— Насправді, не потрібно так напружуватися, — посміхнувся Сол і повільно закрив очі.
Його свідомість подорожувала по тілу, проходячи крізь кожен дюйм шкіри, перетинаючи кожну кістку, оглядуючи судини та органи, а потім блукаючи по кожній звині мозку.
- Я запам'ятав.
Соул не відкривав рота, але голос донісся з пор його шкіри.
Наступної секунди Сол зник.
Одяг, який був на ньому, раптово впала на підлогу.
Кошмарні метелики і Малюк Водоросль не зрозуміли, що сталося, але слухняно залишились на місці й навіть не сміють дихати.
Куди подівся Сол?
Він, звичайно ж, був тут, навіть у цій кімнаті, але форма його тіла зазнала кардинальних змін.
Після того, як він завершив п'ять цілей "Симфон долі", він вже міг прорватися в будь-який момент але він весь час стримувався не роблячи останнього кроку.
Тепер, переконавшись, що ситуація тимчасово стабілізувалася, Сол першим зробив цей крок.
Тихо, але з повним зміною на рівні життя.
У невидимому для всіх кутів, в центрі кімнати, висіли клубок спотворених і переплетених нит.
Цей клубок повільно розширювався, поволі розходився і знову згортав.
Як немовля, що ледве стискає пальці і розтискує їх, намагаючись знову пізнати світ.
Соул швидко заповнив цілу кімнату, перетворившись у форму Лінії долі. Ніті легко проходили через стіни й ґрунт, не звертаючи уваги на перешкоди.
У цьому він був схожий на червоних черв'яків, але в такому стані Сол міг лише спостерігати, а атакувати як червоні хробаки - не міг.
« Якщо я не можу атакувати, то звідки в тих Вестників смерті з Міра ілюзій та фарб таке прізвисько?»
Сол, облетівши довкола, виявив, що з живих істот поблизу дійсно залишилися тільки маленька Волдоросль і Панні. Він же не міг поставити на них експерименти.
Поки що не вдалося спробувати атакувати, Сол повільно заспокоїв свій розум і почав відчувати зміни навколо. Вокруг цього клубка ниток з'явився п'ять червоних каналів.
У звичайному стані ці канали були зовсім невидимі. Соул лише відчував, що його зв’язок з п'ятьма іншими цілями долі був незамінним.
А сьогодні він вперше побачив, як цей зв'язок виглядає.
Тепер кожен канал зв'язку був наповнений силою долі, наче кров, що швидко тече по артеріях і доставляє кожному з них життєву силу.
Шайя, Флоко, Мідорі, Стена Вздохів і Горса — сила долі, яка походить від них, майже постійно підштовхувала Сола до розвитку.
Тепер, якби Сол захотів, він міг би навіть розширити свою Лінію долі до розмірів всього герцогства Олґа.
І в міру того, як Сол все більше звикав до своєї нинішньої форми, він вірив, що радіус його впливу буде продовжувати рости, і одного дня він зможе покрити весь світ магів!
Тільки погроза очей Бездни наближалась, і світ може не залишити Солу стільки часу для росту.
« Тепер час зосередитися на розв'язанні проблеми кінця світу, викликаних Чорним припливом".
Одяг на підлозі знову піднявся в повітря, немов у зворотній перемотці, прийняла людську форму і потім з’явився Сол.
Він опустив голову, подивився на свої руки, стиснув і розбив кулаки. На вигляд вони були такими ж, як і раніше, але насправді вже сильно відрізнялися.
Зовнішній Сол був лише частиною його первісного тіла. Справжній він був прихований у центрі "Симфонії долі".
Отже, навіть якщо це тіло зараз і зітруть у порошок, Сол в будь-який момент зможе з "Симфонії долі" витягти невелику частину і стати новим Солом.
Крім того, його початкове тіло підживлювалось силою долі, постійно росло і оновлювалося без страху виснаження.
Ось вона - сила чарівника четвертого рангу!
Розробивши свою силу, повністю вийшовши за межі звичайного розуміння життя і смерті.
У якості бонуса Сол також отримав свій власний простір. Тепер йому більше не потрібні були жодні просторові сховища. Достатньо було помістити предмети в центр "Сімфонії долі", поруч зі своїм первісним тілом.
Навіть якір, який раніше зберігався на кінчику його лівого вказівного пальця, можна було зберігати там і він лежав тихо без ознак зараження сусідніх предметів.
Він був повністю пригнічений формою Лінії долі Сола.
- Брат Сол, ти повністю досяг четвертого рангу?
Панні знову підлетіла, але цього разу вже не наважилася сісти йому на голову. Їй здавалося, що нинішній Сол — це реальна особа, а також не існує ілюзорності.
Коли Сол зник, дівчинка повністю втратила з ним зв’язок і тепер, повернувшись на підлозі, відкладалася й розкрила свій маленький ротик.
- Так, нарешті... Сонце повністю досяг четвертого рангу, і його десять пальців з’являлися й зникали.
Пані була в захопленні. тепер я - подруга найсильнішого чарівника у світі четвертого рангу! Можу ходити по континенту боком!
Слова Панані були перебільшенням, але можливо й правдою.