевільна, але однотипна забудова в передмісті була відмінною для наших бігів! Будинки однакові, відстань між ними три метри, і за допомогою магії ми рухалися досить швидко. У добавок це тренувало реакцію Герміони. Загалом всебічно розвивалися, хіба що через пару місяців як нам стукнуло одинадцять, вона стала зависати і червоніти він частих поцілунків в щічку. Та і в мене там все рухатися почало рухатись. Так що не дивно, що одного дня він захопив її в справжній поцілунок... Після цього кожного дня ми залишали спокій. Загалом було весело, у нас було хороше дитинство, в тілі до одинадцятого червня, тоді до Герміона прийшла жінка років сорока, на гарячому капелюсі.
- Так, це явно до тебе з приводу школи магіЇ, так що я свалюю, а то чарівники люблять мізки пудрити. Побачимося через пів години. - Сказав я, дивлячись у вікно, де стояла досить моложаючи, але не молода Макгонагал.
- Эх... Добре, йди і я прослідкую щоб вона не здуманіла батьків. І ти так і не приніс мені магічних книг. - Визнала вона мене.
- Я взагалі хотів на день сходити на магічну вулицю, і закупити подарунками для тебе...
- Так-так, але ти хотів туди сходити один! - Надулась вона.
- Можу посперечатися, що ти сьогодні туди потрапиш. - Глажу її пухнасту голову. - Ладушки, я пішов! І ми спустилися в приходжу. - Здрастуйте, і прощайте! - Проходжу повз батьків Герміони, і Макгонагал яка здивувалася ще одній дитині.
- До зустрічі Джеймс! - Прощаються батьки Герміони. А я біжу додому за поначкою, треба встигнути на автобус бо до Дірявого котла їхати хвилин сорок. Тож взяв п'ятсот з заначки погнав на зупинки. Де через десять хвилин вже сів в автобус.
Интерлюдия.
Герміона була вражена тим, як трансфігурація змінилася. Але її батьки все ще з недовірою ставилися до навчання в школі, де не викладають нормальних речей! І дівчинка вже бачила, як Макгонагал уже хотіла направити їх паличку, тому їй довелося діяти. І телекінезом притримати нетерпиму, і явно шкідливу жінку.
- Мам, тату, ми з Джеймсом вже підібралися до програми восьмого класу, так що за кілька років я дам екстерному екзамени за всі інші класи. Так що я цілком зможу піти в коледж після Хогвортса, та й взагалі я давно просила вас влаштувати мені іспити для здачі екстерном. - Вкоротила вона батьків, і сказала що жінка помітила маніпуляції дівчинки. І через 20 хвилин батьки видали Герміоні цілих ДВІ ТИСЯЧІ фунтів, чого повинно схопити на два навчальних роки як запевнила Макгонагал.
- Я помітила, що юна пані щось вміє? — З покровителькою і щирою посмішкою запитала « Вісниця», коли вони вийшли з дому.
- Я не знаю навіщо ви хотіли направити паличку на моїх батьків, але я настійно прошу так більше не робити. Вам теж не сподобається, якщо хтось буде скеровувати паличку на ваших близьких? - І обличчя жінки знову стало представницьким нейтральним.
- Приношу свої вибачення. - Сухо сказала вона. - Візьміть мене міцно за руку, зараз ми трансгресиємо до переходу на магічну вулицю. - Герміона взялася за руку, і її наче за пупок потягнули кудись, а відчуття було ніби її знову Джеймс кинув з розкруткою в озеро! Але ось це відчуття пройшло, а кругірть в очах припинилася. - Це перевулок на Чарінг-Кросс-Роуд. - Сказала Міневра як тільки помітила що дівчинці полегшало. Після чого повезла її по вулиці. - Це бар Дерявий-котел, тут знаходиться головний вхід на Косову алею. - Вона підвела Герміону до обшарпаного входу в бар... А в барі були найприємніші представники роду людського, та й одягнені вони були як жителі середніх віків... У музеї манекенів.
- А чому вони всі одягнені як середньовічні городяни, а деякі особи, які вдягаються безпритульними, дивилися на мене з явною ненавистю? - Запитала Герміона, коли вони вийшли через задню двері, і від питання Макгонагал стверджувалася.
- Просто дехто вважає, що маглородженці крадуть магія, від чого страждають потомські чарівники. Але, як ви помітили, деякі з них не дуже охайно вдягнені. А що з приводу повсякденного одягу... Вчися в школі. А зараз запам'ятовуй, коли приходиш сюди сама паличкою добратися цих цеглин. - І показала, як за годинниковою стрілкою навколо вибоїни торкатися необхідних цеглин. Потім цеглини зашівелися, відкривши арку проходу! - Ласкаво просимо на Косову алею!
І алея була дійсно косою, вузька вуличка метрів у десять, по якій знову брали чарівники в одязі старих фасонів... Але ж деякі середньовічні щоденні сукні виглядають досить рано, але тут усі одягаються... навіть її погане відчуття стилю огидає. Герміону провели сто метрів по алеї з будиночок, що тримаються схоже тільки на чесне слово і магію до розвитку. Де їх зустрів найвищий будинок банку Гринготтс, там вона вперше побачила гоблінів, і їй дуже хотілося стукнути цих потворних силовим ударом. Там вона обміняла гроші і за десять галеонів купила кошенят для гірок золотих та срібних монет. А на виході...
- Джеймс? - Герміона побачила свого хлопця.
Кінець інтерлюдини.
Раніше.
Я нарешті дістався до цієї вулиці, ще квартал і ось він, бар-хлів Дірявий-котел гівна! Входячи всередину я побачив... те, що і очікував, не награний, без ілюстраційний срач, і судячи по сірих смугах під столом, столи почорніли не від фарби.
- Шанований, я у Великобританії проїжджаю туристичним маршрутом і не підкажете як відкрити прохід на Косову алею, в брошурці сказано про цеглу, але малюнок немає. - Я запитую Тома і відчуваю, як мені в ауру щось зі спини прилетило! Фігню я відразу поламав і не дав розійтися, після чого повертаюсь і бачу магічний слід до якогось старого бомжацького виду обличчя, і схопив її гібридним телекінезем за голову пару разів стукаю нею по стіл, щоб вирубати. І в залі виникла тиша. - Вибачте, не люблю коли всяку погань в спину чарівники. - Усміхаюся людям. - Так що, мене проведуть?
- А? Д-да містер. - Засуётся Том, а все в шоку, угу, я просто подивився на старицю, і той фізично попохохіло! Безпалочкая-безмолвна магія!
- І часто у вас тут проклинають тих, хто не одягнений як середньовічний пейзан? - Питаю Тома.
- А, ну вперше... ніби ви пробачите. Я й не подумав, що таке трапиться. Ось, потрібно доторкнутися палицею цих цеглин і прохід відкриється. - Сцука пальцем показав.
- Дякую. - Киваю йому, і маго-телекінітичний щупом тикаю по цеглинах, вливаючи магію, від чого почалася рух вибудовуючи арку прохода під непорозумінний погляд бармена. Так що я вирішив його добити! - Ваау! Як тут... Не дивно, що це місце називають зоопарком старості та затхлості! - І проходжу повз чоловіка, якому я погулю плював у серце.
А взагалі тут цікаво, одягнути людей у щось прийнятне, адже чари на одязі є тільки в кожної п'ятої, інші ходять у простих шмотках і мантіях. І хоч у магіЇ тут трохи рибіт, але блін, той трюк з випалюванням якоїсь пакості і вбиваючим в голову старої карге манер коштував мені чверті резерву. І показав, що тут не можна розслаблятися. Отже, йшов і оглядав крамниці, слухав людей, оцінював їх магічні оболонки. І у мене сили хоч як у середнього магічного обивача на вулиці, але будемо пам'ятати, що я не маю ні бака-ядра що може швидко скеровувати зовнішню ману на мрії чарівника. І чим пропускна здатність вища, тим крутіше він магіче. Коли я маю чітко представити ефект, та і по суті моя зброя - це телекінез, коли у них десяток заклинань в запасі на швидкому набір.
- Джеймс? - На вході в гоблінський банк натрапив на вихідний Герміону.
- Ага, тобі мабуть треба за покупками а мені гроші обміняти, і понад норми не купуй книг, я куплю. - Посміхаюся їй.
- Юначе, що ви тут робите? – Змутилась... Як там жінок гірців називають? Гм, гірчиця?
- В банк іду, не молода леді... - Потисную плечима, і намагаюсь пройти повз, але старенька поправляє на мене палицю. Яка тут же виявляється в моїх руках. - Ще раз спробуєте направити мене паличку, вона опиниться у вашій не молодий дупі. Герміона, будь обережна, по дорозі сюди якась стара алкашка з паличкою намагалася мене проклясти, так що як тільки розміню гроші знайду тебе. На, ось, віддаси їй сама. - І заходжу в банк під хихікання гобліна.
Маленьке відступлення.
- Який хам! І ви не казали, що знайомі з чарівниками! - Зненавиділа Герміону жінка, але дівчинка навчилася у свого хлопця пофігізму.
- А ви не питали, ну і як вона сказав, його дійсно могли проклять просто так? - Подивилася вона жінку, яка видихнула.
- Так, бувають такі особистості, особливо якщо він тут один... А тепер підемо за покупками. - Потягла вона дівчинку за покупками, а Герміона примітила що казка все ще продовжує падати.
Це кінець невеличкого відступу.
Отже, ціна галіона становить чотири фунти дев'яноста два пенса. Значить з мене за тисячу галеонів чотири тисячі дев'ятсот двадцять фунтів, що є напіврічним лімітом в будь-яких відділеннях Грінготтса, правильно? - Дивлюся на гобліна.
- Ні, хоч вартість така як ви назвали, але вісімдесят фунтів йдуть як податок. - Увіряв мене гоблін.
- Ви, однак, зрозумійте, податок то він податки, але чому, коли я хочу поміняти свою тисячу галеонів на п'ять тисяч фунтів ви, повернете цей платівку? Але цей податок не прописаний у вашому прайсі! Здається мені що це погано пахне, а ваші пейси цілком натуральні! - І так, у гобліна касира були пейси...
- Але я все рано не можу обміняти гроші по тарифу, так що або міняйте, або шукайте інший банк. - Подивився він на мене з високого вікна касси, приблизно на висоті метр сімдесят.
- Гаразд, ось п'ять тисяч фунтів і мені ще цей гаманець за 15 галеонів. - Після чого відправився до Джиммі Кідделлу за паличкою! - Добрий день, мені потрібна паличка без всяких збройно і закидонів. Мені потрібен чисто концентратор та інструмент, а не дівчина, яку потрібно водити на процедури й іншу муть. - Призначив я вимоги чоловікові років двадцяти семи.
- Вы... - Окинув він мене з ніг до голови. - Ви впевнені, що хочете паличку?
- Так, і бажано з металу, бо це тупість бігати з деревом, яка ще може тебе і обмежити в розвитку, оскільки збільшує нібито сильні сторони чарівника, при цьому забуваючи те що він може бути профаном у іншій області та всі його спроби по роботі закінчуватимуться іншою стороною магії... Загалом ви зрозуміли, що мені потрібна паличка що буде саме інструментом, а не тією фігнею що заливає Оллвандер. - Дивлюся на мужика.
- Молода людина, за такі слова метр Оліандер би вас приклав парою непростимих. - Усміхається чоловік. - Але так, такі палички існують, але попитом не користуються, бо на відміну від дерев'яних з магічною серцемвиною, що самі надів магію чарівника, така вимагає хоча б базового володіння безприкладною чарами. - І приносить три футляри. Я сподіваюся ви розумієте, що таке безкоштовна магія? - Я кию. - Тут, Гоблінська сталь, серцевину з нефритової спиці, перевірте.
- Хм... - Дивлюся містичним зором, і так, тримаючи палицю Макгонагал я бачив, як із рукояті виступали сотні вусиків що поглинають магію, але не тут, тут пустота. - Люмус! - І запалився люмус раз на два яскравіше звичайного, але вже не світлова граната! - Нокс. А в чому їх різниця?
- В проференції. - Слегка здивовано дивився на мене Джиммі. - Гоблінська сталь не настільки добре проводить магію, але відмінно її зберігає, і так само конценератор з неї дуже міцний, а проведення компенсує нефритова спиця що поєднується зі Сталлю. Ось другий варіант: з магічного срібла, міцність нижче, але проведений на порядку вище, а концентрує магію гірше, тому серцевина їх обсидівана з грецьких вулканів, що має просто найвищий ступінь концентрація. Ну і остання з чорної міді і того ж обсидіана. І відмінності тільки в ціни. Паличка з гоблінської сталі через гоблінів найдорожча, шістьсот галеонів. Зі срібла вже дешевше, сімдесят три, і сорок за бронзову, оскільки бронзу роблять далеко на сході.
- Це срібло житиме всяких темних тварей типу вампірів і перевертнів? - Дивлюся на понтову срібну.
- Эм, да? А ви плануєте з ними зустрічатися? - З цікавістю він запитав.
- Не горю бажання, і сподіваюся пронесе, а так беру цю понтову за сімдесят три. Кхм, срібну. Кобура на зап'ястку є? - Він подивився на срібну голку з круглим кінчиком, і довгим в двадцять п'ять сантиметрів. Потім знову подивився на мій зріст.
- За п'ять галеонів, але вона прихованого співвідношення і якщо ти її знімеш більше ніж на сорок годин із вложеною паличкою, то паличка випаде через те, що чари живляться від чарівника. Більш довготривалий варіант стоїть двадцять галеонів.
- Ні, мені і проста підійде. - І чим мені придивилися "мертві" палички... Ніби дерев'яні живі... Загалом на металевих тільки руни, а на простих присутні веретено чар на рукоятях. Тож після оплати я пішов сидіти на поріжці Оллівандера і чекати Герміону.
Чуточку раніше.
Джиммі Кідделл дивився на дитину, що її здивувало, він, по-перше, володіє безнародною магією, а потім, очевидно, ляпнув навмання про палички потрібної конфігурації, і втрех, вона купив один з статусних невибагливих товарів, якими навіть сам Джіммі погано використовує через потреби кожен раз представляти потрібний ефект закликання, але й свідомо відправляти магія у паличку.
- Люмус. - Пробував він без палички запалити світло, але отримав лише пару іскри. - Люмус. - Тепер з паличкою гоблінської сталі, і світло запалився, але концентрація це зайняло незвучно багато.
А якби він дізнався про одну кучеряву дівчинку, що за місцевими мірками Чітер, то зміг би відвернутися від цієї події!
Повернення до ГГ.
- Люмусе! - Створю кульку світла, і волелю я контролюю її яскравість, потім посилаю у концептатор магії, яка стає тоншою, але я не втрачаю над нею контроль, обволочую кульки та роблю хребтний рух закидаючи кулю на дорогу. Де він і лине, і так намагаюся викласти картину « нудьга», але світлячки без підпілля живуть десяток секунд.
І все це під бурхливим поглядом в спину з крамниці, де чоловік явно під невидимою присутністю стоїть біля вікна і дивиться на маленького хлопчика! А взагалі тепер теорія про те, що чарівникам складно в тонкі маніпуляції підтвердилися, я можу як завгодно повертати своїми фальшивоножками з псі і магії, багато моїх манипуляцій магії вимагають точої концентрації, тоді як Герміона всього лише викидає своїм ядром. Вірше, не вібрує а пульсує і проводить через нього магію. Але все рано саме воно і вимагає концентератор. А ось заклинання дійсно десь записані, оскільки я навіть без помахів просто стріляв ліхтарями в брукавку, але поки встиг створити лише частину стовбура і половину голівки...
- Хлопче, ти ж в курсі, що чарувати поза школою не можна? - Підійшла до мене сердохна тітка.
- Мэм, колдует тільки чорнокнижники, некроманти і демонопоклонки, а я практикую магічний вплив на реальність попутно намагаючись намалювати мініатюру з світлячків. - Відповів їй і продовжив свою ВАЖЛИву справу. А тітка зависла.
- Але все рано дітям не можна займатися магією поза школою! – Сказала з явним розчаруванням.
- Нічого не знаю, в моїй школі заохочують самостійну практику і всеохоплююче розвиток, як у школах Англії я незнаю, і якщо у вас аргументи закінчилися, то не відволікайте. - Я намагався зосередитись на тому, щоб створити хоча б швидкість пістолетної черги.
- Хаме! - І жінка пішла.
- Гей, хлопче! Що ти робиш? - Запитав мене девичий голос, піднімаю і бачу привабливу дівчину років п'ятнадцять з синім волоссям, що змінюються на чорний і фіолетовий.
- Картину, яка відображає те що чекає нас усіх наприкінці, а саме світло, але світність своєрідного. - Я покидаю Німфодору справжнім зором. Хуй знає, що там бачили архімаги-попаданці і матера ілюзій, але на ній немає ілюзії, вона блять ФІЗИЧНІ змінюється, а в душі ти хуий побачиш зовнішність. Ну і те що я бачив, мені не подобається.
Ти ж знаєш, що дітям поза Хогвортсом не можна користуватися паличкою? - Вона посміхається.
- А ти знаєш, що на тобі кілька проклять незрозумілого характеру, якась чужорідна фігня плаває по твоєму організму, і ще іноземна магія у тебе в голові? - Її волосся відразу чорнить, а обличчя змінюється на більш гарне, але похмуре.
- Хлопче, з таким не жартують. - Муро говорить вона.
- А ти думаєш, чого я тут малюю? - І так, член уже вгадувався. - Можу до речі з тобою по сперечатися на бажання, що я виявився прав. Я навіть готовий витратити свої гроші на діагностику в "Мунго".
- І ти думаєш, що я просто так візьму і повірю хлопчисько що люмуси малює невідповідності на вулиці? - Скептично питає вона.
- На кону бажання, а я зростаючий хлопець, і ти приваблива дівчина, так-то на відміну від тебе я готовий ризикнути, та й якщо ми прогуляємося в Мунго, тобі нічого не буде, тільки користь і халява. - І "куй" був закінчений! Навіть іскри встиг відстріляться! - Тільки почекаємо мою подружку, вона тут до школи закупиться з протиною тіткою із тієї самої школи.
- Добре, почекаємо. – Присела вона. - Я ...
- Почекай! Не кажи, я сам все дізнаюся! - Прикладаю два пальці до скринь, типу концентруюся. - Ти Німфадора! Метаморф! А продавець позаду нас Оллівандер любить лякати дітей, бо йому подобається запах дитячих пуків!
- Чё? - Замерзала волосся Німфа, а все тому що я вкинув правдивий факт, і наступний за ними, й не вірити в нього вона не може! Вона повернулася до лавки Оллівандера, і з деякою прірвою відсіла на півпопіє далі. А я контролюю "ха-ха". - Ти такий ясновидець?
- Не скажу поки не посперечатися! - Протягую ей лапку.
- Але бажання не повинно бути неконтрольованим, або аморальним і в мене має бути право від нього відмовитися, і так поки ти не придумаєш прийнятне. - Справді проговарює дівчина.
- Сойдёт! Сперечаємося! - Дивлюся на все ще простягнуту лапку.
- Сперечаємося! - Потискає вона і в її аурі зажилася намистинка від вібрації ядра, у мою чергу нічого, тільки вона взялася суперечку в серйозному питанні.
І для початку, я хоч і чудово бачу, але не ясновидець, на цьому все, тому що йде моя подруга, і ще вона моя дівчина, так що не приставай до мене, а то я візьму тебе в гарем і заставлю стати найближчою. - Після цих слів встаю і йду до Герміона. - Дивись що купив?
- Паличка? И... Оу! Працює! - Здивована вона Люмусу. - А ми також йдемо за паличкою, професор Макгонагал поспішати, так що ми швидко пройшлися відповідно до потреб лавок.
- Не парься, я знайшов нам відповідального проводного! - Посміхаюся дівчині і наказую на метаморфа що незручно маше стару кішку.
- У якій ви школі збираєтеся вчитися, тому що вашої прізвища я щось не пригадую. - Вклонилася Мінерва.
Я думаю, що Рим був у Греції, типу мапа палочкової магії. - Потисную плечима. - Гаразд, ходімо купиш собі паличку, а потім я куплю тобі нормальну сумку з розширенням, не ось це... Дорогі труни? Гроб для собак? Що це?
- Це традиційна скриня для студентів Хогвортса. - Наставливо і злегка відповідає стара.
- Традиція традиція, але здоровий глузд мати те потрібно, плюс ця візка на виході повинна залишитися тут, і їй це — вказуючи на собачий труну, - тягнути через весь Лондон. А маленька дівчинка з монстром це зовсім не підозріло. - Казав я, поки підходили до лавки. - Герміона, це Німфадора, я до речі Джеймс.
- Я Тонкс! - Напилася дівчина.
Не слухай її, вона просто важничає і хоче, щоб її по прізвища називали, але це, на жаль нездійснені мрії!
- Ай! - Помила Німфодора ручку про телекинетичний кут у спробі дати мені підзатильник.
- Бачиш, як поважати людину що навіть у рукоприкладстві поганих? Але ж для цього багато розуму непотрібно! - Патетично піднімаю палець.
- Хіба я винна, що у тебе голова кам'яна? - Ображається мінливою.
- Тому що їсть занадто багато граніту науки! - Парую я, і відкриваю двері в лавку. - Пані. - Пропускаю дівчат і даму всередину. Після чого я сідаю на скроні.
Після чого спостерігаючи таку картину в лавці, незадоволений Оллівандер просто вийшов з коморки, зірвався на мене, мило поспілкувався з Німфою і Міневрою, через що вони поспішили вийти, чекати Міону.
- Слухай, а чому у тебе паличка срібна? - Запитала Німфа, дивлячись як я на стіні намагаюся щось вижувати, але поки що щось не виходить з мене піромант.
- Професор МакГонагал, спробуєте запалити люмус моєю паличкою? - Протягую стару, і та з цікавістю бере мою паличку що до речі досить легка.
- Вона не відчуваєся взагалі, і я такі бачила пару раз, але я думала, що це просто блаж. Люмусе! - І нічого!
- А тепер свідомо направте магію в паличку. – Говорю жінці.
- Люмусе! - І паличка видала світляк, але той, як і в мене самостійно без підпілки потух. - Гм, зрозуміла, це чудовий інструмент для контролю, правда він потрібен лише для розвитку почуття магії, відмінно підійде для основ безналочкової магії. - І простягла палицю на базу.
- Відповідь не вірно, це концентратор, як і проста паличка, тільки не брикає і у нього немає своїх уподобань, дозволяючи опанувати більш широкий спектр магії, ну він вчить дозувати свою магію. Кідделл сказав, що Оллівандер називає такі палички « мерзніми» хоча я маю на увазі те, чим повинен бути концентратор. - І почав люмусами малювати "куй" на лавці Оллівандера, тому що він розпочав свій концерт. Але мене збудила Німфа. - До речі, в Хогвортсі святкують Різдво, що по суті вкрадене свято дня Геліоса, бога сонця, і чому маги відзначають християнське свято, адже вони... ну влаштовували гоніння і іншу муть. Як ви це прокоментуєте?
- ... - Жінка відкрила рот, подумала.
- Фухах! Морий дуб і серцевину дракона. - Врятувала її Герміона, що вийшла з цирку.
- Що ж, вітаю міс Грейнджер, але пам'ятайте, що поза школою чарувати заборонено.
- Вони не лише чернетки, а й демонопоклонники. А я щось пам'ятаю, щоб Герміона йшла в чорницю або продавала душу? - Перебиваю жінку, від чого Німфадора прикусила губи, щоб не посміхатися. - Так і займатися магією та відробкою заклинань можна, просто будеш вибиратися в бульбашках парку, чари контролю простягне тільки над твоєю вулицею, вони не Мерліни ритуалом всю Британію покривати.
- Все одно їй не можна практикувати магію поза школою. - Настала Мінерва.
- Потім до Кіделлу зайдемо, він сигналку з палички знімає, а тепер прощається з професором, у неї справи, і нам ще сумку підбирати в колір настрою! - Мінерва згорне мене очима, але потім вона просто кладе на мене фігуральний хір і залишає на Німфадору.
- Ти мабуть маєш дуже велике самовпевнення, раз так сміяв професору Макгонагал? — Посміхаючись запитала метаморфо.
- Так, а тепер веди нас в магазин сумок з розширенням. - Каталка за допомогою телекінезу облітає нас по колу і зависає перед нами, а моя паличка в кобурі.
- Це... Якийсь трюк? Герміона, хто твій хлопець? - Вона дивиться на кучеряшку.
- Скажімо так, він чарівний, але в цілому нешкідливий... Якщо не чіпати. До речі, я купила тільки книжки з переліку, так що чекаю обіцяні подарунки. - Пам'ятаю важливу дівчинку.
- Угу, так... Ця лавка? - Питаю дівчат, і вони кивають. - Добре, вітаю. Мені потрібна жіноча сумка, яка може вкласти у себе кімнату або принаймні чотири книжкових стелляжі. Ну і ціна б почути заздалегідь.
- Добрий день. - Скептично дивиться на мене чоловік. - Двести галеонів сумку з простором рівної кімнаті на п'ять стелляжів. - Німфадора присвиснула.
- Беру! Захист там буде? - Я запитую.
- Так, стандартна прив'язка, після чого власник завжди відчуватиме її за бажанням. - І виклав кілька сумок, я вибрав ту що дивилася як портфель на лямці, але є й велика, прихована, тканина горнятковини якщо вам реально потрібно шафу засунути.
- Користуйся! - Вручаю Герміоно. - Тільки домашня бібліотека туди не сутай, місце тобі ще знадобиться. А мені будь ласка щось на кілька кубічних метрів. - І я отримав щось схоже на заплену сумку "Поло" за вісімдесят. - А тепер у Мунго!
- Джеймсе, а звідки гроші? - Запитала Герміона, коли упакувала скриню в сумку, і ми з Німфой йшли до лікарняного кабінету.
- Я ограбував мафію-нуркоторговців! - Посміхаюся їй.
- Мерлінова борода! - Здивована зараз жовта. - Це як?
- Джеймс Бішоп! Як ти міг! – Зашипела кучеряшка.
- Просто, виходиш ввечері до Лондона, шукаєш злочинців, виводитьш їх з ладу, допитуєш, йдеш в лігво правопорушників, зарубаєш всіх тихо і швидко, та збираєш гроші як висновок банду карає голову за втрату грошей. Злочинців стало менше, гроші пішли на благо!
- Но! Але так не можна! - Знущалася Міона.
- Не можна торгувати героїном і стріляти в людей, а закону що забороняє грабувати злочинців немає. Так і взагалі, я як Робін-гуд, і якщо ти вже будуєш плани по поверненню мого подарунка, то я тебе вдома відішлю! - З прищуром дивлюся на неї.
- Не буду. - Дуеться. - Але обіцяй, що так більше робити не будеш!
- Так більше робити не буду! Адже я знайшов ідіотів що продають дітям зброю! - І дістав паличку!
- Ем так, у твоєму випадку чарівники дійсно ідіоти, що дозволили купити тобі паличку. - Похитала головою синя. - Ти, мабуть, найбезглуздіший вчинок!
- Да ладно? А як же неймовірна казка про купу бомжей і обірванців з магічними паличками, що не можуть побудувати собі будинок банально закріпивши трансфігурацію зробивши її вічним? Або хоча б полагодити одяг? Або прибрати бар, щоб не тягнути блювати від одного тільки амбре? - Я дивуюсь.
- Це... - Вона підняла голову до неба, опустила назад, роззирнулася по сторонах. - Герміона, допоможи. Я програваю у логіці твоєму хлопцеві, а він дрібний! І це мене бентежить ще сильніше, я тут повинна бути найрозумнішою і мудрою з нас трьох! - Позелена вона.
- З ним взагалі складно, коли рот відкриває. - Язвоню мою зазнобу.
- Ну не знаю, коли ми цілуємося тобі подобається! - Граю бровками.
- Не при чужих! - Шип Міона, натякаючи що таке тільки наодинці обговорювати.
- Помилуйся, мене ще й в поцілунках обскукали майбутні першокурсники. - Видала вона секрет.
- Ну, не ображайся, бо дівчата зазвичай вчаться цілуватись на подругах, то я милостиво дозволяю називати Герміону вчителем! - Від чого отримую в плече від « вчителя». – Ай! І не злися, це прекрасний комплімент твоїм навичкам! А вона взагалі може перетворитися на мою копію, тільки уяви, два мене заманюють тебе в поцілунки і ласки! - І Німфа міняє мою голову на обличчя, від чого Герміона червоніє.
- Іврат! - Знову отримую в плече.
- Прийшли. - Вона на будівлі, і так, ми все ще в маг-части міста, оскільки з цієї частини будинок не виглядає як бомжатник.
- Нам би ось цього кучерявого дива поправити прикус, а цій ... акварели, продумуйте прокляття, зілля та ментальне втручання. - Говорю медсестрі на передпокої.
- Угу, для неї сьомий кабінет на другому, а ось для її... Третій поверх, офіс керівника. - Виписала вона дві папірці.
- Дякую, а тепер на другий поверх, там роботи на пару хвилин. Потім вже по твоїй проблемі. - І ми потопали, і так, коли було на кілька хвилин, після чого веселий пухнастий мене обійняв! А ось директор з годину чарував над Німфадорою, мужика до речі звуть Гарібальді Стендмен... Не пам'ятаю такого чувака в каноні, а Смітвік ще хог не закінчив.
І так, у крові у вас різні зілля довіри, і через вашої природи метаморфа дуже потужні, два прокляття на скумумі, та знову вас врятувала ваша мінлива природа, а ось що в голові я не знаю, але там явно хтось сильний покопався, й це виправить інший фахівець що скоро прибуде. Підпишете стандартний договір про ваш захист, і ми вас повністю вилікуємо. Варто це буде ... - Він порахував на аркуші. - Сто сімдесят галеонів.
- Нас все влаштовує! - Усміхаюся я.
- До речі, а ви власне хто? - Він на мене дивиться.
- Я спонсор і організатор порятунку потопаючих! - Указую на помилену Німфадору. - А ще я дуже вигідно сьогодні викладав геніталії з люмусів, адже це привернуло її, і я отримав в ручки діамант! Але його цінність я не поважаю, адже вона й сама не знає своєї цінності!
- Эх... - Потер лікар переносітку.
- Як ти, просто подивившись на мене помітив мої проблеми? - Випалила Німфадора, що привернуло лікаря.
- Це... скі-кре-т! - І показую язик, я дрібний, мені можна! - І навіть не раджу тягнутися. - Дивлюся на лікаря, шлепачи його телепатично щуп, від чого він криватися.
- Я в принципі вже зрозумів... Молода леді, вам пощастило зустріти живого, і якщо у нього на вас плани, то тільки він бачить суть цього плану. Молодий чоловік, а ви б не хотіли стати лікарем?
- А потім як дебіл обвішувати клятвами щоб нікому і чого ні про що? Скажіть, як багато корисних заклинань знаходитись у вільному доступі, а не в закритих гільдії цілителів?
- Ну... Світ не досконалий. - Зітхає він, замість відповіді.
- Вот! Я краще сам щось зроблю на основі медицини простих людей, ніж членство в будь-яких мутних офісах. - Загалом ще півтори години Німфадоре лікували мозок, як сказав мені менталіст, пощастило що закладкам кілька місяців, інакше прижилися б. - Бородатий лютий зіроче? - Запитав я Німфадори що вийшла з менталстом із окремого кабінету.
- Ти точно не ясновий? – Скривилась дівчина.
- Саме так! - Широко посміхаюся.
- А ви той, хто сидить? - Запитав менталіст.
- Ем-дя, умовна угода на вас як блох на пиці, якщо вони не посмертні, то скинути їх допоможе клінічна смерть на пару хвилин ... але це явно неточно. І взагалі вас ці угоди начебто душять? - Піздець у нього аура все ж, і не в плані могутності, а щодо активних договорів та клятв.
- Дякую за пораду, як зберуся звільнення спробувати. - Не зовсім весело посміхнувся мужик. І після оплати послуг дантиста і чистки метаморфа ми покинули це дивне місце.
- І так, моє бажання це щоб ти вивчила і розвинула свої здібності для мене! - Оголосяю бажання, ну і людей на вулиці вже майже немає.
- Але навіщо? - Не зрозуміла невесела дівчина.
Ти дурна, ти метаморф, чим сильніше і краще ти розгортаєш свій дар, тим довше ти живеш, ви буквально на визначеному моменті зможете відкотити старіння, і я хочу вивчити твій дарунок, скопіювати та прищепити собі з Герміоною, це блюдна вічна молодість! Не потрібен жоден філософський камінь, ні жертвоприношення, єдине що від тебе потрібно, це вивчити тонни медичної літератури, і тренуватися в магію, та зміни тіла! Так що будь-яку іншу фігню що ти там придумала і обрала як свій шлях в житті ти тепер шлеш у дупу як не істотне, і шкідливі, натомість, починаєш вчитися, збирати всі клочки медичних діагностуючих заклинань, та взагалі всебічно розвиваєшся. І звичайно ж, ти даєш мені себе дослідити. Обіцяю боляче не буде. До речі, нам сюди.
Ми зайшли до старозивника, де я навмисно шукав книги року походження Дамбі в хог, і за сім курсів набралося п'ятдесят дві книжки!
- За опт знижку дам, по галеону за книжку. - Не дивлячись зторгувався продавець. Артефактами він не барижив, хіба що старими метлами.
- І заради старих книжок ми копалися майже до закриття? - Запитала Німфадора.
- Ці книжки були актуальні на момент появи Дамбльдора в хог, а тепер майже всі з них або під забороною, або скасовано предмети. Так що ці книги крутіші тепер багато разів. Ти хоч бачила список заклинань за перший курс? Там же в 10 разів більше ніж у всіх підручниках Герміони! - Я відповідаю, а пухнастий вже пішла в стару трансфігурацію.
- Ну... Блін... Гаразд, ти крутий і безрівняний, а твої рішення найпривабливіші про мій пане! - Розчарувалася в собі рожева.
- Зате які перспективи я тобі відкрив! Пішли ще купимо протієви блокноти і ми додому. - І ми купили не тільки дві пари щоденників для спілкування, але й єретичного предмету цього світу, а саме пір'я ручку в яку залізає сто грамів чорнила, і цього вистачає на дохрен!
Интерлюдия.
Повернувшись додому Німфадора, майже все розповіла матері, бо на відміну від батька вона не боїться Дамбльдора. І на диво мати відреагувала на це так само, як працівники Мунго та Джеймс. А якщо бути точніше, порадили дистанцуватися від директора, навчитися оклюменції, і перевіряти все що вона їсть у школі, тим більше залишився останній рік, та з бажанням від дрібного поганця думка стати аврором дивилася безглуздою і взагалі схоже на навеяна закладками бородатого потворна... це ж треба було закласти неприймання себе як метаморфа, почуття провини за те, що вона темна тьмя створіння, бажання служити світлу.
Але тепер завдяки дрібному паршивцю вона знає, що вона в перспективі буде жити вічно, залишилося тільки закінчити навчання, і схоже доведеться переписувати всю шкільну бібліотеку щоб необхідні знання були під рукою. А поки мама пообіцяла підтягнути її в оклюменції за літо, і це справа - от ніколи не швидке. Отже, єдина розвага що її очікує - це спілкування з поганцем та його дівчиною через блокнот, і не поскупився знову і купив такий де можна прати написане бля економії щоденнику.
Кінець інтерлюдини.
Наступного дня ми з Герміоною сходили до Кідделла, він зняв сигнальні чари, залишив тільки блок « Привиді Інкантатем», ну а після я зі кучеряшкою пішли до маг-юриста.
- Привіт, ми б хотіли порадитися у вас з приводу права опіку над маглородженими на період навчання в Хогвортсі. - Задав я цікаву тему одному з людей у прийомній.
- Добре, почекайте, хвилин через двадцять звільнитися юрист і прийме вас, я повідомлю вам. - Просто киває мужик, не відлучаючись від теки з документами. Кохаю маг-світ, якщо тобі щось потрібно і у тебе є гроші, то неважливо, немовля ти чи підліток, тебе обслужать.
- І все ж я не до кінця зрозуміла навіщо це? - Скептично запитала Герміона.
Ми ж закупилися купою книжок вчора, і серед них був талмуд з коротким укладанням законів, а там був законний, що коли маглороджений учень починає навчання школи, але його батьки є простими людьми, або сквібами, від першого дня виховання опікуном автоматично ставати директором навчального закладу. Тут ми щоб дізнатися це, тому що книжечку вже років п'ятдесят. Ну і якщо можливо найняти адвоката щоб він представляв твої інтереси як опікун, і без твого участі не вирішував твою долю в темну ... Магічні закони річ досить сильно довбанута, і вкрай нелогічна. - Герміона викинула і дістала книжку, так само просидівши поки не звільнився адвокат і ми не пройшли в кабінет.
- Доброго дня, я містер Рональд Сечковський. Мені вже коротко передали ваше прохання, але хотілося б більше дізнатися про те, що вас турбує. - І я детально розповів. - Хм, цей закон наскільки я знаю все ще діє, хоча вже 30 років його намагаються скасувати, але цим противляться на самих верхах. І так, такі послуги ми надаємо, хоч і задумуються про це всього пару сімей з півсотні в рік. Ця дорога, дві з половиною тисячі галіонів за п’ять років, також є юридичною підтримкою у випадку чого. Це дасть вам захист від перекупу прав опіки і права докладати різні угоди від вашого імені, а ми у свою чергу будемо інформувати вас про всі прохання та пропозиції з боку.
- Хмм, фунти берете? - Запитав я.
- Звичайно, у нас є і магловський філіал, так що гроші ми приймаємо згідно курсу до галеону. - Усміхнувся чоловік.
- Тоді я прочитаю угоду і оформлю її. - Киваю на Гермиону.
- А ви? - Прийняв він брову.
- А я хлопець незалежний, і в британському законотворстві числуюся як турист з іншої країни. - Усміхаюся.
- Так, після практики у світі маглів британські закони дивляться як творчість не найбільш здорової людини. - Киває він. - Ось примірник угоди, тут все досить просто і прозоро. - Я все ще працюю на Кіпрі, і дещо в термінології розумію, плюс псионіка допомагає набагато швидше озирати речі.
- Хмм, справді дуже прозорий контракт! - Здивувався я. - Тільки подумайте, що я після кожного навчального року водитиму її в Мунго на діагностику. Як і на кожні різдвяні канікули.
- Це... Вкрай передбачливо, аристократи зазвичай наймають приватного колдомедик.
Загалом ми уклали контракт, і тепер Герміона в маг-світі належить сама собі, а якщо що, юридична фірма може це підтвердити. Так само пройшлися по косій алеї більш ґрунтовно і взнали політику цінування. І на тисячу галеонів можна шити, живучи в гарному готелі з хорошим харчуванням, добре одягатися і ще багато чого. Артефакти захисту розуму і скануючого на отрути коштує стільки ж, скільки п'ятирічна правоохоронця! І фунти не приймають... Так що ми знову завалилися до старого, купили пару книг з магічних будівництва, книгу із побутовими чарами, чарам першої допомоги, рунів і чаклунських вишивок, стару палатку з трьома спальнями та похідною кухнею... в яку можна скласти пару тонн книг і скрутити до квадрату сорок на 40 сантиметрів. І єдиний мінус намету — це камінь, який ви маєте на п'ять років і далі його треба підживлювати самостійно, що для багатьох дуже важко, оскільки палички замінюють будь-який контроль. І купили кілька книжок світової магічної історії десятилітньої давності, і на цьому все повернулися додому... читати.
- Почекай, безалочкава магія доля сильних і вправних чарівників? - Прервала мене Міона від читання книг з введення до рунології. - Я сильна і вміла? - Не зрозуміла вона.
- Ну... Якщо взяти розмір магічного ядра як показник сили, то через те що ми часто застосовуємо магію і без палички це вимагає дуже великих витрат магії. І цей фактор підняв тебе на рівень четвертого-п'ятого курсу, і якщо продовжимо в тому ж дусі, вивчаючи нові прийоми без палички, то станеш досить сильною, за думку чарівників. Тут як у спорті, чим кращою є твоя вправа, тим краще. Паличка споживає мізер енергії для створення простих чар, а жестова потребує більше. Від того і така розкачка ядра. Я також створюю магічний початок, і після часткового відновлення вбирають магію назад. Це розвиває мій резерв, який ти за рахунок автоматичного збирання ядром швидко відновлюєш.
- А чому тоді я майже з першого разу змогла це зробити? - Скептично подивилася на мене. - При тому що це ти мене набриднув.
- Ну, все горе від розуму, від того ти і змогла зробити те що всі вважають складним. Але тепер ти небезпечна і без палички, а якщо забрати паличку у будь - якого чарівника, то це не буде небезпечно для простого чоловіка. - Усміхаюся.
- Ты... Хочеш сказати, що вони самі себе переконали в проблемі безпорадної магії, тепер не можуть цьому нормально навчитися? - Додумалася вона до самої м'якотки!
- Круто да? - І в усі двадцять вісім посміхаюся, зубів мудрості немає. - А ще судячи з книжечок їх закони від моменту статута писалися в відстані від наукових відкриттів, той же Гамп ... Та ну єресь ж, все в своїй суті енергія і з енергії може бути створено, простий закон збереження енергії. Теж золото... свинець можна перетворити в золото, просто потрібно заклинання що знизить атомну вагу свинцю і ущільнює його молекули, а вони це приписують якомусь філософському каменю. Загалом чарівники самі себе обмежують, а багато старих знань просто забувають, вводячи їх у розряд міфів про стародавніх магів. Ти до речі дивись, що про старих і могутніх особистості говорять, як про магів! - І граю бровками.
- Тц! - Закотила вона на мій пасаж ока. - Так-так, ти маг, і ти походу знову зробив правильний висновок. Ем, завтра підемо на наше місце відробити заклинання першого курсу? - Перевела вона тему!
- Звичайно! Навіщо ж ми знімали сигналку з твоєї палички?
https://literna.net/uk/books/139-yak-stati-mahom-u-sviti-charivnikiv