Він тільки недбало провів рукою по стіні, як раптом виявив, що Хейлі попереду і Корі позаду в одну мить зникли.
« Ілюзія? Чи через відсутність сигнатури на кришталевому вузлі є галюцинації під час входу до башти?»
Солу були знайомі ілюзії.
- Пані, подивися, де джерело цієї ілюзії? — Срібний метелик розхитнулася, облетіла Сола кілька разів і здивовано сказала: « А? Ілюзія походить від тебе самого, братику Солу?
- Від мене? - Здивовано вказав на себе Сол, але не встиг він поставити питання, як відчув, що за спиною щось ковзає вниз.
Він різко обернувся і побачив, як чорний лусчастий хвіст сходить з входу на верхній поверх.
Хвост, товщина з птатона, приблизно півметра в діаметрі, вивищується по сходах і лишає на підлозі подряпини.
Дивлячись на ці сліди, Сол відразу згадав подряпини, які він виявив під час першого візиту вежі.
« Не русалка, а змія?» — зауваживши, як величезний хвіст несеться прямо на нього, Сол не став ухилятися, але просто залишився стояти.
Гострі лусочки прокололи його тіло, і хвіст, не сповільнюючись, продовжував спускатися вниз.
Сол обернувся. Хвіст, який минув крізь нього, не змінився.
Так, ілюзія - невинна.
« Невже я бачу історію вежі? Але хіба це не здатність Кошмарної метелика?"
— Я тут ні до чого, братик Сол.
— Знаю, — швидко пішов Сол. - Може, це не я хочу бачити історію, а башта хоче показати мені своє минуле.
Соул раптово ожився. Якщо ця вежа дійсно має свідомість, чи покаже вона йому вбивцю того мага третього рангу?
Він був наполовину спустошений і побачив, що хвіст повертається. На його кінці, в трьох кільцях, був затисне людина.
Це був той самий чарівник третього рангу, що загинув внизу вежі.
Зараз він був живий і все ще боровся, але з його тілом щось було не так. Він рухав руками і ногами з дуже малою амплітудою, але за виразом обличчя було видно, що він докладаємо великих зусиль. Неначе тіло його не прислухалося.
Чорний хвіст, тягай його, весь час обережно дотримував мага, ніби боячись завдати йому шкоди.
"Невже вбивця — не ця змія?" - в ілюзії минулого Сол не міг використовувати магію, але йому було все одно. Широко розкриваючи очі, він швидко пішов за хвостом і магом нагору.
« Може, нападник стоїть зовні? »
Соул прискорив крок і вискочив на дах раніше хвоста.
Однак, опинившись зовні, він так і не побачив вбивцю.
Чорний лускатовий хвіст простягався від даху вежі до самої води.
« Який довгий хвіст, — захитався Сол і без коливань стрибнув із башти.
Але в наступну секунду він знову опинився всередині вежі.
А поруч з ним знову з’явилися Хейлі та Корі.
Корі, продовжуючи спускатися, помітила, що Сол раптово зупинився і різко загальмувала, щоб не врізатися йому у спину.
- Що сталося? - Вона відчула зміни в його настрої.
Хейлі, який ішов попереду, почув її голос, зупинився і обернувся.
Але Сола не мав часу на пояснення. Він кинувся назад нагору, встав біля самого краю і подивився вниз, на море.
Хвилі м’яко, але постійно билися підніжок вежі.
Вода, повна нечистоти, не давала ментальної сили проникнути глибоко.
У межах видимості Сола на дні не було ніякого монстра з надзвичайно довгим драконовим хвостом.
Але в « прошепотівому» вежі він точно бачив його.
Він дёрнув комір, прибрав верхню мантію в сховище і, не задумуючись, стрибнув у уявне спокійне море.
Коли Сол проплив у море, він наче потрапив на поле бою. Скверна, розчинена у воді, як акули, що вчули кров, з усіх боків кинулися до нього.
Його звичайний одяг відразу почав роз’їжджатися і став лахміттям.
Соул не почав активувати захисні заклинання, а просто звернувся до чорного скелета і лише обгорнув шкіру на лівому зап'ястку.
« На зап'ястку все-таки не дуже зручно, — думав він, пливши вниз, до основи башти. — Якщо скверне море виявиться сильнішим, ніж я можу витримати, або сховище пошкодиться в бою, його внутрішній простір може постраждати. Якщо речі просто впадуть - це ще півбіди, але якщо вони пораняться через деформацію простору, то втрати будуть величезні."
Хоча в Чорних водах не було нічого поганого, але її не порівняти з морем біля очей Бездні.
Соул дістався до Слізу руска, і вода відразу попрямувала до нього. Скверна була розбавлена, і чистіша вода окутала Сола, дозволивши йому зосередитися на вивченні підводного світу.
Він поплив до основи вежі.
Соул побачив, що вежа з’єднана зі скелеподібною основою — такою ж тонкою і довгими, які потрапляють у темряву морського дна.
Подібно до того, як маг четвертого рангу впав тут у бою, він ледве тримав під собою цей маленький клаптик суші. Все інше було безжалісно винесене Чорним припливом.
Приблизившись до скелі, Сол виявив на ній такі ж подряпини від луски, що йдуть вниз.
Він пішов слідами вздовж скального муру.
Хрум, хрум, хрум...
Раптом він почув відвертий звук, ніби хтось попереду з апетитом щось жвавий.