- Можеш вдарити по столі і перед ним.
Вже почав виконувати наказ Горси, він все ще нарікає і хоче повернути Сола.
Якщо з насильно відновленим Солом щось трапиться, то дивись, як інші з тебе всю кору не зідрали!
— А? — Шайя, який до цього втягнув шию, раптом випростався. Спочатку він завмер, а потім його обличчя осяяло шаленою радістю. — Ха! Ха-ха-хо! Я відчув, я відчував Лінію долі Сола! Він скоро повернеться! Ха-ха-хо! Я нарешті вільний, ха-ха!
Байрон теж завмер, а потім його плечі, напряжені протягом десятків років, раптом розслабилися.
Його обличчя, здатне звести з розуму, раптом знову стало обличчям того самого простого чоловіка.
Він злегка посміхнувся. - Добре.
...
— Прошу, йдіть за мною, - сказала фігура, яка повністю складається зі срібла, і відірвавшись завіси, що випромінювала м'яке металічне світло, зробила шанобливий запрошення.
Соул, з чорною шовковою пов'язкою на очах, все ще в людському подобі, злегка кивнув проводитому і спокійно увійшов у окрему кімнату.
Говорячи « окрема кімната», насправді це була паруючий кабінка квадратної форми з заокругленими кутами.
Ця паралельна кабіна мала функції перекладу, пересування, захисту, прихованості, спілкування і так далі.
І таких париючих кабін на Зоровому базарі було більше мільйона.
Назва, хоч і проста, але у своїй простоті було елегантним. Кожен, почувши його, відразу розумів, що це за місце.
Вони могли прийти сюди, щоб купити або обміняти все, що їм потрібно. Навіть цивілізації найнижчого рівня могли тут торгувати.
Звичайно, тут також надавалися більш високорівні послуги, але про них могли дізнатися лише гості з певною силою.
Сол був таким гостем.
Коли він зайшов у паряючу кабіну, вона тут же автоматично прийняла звичної для нього вигляд вітальні.
Сол підійшов до м'якого дивана і сів. Стіна перед ним тут же перетворилася на екран з надзвичайно високою чіткістю.
Екран спалахнув, і на ньому з'явилася фігура, також сидячий в кріслі.
У фігури на екрані була надзвичайно зваблива фігура. Навіть сидячи і злегка повертаючи талію, вона могла змусити будь-кого, хто ще мав бажання, розігратися в уяві.
Але для Сола, який зіштовхнувся з головою у формі серця, схоже на дупу, жодних бажань не виникало.
Срібна людина ззовні, побачивши, що Сола більше не має вимог, тихо опустив завісу. Вхід і вихід тут же зникли, наче ця ширя кабіна покинула своє первісне місце і перемістилася в нікому не відомий куточок.
У цей момент голова у формі серця заговорила, і її голос автоматично був перекладений зрозумілою Солу мовою.
Тут інформація передавалася не через хвиліменту, тому що вони могли розкрити свою особистість.
— Ви задоволені моїм видом? Лорд Сол?
- Еделін, якщо ти забереш свою голову мені стане комфортніше.
Еделін на екрані відразу зняла голову у формі серця і кинула її за крісло.
- Все ніяк не можу вгадати ваші уподобання.
- Тобі не потрібно вгадувати мої уподобання. Інформацію, яку я просив, ти знайшла?
Еделін збентежено пробурмотала: - Ви Вестник Смерті, я не хочу випадково вас вигнити.
— У мене добрий характер, — кликнув пальцями Сол.
« Та вже, звичайно. А той, кого ви перехопили одним поглядом, напевно був закоротим злодієм." - подумки зв'язала Еделін, але вголос нічого зайвого говорити не наважилася і відразу перейшла до справи.
Я знайшла точку дуги, яка з'єднує багато аномальних розлому.
— О? — Сол випростався. - І що це за місце?
Еделін змахнула рукою, і екран перед Солом розділився надвоє. На одній половині все ще була вона, а на іншій з'явилася абсолютно безжиттєва зоряна туманність.
Побачивши цю туманність, Сол повільно відкинувся на спинку дивана.
Це був без життя космос.
Хоча він і здогадувався, але побачив правду, все ж відчув полегшення.
Світ його колишнього життя, вже невиразний в спогадах, дійсно зник.
Тривалість життя галактики для звичайної людини — вічність, але для цілого всесвіту це лише мить.
Особливо для малих світів, які не змогли розвинути високорівневу систему. Їхня загибель деколи була одним випадком зіткнення з великим метеоритом.
Але в такому випадку, причина його переміщення до іншого світ дійсно стала загадкою. Можливо, коли він досягне шостого рангу, у нього з'явиться шанс її розгадати.
Соул сидів з нічого не вираженим обличчям. Еделін проти нього стисалась, відчуваючи себе незручно і не сміяючись видати ні звуку.
У цей момент тонку чорну щупальця висунули через шиї Сола, обвилося навколо нього і, розкривши пащу, сказали:
— И-и-і...
На ньому сиділа срібна метелик.
— Братик Сол, ты в порядке?
Сол усміхнувся. Його очі були зав’язані, але він підніс руку і точно погладжував крихітку Водоросль та Панні.