Як він і говорив, йому не потрібна була його свобода.
Тому він відмовився і від себе.
Сотні зірокних очей Сола відразу побігли на Дугласа.
Кісмет не був хорошою людиною, але він називав його господарем!
Сол обгорнув перо щупальцем і підніс його до щоденника.
Темно-червона книга в твердому переплетені, немов відчувши, сама розкрилася.
Білі нитки, які раніше з'єднувалися з тілом Сола, знову зібралися в одну білу сторінку.
Золоті нитки на книзі все ще були пов'язані з Дугласом далеко. Через те що Кісмет щойно відпустив руку, постать Дугласа вже почала розпливатися, немов ось-ось зникне.
А Сол піднявши пір’я, у ту саму мить написав ім'я Дугласа.
Зі сторінок щоденника вирвалося багато ліній, ніби вони збиралися з найпростіших ліній побудувати новий світ.
На мить світ ніби став плоским, і всі його елементи перетворилися на літери на папері.
Коли ці лінії досягли Дугласа, він, здавалося, з тривимірного, багатовимірної істоти перетворився на просте ім'я, в символ на папері.
Біля імені Дугласа з’явилися тонкі лінії. Соул, побачивши їх, провів по ним пером.
І в реальності Дугласа, який вже майже зник, раптом був викинений з просторуного розлому, наче зіткнувся із якимось бар'єром або ж просто його магія перестала діяти.
Дуґлас був затриманий силою щоденника.
Це і було те, про що говорив Кісмет: « Відповідає за його звання».
Так що він не зможе втекти!
Але Сол хотів більшого.
Він розчавив свої лінії долі Даґласа і знову обгорнув їх навколо лінійнику мага смерті.
Зв'язок ще не перервався, лінії щоденника продовжували тягнутися вперед.
Пряма лінія нескінченна.
У результаті вони ввійшли в круглу тінь і, з непереборною силою, подолали незліченні світлові роки та торкнулися справжнього тіла Дугласа.
У той же момент Лінії долі Сола, які обв’язали прямі лінії щоденнику, також сполучалися з правдивим тілом Дугласа. Справжнє тіло, яке ховається в якомусь просторі і тепер є тілом Дугласа. Тисячі ниток були зв'язані таким чином.
Цей зв'язок колись був гордістю Дугласа, а зараз стала допомогою для Солу в його повному знищенні.
Під спільною дією щоденника і Лінії долі справжнє тіло не піддаючись контролю, було втягнено у світ магів та злилося з Дугласом, який стояв перед ними.
В очах інших це виглядало як шар за шаром тіней, які одна за одною накладали на Дугласа.
Флоко, весь цей час спостерігачів, раптом все зрозумів. - Тень — це не справжнє тіло Дугласа! А тисячі аватарів! Він, виявляється, процікавив тіні цих аватарів в один накладений силует, щоб сторонні думали, що це одна істота! Якби Сол не вхопився за зв’язок між аватарами, то цього разу він притягнув би лише одного з них. А решта аватари все ще ховалися б у нескінченному просторі, і їх неможливо було б усіх знищити!
Знання, які вирвалися у Флоко, були вже з області, зовсім незнайомої більшості присутніх магів. Навіть якщо вони й чули, то не могли зрозуміти. Вони були просто вражені тим, що відбувається.
« Неймовірно, що цей хлопець так чисто живе у безмежному зоряному небі, нажив стільки ворогів і не був вбитий. Він, виявляється, розподілив всі наслідки на тисячі і тисяч аватарів."
Флоко гірко посміхнувся. Порівняння вбиває.
Він знову глянув на Сола. Цей хлопець ще більше дратував...
Цього разу гіркота підходила до горла.
Але Сол, який добився всього цього, не почував себе так вже й добре, як вважали сторонні.
Хоча він і за допомогою щоденника і ... Срібного пера притягнув всіх Дугласів, але виявив, що ті силуети на тілі Дуґласа все ще намагаються відокремитися.
Дуґласу було важко втекти, але тонкому шарові тіні завжди можна було знайти спосіб.
Якщо так і далі піде, він навряд чи зможе протриматися до тих пір, поки не затягне всього Дугласа в Бездну.
І навіть якщо одна частина Дуґласа втече, це був результат, якого Сол не міг прийняти!
— Игла, що фіксує душу!
У цей момент Горса, який стояв на руїнах Білого Околенного Дворця, крикнув Солу.
Соул майже без задумів дістав з свого простору ту саму голку, яку він так довго хотів, але так і не використав.
Ледве голка опинилася в руці, він відразу ж кинув її до Дугласа.
На Іглі була кристалізація крові і пота стародавніх магів.
Інші магічні артефакти майже не працювали у такій близькості до Глави Бездні. Не кажучи вже про те, щоб відокремитися від господаря і атакувати на відстані.
Але Ігла могла!
Сильні коливання магів четвертого та п'ятого рангів і скверна Чорного припливу зовсім не впливали на них.
Вона не зупинялася і пішла до мети.
Незбагненна чорна голка, прорвавшись крізь морський вітер, безшумно встромилася у лоб Дугласа.
Ті шари тіней, які все ще намагалися відділитися від Дугласа, відразу застигли і притиснулися до його тіла.