Кісмет, установлюючи коло, завдяки своїм знанням зрозумів особливості методу просування Сола, що його трохи здивувало.
Ні, не кілька, а сильно.
— Ти змінив саму суть "Плетіння смерті" - сказав Кісмет, дивлячись на головне зачароване коло Солом на землі. - Спочатку я думав, що ти просто перестав контролювати життя і смерть цілей, але тепер бачу, як сила, на якій працює твоє коло, не має нічого спільного з силою смерті.
Сол випростався, в останній раз все перевірив і підборіддя вказав на центр кола.
— Досить базікати, становись.
Кісмет, потиснувши плечима, нічого не сказав і слухняно встав у центр магічного кола.
Соул ще раз все перевірив, переконався, що Кісмет нічого не підбудував, і тільки тоді поклав магічні кристали в допоміжні кола, які забезпечують енергію.
У той же час через його шиї висунули чорне, тонке, схоже на ліану щупальця.
Вона поступово зростала і розповзалася, покладаючи в себе та коло, а також Кісмет і Сола.
Малюк Водоросль, начерпнувши коло, продовжує рости вгору, переплітатися і дертися.
Кісмет, дивлячись на зоряне світло, що пробивається крізь щілини в линах над головою, запитав: " Ти боїшся, щоб хтось напав? Або що інші побачать твоє магічне коло?
Соул вже встав на своє місце, злегка піднявши і схрестивши руки на грудях. - Світлові ефекти цієї магії досить помітні. Але вона швидка. Волошка ховає нас, щоб виграти трохи часу.
Цього разу Сол ще не встиг налагодити стосунки з місцевими силами. Щоб запобігти раптовому появі сторонніх, які могли б ненавмисно зруйнувати його магічне коло, він вирішив бути обережним.
Коли Сол договорив, руни магічного кола під його ногами одна за іншою запалилися, немов іскри, розгоряючись та поширюючись.
Кісмет, що стояв на іншому кінці кола не блимаючи дивився на зміни в колі та рух магії у ньому.
Ця сила була занадто особливою. Він ніколи не бачив чогось подібного і навіть не знав, як Соул оволодів нею.
Він весь час стежив за Солом, але той, наче уві сні, раптом захопився цією чудовою силою і керував нею так вільно, ніби володів нею вже багато років.
З першої ж зустрічі Кісмету здалося, що цей хлопець - суцільна загадка, як книга, яку можна гортати вічно і в якій завжди є невідомі повороти сюжету.
Тому, навіть повернувши свій осколок душі, Кісмет все одно називав Сола господарем.
Найголовнішою причиною було те, що цей хлопець завжди міг розпалити його цікавість. Непередбачувана доля, до останнього моменту ніхто не міг знати відповіді.
Кісмет любив невідомість, тому що з давніх-давніх часів все в його житті було визначено.
І те, як він був заточений в пір'яній ручці і те що після звільнення створював сторінки Днівника смерті по всьому світу, і навіть те як зустрічав кожного нового власника щоденника та перевіряв їх здібності - все це було давно закладено у його тілі й свідомості.
І єдине, що він міг робити - це додати до цієї визначеної долі трохи свого чорного гумору.
Так пройшли сотні років. Кожен день здавався іншим, але всі вони були схожі один на одного.
Кісмет не зустрів нового власника щоденника, аж поки в одному маленькому маєтку, ім’я якого він вже й не пам’ятав.
Він раптом зрозумів, що цей хлопець - досить цікавий.
— Зосередься! — Помітив Сол, що Кісмет опустив голову і дивиться під ноги.
Кісмет підняв очі і впевнено посміхнувся.
- Не хвилюйтеся, мій брат-хозін, я буду співпрацювати з усіма силами.
Соул більше нічого не сказав. Магічне коло було активовано.
Наступної секунди з-під землі вирвалося червоне світло. Пройшовши через фільтр малатки Водороси, лише окремі червоні промені попрямували до неба.
П'ять допоміжних магічних кіл відразу ж запалилися таким же червоним світлом, тільки стовпи світла були тонші. П’ять червоних променів одночасно піднялися в небо, а потім на півдорозі зігнулись і попрямували до Кісмету.
Магічні кристали, що лежали на колах, таяли як лід у вогні. А щоб забезпечити стабільність кола, Сол постійно вдавав свою магію.
Сол підняв голову, дивлячись на найважливішу фігуру в центрі - Кісмет.
Як тільки всі червоні стовпи світла зійдуться на нього, Сол відразу ж активує силу долі і встановить з Кісметом зв'язок, передасть цю силу трьом іншим цілям, а також забере у них однакову кількість сили та дасть її Киссим.
Переконившись, що сила долі всіх учасників може передаватися і взаємодіяти, його складна, яка з роками створила « Сімфонію долю» буде остаточно завершена.
Але в наступну секунду Сол на власні очі побачив, як п’ять червоних стовпів світла пройшли через тіло Кісмета і впали на землю позаду нього.
Ніби Кісмета і не було в колі, або ж коло просто не відчув його долі.