Невдовзі Фліїма також впізнавала інших.
Хоч вони і не розуміли, чому Фліїм, який мав підтримувати коло в тилу, з'явився на передовій, але одне його поява, як абсолютного лідера Трібунала, вселяло у них безмежну впевненість.
Фліїм не показав свого справжнього вигляду, він просто світив і грів, як справжнє сонце.
І без особливих атак монстри Чорного припливу, що напали магів, один за одним переверталися догори черевоподібними та спливали на поверхню. Магі, що були під водою, пішли за ними й добили ворогів.
Світло другого сонця поширюється далеко. Сол бачив, як по всій південно-східній береговій лінії на поверхні моря плавало величезна кількість монстрів. Вони спливли вже напівмертвими, і підібрали маги легко з ними розправлялися.
Але, незважаючи на втручання Фліїма, в більш відокремлених секторах монстри все ще продовжували атакувати. А деякі, що залишилися на дні не були зачеплені його світлом, і магам все ще доводилося спускатися в заражене море, щоб боротися.
Але хоч би як там було, Фліім самотужки виконав роботу так само, як і половина всіх магів на узбережжі.
Достойно мага четвертого ранга. Справжнього.
Через десять хвилин після того, як Фліима з'явився на спині, знову запалився захисне коло.
Всі з полегшенням зітхали. Тепер можна було швидко добити решту монстрів і вийти за межі кола, щоб зустріти ворога там.
Хоча війна ще не закінчилась, всі розуміли, що криза минала.
Пошкоджене коло відділило монстрів від Дерев’я, а також відсік зону загальної концентрації зарази. Через деякий час монстри, перестав відчувати її, підуть за відпливом, назад туди, звідки прийшли.
Звичайно, зараження всередині кола все ще потрібно було усунути. Покладатися лише на дерева було занадто повільно, а під ними загинули всі русли. Без них, щоб заносити клуби з нагромадженою заразою, дерева рано чи пізно виплюнуть все назад!
Коли він побачив, що на його скелі було знищено майже третину рощу, то відступив.
Його місія цілителя була виконана. Напруження, яке його поневіряло весь цей час, відпустило, коли тільки його ноги торкнулися твердої землі.
Соул похитнувся і мало не впав. Але чиясь рука підтримала його.
Він обернувся і онімів. Це був Рой!
Соул майстерно змінив подив на гнів.
Рой, хоч його і відчитував чужинець, не розсердився. Він виглядав дуже погано. Його обличчя було мертвим, а духовне тіло - вкрай нестабільним. Але в цілому, його життя нічого не загрожувало. - Я... Я справді помер один раз, - з гіркою усмішкою витворив зазвичай веселий і безцеремонний Рой.
- Що ти маєш на увазі? — Сол вирвав свою руку з руки Ройе і плюхнувся на землю.
Він так втомився, що хотів просто лягти, але, пам'ятаючи про щойно завойований авторитет, лише сів, намагаючись не виглядати зовсім неналежно.
Коли Рой побачив це, то теж відкинув церемонію і сів поруч. Він виглядав пригніченим, настрій у нього був на нуль. - Альфонсо мертвий? — запитав він у відповідь.
— Да. Відтягнувши на себе більшість монстрів. Від нього нічого не залишилося... — Тут Сол осёкся. - Ти теж помер? Тебе воскресив?
Соул пам’ятав, що в Трібуналі було заборонено експериментувати з магами під час воскресіння до другого рангу. Але на чарівників третього рангу ця заборона не поширювалася. — Так, - все ще похмуро відповів Рой. — Наткнувся на невідомого мага четвертого рангу, помер нерозумною смертю. На щастя, моя душа зберігалася в... ех, та що вже там, в Коридорі Свитання пана Фліїма. Після смерті тіла, якщо душа не заражена і не мутує, ще є шанс на воскресіння. Я не виконав наказу голови Трібунала і повинен був понести покарання, але зараз, коли дерева Червоного моря так сильно постраждали, пан Фліїм негайно воскресив мене і наказав повернутися, щоб щось придумати.
— А Альфонсо воскресне? — запитав Сол, хоча розумів, що це малоймовірно.
- Рой подивився на Червоне море і, як звичайний чоловік, з досадою кинув камінь. — Він зробив помилку. Те, що йому дозволили померти в бою — це вже милість розділу Трібунала.
Його друг, якого він знав сотні років, наполегливо робив помилки і зрештою загинув. Рой, насправді, було дуже гірко. Але коли він став магом третього рангу, то вже звик до смерті і так відверто не відчував своїх почуттів.
Але Рой відчував глибокий біль, коли дивився на майже третину рів’ярів Червоного моря. Він кілька десятиліть доглядав за цими деревами!
Хто б міг подумати, що поки вони гналися за збуреними русалками, які лишилися в морі русалки виберуть колективне самогубство через мутацію.
Причина цієї мутації поки не була знайдена, але глава Трібунала вважав, що це якось пов'язано з пробуреними русачками.
Глава Трібуналу вирушив на пошуки мага четвертого рангу, який убив Рой. Врешті-решт, ніхто не хотів, щоб у них під боком розгулював такий невловимий маг.