— Почался.
Якби все пішло по сценарію сну, то передня частина узбережжя Іскайпера « врізалася б » у щойно сформовану западину Бездні.
Потім, коли Бездна буде розширюватися і розширятися, край континенту також почне опускатись доти, доки не витримає кут нахилу тектонічної плити.
Маленький шматок суші, що відділився від основної частини континенту, попаде в Бездну і стане їжею для очей бездонні, а решта суходолу буде повторювати ту саму долю.
Поки весь континент не поглинеться Бездною.
Але Сол не дозволить цьому статися.
Він опустив очі на новий Око Бездні внизу. Його площа вже була схожа на площу невеликого міста.
Величезна чорна тінь, яку Сол щойно бачив в водовороті, зараз здавалося вже досить маленькою.
— Можна! — передал Сол сигнал вниз.
Його руки різко опустилися, і з кінчиків десяти пальців відразу ж вирвалися напівпрозорі білі нитки.
Ніті, наче володію своєю свідомістю, кинулися під воду.
Сила долі, нагромаджена Солом за цей час, хлинула через розриви в нитках.
Наповнені силою долі нитки відразу ж з м'яких стали твердими, а їх кінці зігнилися.
Якби хтось міг бачити, форма цих десяти ниток точно повторювала рухи рук Сола.
Лінія долі увійшла в море і, незважаючи на шалено обертовий вир, зберегла свою оригінальну форму не будучи змитою Чорним припливом.
Лінія долі продовжувала опускатися, наче руки Сола, що простягнулись у море, щоб щось зловити.
Кісмет нарешті догнав Сола і, опинившись позаду, побачив, як той, спустивши голову з витягнутими вперед руками, застиг у дивній позі.
Ніби він намагався щось схопити в повітрі перед собою.
Кісмет не встиг нічого побачити, як побачив, що руки Сола різко стискувалися. Очевидно, він докладав великих зусиль.
Погляд Кісмета впав на глибокий морський водоворот біля його ніг. Він уже міг відчувати, як з центру водовороту поступово поширюється велика нечистота.
Ще трохи, і Око Бездні справді з'явиться! Але до цього...
"Шух!"
Величезна тінь раптом спалахнула з-під води і, швидко вирвавшись із водовороту, почала підніматися.
Ця тінь була схожа на гігантське сіро-червоне полотно з кількома конусоподібними виступами.
Ніби тонкі нитки тягнули її вгору.
Кісмет, дивлячись на цю тінь, раптом зрозумів, хто це.
— Горса? — Він подивився на Сола, потім на Горсу і на його обличчі з’явилася гірка усмішка. - Це і є той зв'язок, який я не зміг з тобою встановити?
Соул не відповів на запитання Кісмета, коли виймав тінь з зони впливу водовороту.
Але в голові Кісмета пролунав інший голос.
— Зараз, Кісмет!
Це був голос Дугласа.
Ландонь Кісмета, майже не піддаючись контролю, раптом встала і потягнулася до затилку Солу.
У той момент, коли його пальці вже майже торкалися Сола, через його шиї раптом висунулася маленька Волосоль і, відкривши свою акулу пащу, вчепилася до пальця Кісмета.
Малюк Воросль другого рангу не міг зашкодити Кісмету, але, як і дивно, він дозволив їй вкусити себе не вибігаючи та тягнувшись до Сола.
Ніби його свідомість завмерла.
І в цей момент зволікання Сол нарешті, дрнувши руками, повністю вирвався з потужного тяжіння Бездни і витягнув тінь.
Сол своїм нітям закинув тінь наверх, у сіро-чорні хмари.
Наступної секунди хмари розсіялися, і з'явилася фігура.
Це був Горса, без бинтів!
Його підборіддя і шия все ще були покриті обвугленою шкірою, але верхня частина обличчя вже повністю відновилася.
Горса, побачивши дії Кісмета, примружився і, перетворившись у тінь, вкинувся між ним та Солом.
Кісмет був змушений відпустити руку і, відступивши на два кроки, ухилився від атаки Горси.
У цей момент з тіла Кісмета вилетіла срібний метелик.
Але, пролетівши лише половину шляху, вона почала падати. І, ледве не торкавшись моря, відразу зникла.
Соул за допомогою щоденника відразу ж повернув Кошмарну метелика.
Він пильно дивився на Кісмета, потягнув Горсу перед ним. - Наставнику, швидше повертайтеся в Раду. Ви там потрібні.
Насправді він хотів, щоб Горса якомога швидше покинув око Бездні.
Горса, щоб повернути Око Безди Глаздо бурі з континенту, витратив величезну кількість енергії і майже без будь - якого захисту прийняв на себе спотворену силу в окозі шторми.
Якби не те, що його тіло зі світла і темряви, воно вже було б безсилим силою хаосу, він би, швидше за все, був розбитий на шматки водорості.
І навіть тільки що, якби Сонце вчасно не прибув і, використовуючи зв'язок їх Ліній долі, не допоміг Горсе за допомогою сили долі вирватися з водовороту Бездні, він би й не зміг вибратися.
Горса ж потремував свій грубий, як вугілля, підборіддя.
Дуглас ще в Раді. Повернутися назад — це бути пасткою.