Зараз Солу дуже хотілося побачити вираз обличчя Фліїма, подивитися, як він виглядає, кажучи все це. - Раз вже я покликав тебе сюди сьогодні і сказав, що Око Бездни ось-ось прокинеться, то природно, я тобі розповім.
Сьогодні Фліім був на диво балакучий. чому Чорний приплив з Нічкових земель лякає більше, ніж біля Червоного моря? Тому що він виходить з очей Бездні, який падає глибоко під землю.
Фліїм колись бачив через ельфійський зір планету магів і Око Бездні на її зворотньому боці. Він знав, що око лежить глибоко в землі.
Хоч це і було неймовірно, але поза межами розуміння Сола, Око Бездні дійсно це робив.
А що, коли ця воронка пройшовши через центр землі і врешті - решт вийде прямо в Нічій частині світу? — Після вибуху очей бурі ми знаходимо всередині якоря, — продовжував Фліїм. — Після багатьох досліджень ми підтвердили, що якорі є кістками особливих істот. І це лише маленькі уламки.
Слова Фліїма знову скинулися з тим, що знав Сол. Ці гігантські кістки поза Хаотим домену справді були якорями.
Якщо в Глазі Бездни було стільки ж, і таких же величезних, костяних якорі, то чи не означало це, що коли він вибухне, всі вони потраплять у світ магів?
Один осколок міг майже без опору довести мага третього рангу до мутацій і смерті.
А стільки якорі? Не кістки називали якорі, а їхні уламки у світ магів.
Якоря. Те, що вказує шлях.
Ці жахливі сіро-білі кістки, мабуть, за допомогою уламків і прокладали собі шлях у світ магів.
Отже, якщо кількість вибухів очі бурі в Нічних землях перевищить визначену межу, коли маги потрапять у світ занадто багато якорів, то вони дійсно можуть вказати шлях Око Бездні, змусивши його остаточно прокинутися! І тоді жахливі гігантські кістки з його глибин являться в світ магів!
Со́ла розчарувалася і безсилля. Крижаний холод пробирав до кісток, наче виганяє з нього страх.
У цей момент хтось дёрнув його за рукав. М’язи товпилися, по тілу пробігло просте тепло і Сол обернувся.
Його розгублений погляд зустрівся з очима Байрона. На мить його обличчя, здавалося, перетворилася в обличчя напівельфа.
Сола в голові наче щось клацнуло. Легке запаморочення - і до нього повернулася ясність. Страх і жах відступили.
Голос Фліима раптово зупинявся.
Соул, заплющивши очі, покрутив шия. Коли він знову відкрив їх, в них вже не було страху. - Пане Фліім, я зрозумів усю серйозність ситуації. Але ви так і не сказали, що це за люди та події? Ви ж не маєте на увазі мого наставника Горсу? — Якщо вже так, то Сол вирішив більше не ховатися.
— Здається, ти вже здогадався, — почувся сміх Фліїма. — Ваша справжня мета поїхати до Кема - допомогти своєму наставнику, а не тій дівчині Корі. Ти щось вже зрозумів?
Хоч це й було питання, але Фліїм, незалежно від відповіді Сола, був впевнений, що він знає частину правди.
Може, йому розповів Горса, а може, він дізнався з іншого джерела. Але зараз це було вже неважливо. - Тим краще. Горса, як і та група, яку Трибунал у свій час стратив - це неконтрольовані фактори, які можуть порушити сон очей Бездні. Я знав це давно. На жаль, тоді Нортон з Клана Сіячів ще не виказав ознак занепаду і мені довелося використати інших для того щоб позбутися Горси... Того разу саме ти його врятував, чи не так?
Фліїм згадав, що в минулому Чорному припливі під прикриттям імператора Чорно-Фаламена він збирався поїхати на крайній північ, але так і не зміг.
Якби він не був впевнений, що Солу немає здатності контролювати русалок, то подумав би, ніби й тоді Соул допомагав Горсі навмисно йому. - Я лише на боці вчителя і робив усе можливе, — Сол не приписував собі високих заслуг. - Але, по суті, і без мене б нічого не сталося.
— Так, я не думав, що він тоді був на межі мутації, а просто занадто довго стримував своє підвищення.
— Так, - подумав Сол, — коли довго терпиш, вираз обличчя буває досить спотвореним.
Усередині всміхаючись і трохи розслабившись, Сол запитав про те, що цікавило його найбільше: - Можу я дізнатися, звідки у вас така впевненість що мій наставник може порушити сон очей Бездні? Може, тут якесь непорозуміння?
Що ж такого спонукало Фліїма, ще коли наставник був на другому ранзі, так наполегливо намагатися його вбити?
Соул думав, чи не порушить він і сам який-небудь табу, через якого Фліїм починає полювання на нього - ніякого непорозуміння, голос Флізима був абсолютно впевненим. — Його ім’я там.
Соул різко підняв голову, але перед ним все ще було пусто. - Де "там"?
Але цього разу Фліім мовчав.
У цій розмові вів Фліім. І якщо він не хотів говорити, то Сола не мав способу його розмовляти.
Соул не тішив себе ілюзіями, що раз Фліїм попросив його про допомогу, то він зможе їм командувати.
Він зітхнув і нарешті запитав: "Так чим я можу вам допомогти? Відразу скажу, я не думаю, що зможу... хех... врятувати світ.