Рой моргнув. Його шия, як у робота, повернулася до Корі. Він побачив костяного монстра і дівчину з металевою шкірою.
Його рука, випереджаючи думку, вже піднялася, щоб атакувати, але інша, бліда рука опустила її.
Соул стояв за його спиною. Один палець - і маг перед ним пішов би за своїми товаришами.
Але Сол цього не зробив. Він тільки опустив його руку і тихо сказав: - Дерева Червоного моря та Мідорі все ще потребує тебе.
У цей самий момент пригнута Корі раптом рвалася вперед. Разом з драконом вона вдарила в лівий верхній кут візерунка.
Роздався тріск, наче щось зламалося. Голова дракона наполовину ввійшла в площину візерунка, але не вийшла з іншого боку!
У Корі вийшло!
Вона тільки почала аналізувати Сола і брижі, які були викликані входом Нортона. За такий короткий час знайшла правильний кут для входу!
Потім Корі обома ладонами вдарила по шиї дракона. Дві невидимі хвилі пройшли по його тілу. - А ну... Пішов!
Під яростий рів Корі білий костового дракона, з силою, здатною пробити континент, врізався у багатовимірний квадрат!
Майже стометрове тіло дракона зникло в плоскому зображенні, ніби ввійшло у інший світ. Так воно і було.
Соул підійшов до входу в Коридор Свитання, але не увійшов. Він встав перед ним і, повернувшись, подивився на небо та землю, на чарівників і солдатів, які приходили в себе і повільно стягувалися до нього.
Сонце вже піднялася високо. З Червоного моря дув вітер, іноді приносячи до столиці уламки червоного листя.
Місто Вічного Ночі було збудоване на березі моря. Кожен його житель ніс на собі тягар боротьби з Чорним припливом. Навіть їхній імператор Александрос щотижня здавав кров, щоб приваблювати русалок до поїдання заражених коренів. І навіть зараз, через необхідність координувати свої дії з Мідорі, Сандер не міг відійти від узбережжя.
Штаб-квартира Трібунала також була тут, наче демонструючи всьому світу їх рішучість боротися до кінця.
Соул ніколи не сумнівався в їх постанові, тому і сам колись приєднався до них.
І хоч зараз у нього були і свої інтереси, але він як і раніше був сповнений рішучості захищати Нефрайт разом з іншими магами.
Отже, навіть сьогодні він напав на Корідор Свитання разом з головою Клану Сіячів. Він не вважав усіх магів Трібунала своїми ворогами.
Особливо тих, з ким він боровся пліч-о-пліч.
У цей момент Рой повністю прийшов в себе. Він дивився на Сола, який перешкодив йому йти, і добре розумів, що той збирається робити.
Він дивився на нього, і йому було й гірко.
Альфонсо теж колись зрадив пана Фліїма. Тоді Рой довго мучився і таємно відганяв його. Навіть коли Фліїм прямо заборонив йому, він все одно двічі махом намагався його попередити.
Тому, коли Альфонсо все-таки зробив той крок, гнів Рой вже майже вичерпався.
Але з Солом було інакше. На Солу він відчував і провину, і захоплення. Тому його гнів був спрямований на Сола, а лють — на Трибуналу.
Рой не розумів, чому треба було вбивати Горсу. Як не розумів, навіщо глава Трібунала колись вбив кількох невинних і помішав їх з бунтівниками.
Але він знав: якби Фліїм знову і знов не намагався таємно вбити Горсу, вони б могли чудово співпрацювати з Солом!
Як, наприклад, Мідорі.
Але тепер, коли все зайшло так далеко, він ні за що не дозволить Солу погрожувати їхньому голові. — Соул, те, що ти робиш - це оголошення війни Трібуналу. Якщо ти зараз ...
Соул уже здогадався, що хоче сказати Рой. Щось на зразок: "Здайся". Але він не збирався слухати. — Я справді оголошую війну. Але не Трібуналу, а Фліїму.
Все більше і більше людей, одунувши від шоку, збиралися за спиною Ройі, наближаючись, як темна хмара. Їхній погляд, наче стріли, був готовий за наступну секунду напасти на нього.
Одні лише їхні тіні занурили половину столиці у темряву.
На вулицях і площах не було видно жодної звичайної людини. Вони ховалися в домах, підвалах і тремтіли від страху розчавити їх війною. Хоча й розуміли, що ці стіни не зможуть їх захистити.
Під цією навислою хмарою, яка навіть сонце зашарувала, Сол стояв біля входу в Коридор Свитання і зберігав спокій.
Рой, дивлячись на нього, знову відчув захоплення. Але яка користь від захоплення? ти оголошуєш війну всьому Трібуналу. Припини, Соуле. Подивися на цих чарівників за моєю спиною. Чи ти думаєш, що зможеш протистояти тисячам? Не думай, що чарівник Нортон зможе тебе захистити. Скоро прийде імператор Ейло, і ми вже зв'язалися з Радою Зоряних Ворота. Голова Алік теж не дозволить Нортону воювати з Трибуналом.
Все більше і більше магів прибували звідусіль. Вони оточили Сола з усіх боків, зверху і знизу, наче збираються знову витягнути його на живу клітину.
Але, як не дивно, Сол не відчував у цій величезній клітині особливого спраги крові.
Він озирнувся і побачив, що багато хто дивиться на нього зі складним виразом.
Сол посміхнувся і, замінивши магію, зробив так, щоб його голос почули все. Чи він представляє всю імперію і всіх мешканців Нефрайта? Я прийшов сьогодні не для того, щоб скинути Трибунал. Я прийшов, щоб відбити того, хто постійно мене гнобив. Ви поважаєте і любите Фліїма, хіба не тому, що він веде вас у бій проти Чорного припливу? Але насправді він зараз, заради власних інтересів, поставив під загрозу весь континент! Ви знаєте, чому повернення монстрів Чорного припливу нанесло такий великий урон? Тому що Фліім, поки ви боролися, таємно вирушив на інший континент, щоб вбити мага третього рангу, який не підкорився його наказу!