Горса: « Основні якорі Зоряних Ворт часто розділювали. Але коли їх знову з'єднували, вони теж не виливалися."
« Мабуть, проблема в агресивному стані — дуже обережно сказав Сол. — Якщо це просте злиття, то це не так вже й страшно. Але я хвилююся, чи не станеться якісні зміни при злиття певної кількості?
Горса: « Ти збираєшся в Бездну?»
Він пригадав свій пророчий сон, і його серце наповнилось тривогою. Він не хотів, щоб через втрачену ним деталі зрештою все провалилося.
Він не хотів безсило дивитись, як усі три континенти стануть жертвами воскресіння Бездні.
— Да. Я збираюся ... По-справжньому ввійти в Бездну, - зійшовши з духом, сказав Сол.
Це було дуже небезпечне рішення. Сол збирався перетворитися на справжню форму Лінії долі, повністю увійти в Бездну під Великим Розломом і по-справжньому дослідити той світ.
Невдовзі після того, як днівник мага помер, він не видав попереджень про смерть.
Навіть попередження про небезпеку не було.
Коли Сол був магом третього рангу, він також хотів дослідити очі Бездні.
Поки його не притиснули до стінки, Сола не мала потреби випробовувати свою долю.
А попередній пророчий сон дав йому зрозуміти, що позбутися хоча б промінь надії з апокаліпсиса через Бездну буде дуже важко. Тому він і не думав про те, щоб безглуздо встати в око Бездні.
Цього разу, коли Сол знову запланував увійти в Бездну, щоденник не дав жодних підказок.
Це, навпаки, здалося Солу дивним.
Чи тому, що коли він був магом четвертого рангу, то вже міг воскреснути за допомогою « Семфонії долі » і тому щоденник більше не попереджував його про смерть?
Подивившись на щоденник, що лежав у його духовному тілі, Сол все ж таки вирішив увійти в Бездну.
Тому Сол, коротко пояснивши все Корі, знову полетів у Великий Розлом Хаотичного домену.
Але розвиток подій повністю з-під контролю Сола.
Коли він, дотримуючись своїх колишніх кроків, знайшов замурований в горі прохід, що веде до Бездну, то виявив що цей проход ... запечатаний?
Запечатаний дуже ретельно.
Ніби хтось спеціально зміцнив тут оболонку, не даючи Солу увійти.
Ця оболонка була не фізичною, вона також ізолювала ментальну силу, і навіть Лінія долі Сола, через брак підходящого середовища, не могла проникнути всередину.
Соул кілька разів намагався, шукав навколо, але так і не знайшов іншого способу увійти в Бездну.
Після кількох днів він повернувся в Башню Очищення Душу.
Це було огидно.
Негативне тому, що деякі речі, здавалося, вийшли з-під його контролю.
Виявилося, що отвір у оболонці під Великим розломом можна було запечатати.
Значить, той спеціально залишений прохід чекав, коли хтось увійде?
І оскільки оболонок можна полагодити, чи це означає, що її можна і зірвати?
Тоді Хаотичний домен може повністю провалитися в Бездну?
І якщо один отвір можна було безшумно заробити, то чи не могла Камілла так само тихо проробляти ще більше?
Чи не могла вона заглянути в Гаотічний домен?
Якщо Каміль зможе вкрасти результати експерименту, не налякавши Корі та інших, буде легше.
Але, подумавши, Сол вирішив, що це малоймовірно.
Оболонка, що розділяє два світи - це не діркове відро, яке можна залатати коли завгодно і пробити, якщо захочеш.
До того ж, Сол вже так давно працював у Хаотичному домі. Якби Камілла дійсно могла вільно входити і виходити, вона б давно влаштувала тут засідку на Сола.
А не раз замовляла його приєднатися до Бездні.
Але, виключивши можливість того, що Камілла може керувати зовнішньою оболонкою Хаотичного домену, Сол все одно не міг заспокоїтися.
Непередбачені зміни вказували на те, що може статися щось непередбачене.
Той, хто запечатав вхід, мабуть, не хотів, щоб Сол туди потрапив і побачив, що там змінилося.
"Але що могло статися?"
Соул хотів використати щоденник для прогнозування, але через відсутність кризи щоденник не дав відповіді.
Щоденник, на який Сол завжди покладався, вперше виявився абсолютно непотрібним.
Йому нічого не залишалося, як відпустити його і далі ширяти в духовному тілі.
Неначе відчувши роздратування Сола, мала дівчинка Водоросль знову висунулася через його шию, сплила йому на шиї шарф і, піднявши голову, зупинилась перед ним.
"Плю-ру-ру..."
Дитину Волосоль висунула мова, безжалісно плюнув Солу в обличчя.
Сол:=.
Солодкість підняла руку і, схопивши Малу Водоросль за щелепи, примусив її прикусити свій чорний язик. Потім він з усмішкою спостерігав, як її язик, наче від удару струмом, застиг.
Нарешті, на його обличчі з'явилася усмішка. Він відпустив Малюнку Водоросль.
— Дякую, мала Водоросль.
Соул розумів, що Волося просто намагалася його розсмішити. Вона не відчувала болю, і те, як вона прикусила язик було просто удаванням.