Глибоководна заводь біля берега.
Колись тут тримали десятки пробних русалок, за якими дбайливо доглядали маги. Але в останні два дні, через Чорного припливу, всіх магів перекинули на передову, залишивши тільки стримаючи магічне коло, щоб руска не втекли.
Це коло не тільки закривав завод, але й подавав сигнал тривоги при спробі його зламати. Але якщо відкрити його правильно, ніякої тривоги не буде. Просто кажучи, від своїх не втечеш.
Коли Чорний приплив вже був на вихіді, але все ще приковував до себе увагу більшості, ця фабрика спорожніла.
Русалки, які повинні були знаходитися тут, тепер, вдомні фігурою у чорному плащі, оповиті темним туманом, йшли по вузькому тунелів, прорубаному в скелі.
У русалок не було ніг. На суші вони могли пересуватися, але лише повзком звиваючись хвостом, як змії. На щастя, луска була достатньо міцною, щоб не втертися і не поранитися. Але вони були водними істотами, і на їхньому шляху до свободи з’явилося багато труднощів як передвидних, так і ні.
- Пане Чорнориба.
Лазур, русалка з колись синіми довгим волоссям, тепер був обстрижений під два пальці. Це виглядало безглуздо, але ніхто в загоні не сміявся, тому що всі були обстрижені так само. Включаючи і Корал, яка колись так вразила Сола.
— Пане Чорнориба, — повторив Лазур.
І хто йде попереду людина в тумані нарешті обернувся. - Що таке? - Його голос був низьким, здавалося, він був не в дусі, але у його тоні відчувалася твердість.
— Хвост сестри почав кровоточити. Нам потрібна вода.
І без того пошкоджений хвіст Корал тепер покритий новими ранами, з яких складалась кров. - Тут занадто сухо, — сказала інша русалка, яка підтримувала Коралл. — Наша шкіра теж почала тріскатися. Ще трохи, і ми теж почнемо кровоточити.
— Якщо ви хочете вибратися звідси, вам не можна мати жодного контакту з водою, лише похитав головою пан Чорнориба. — Поблизу є море, підземні течії та пологи. Але чому я не привів вас водним шляхом? Тому що вони вважають, що руска не може довго перебувати без води. Тільки, якщо ми не будемо води, то зможемо втекти від погоні.
Цю фразу пан Чорнориба повторював вже двічі. І десятки пробних русалок за його спиною була не семисекундна пам'ять. У паніці їм потрібно було знову і знов переконуватися, що їхній шлях до спасіння правильний. Тільки так вони могли змусити себе повзти по цій сухій землі.
Але Лазур не витримав, дивлячись на ослаблу Корал. Він підповз до пана Чорнорибу. — Пане, рани сестри занадто серйозні. Можна я візьму лише горсть води, щоб змочити їх? - Прошепотів він.
— Лазуре, ти пам'ятаєш, що я тобі казав? — Так само тихо відповів пан Чорнориба, повернувши голову.
- Що б не трапилося, йти за планом... — Лазур замер, згадуючи про це, і раптом осяявся, здається, тільки зараз зрозумівши справжній зміст цих слів. Але це не означало, що я зрозуміла.
— Ты... Ти пропонуєш мені кинути сестру? Він навіть не вживав шанобливого ставлення.
Дивно, але Корал, яка була всього в декількох кроках позаду, хоча й чула його слова, залишалася абсолютно спокійною.
Лазур цього не помітив. Він бачив тільки мовчання пана Чорнориби і продовжував заступатися за сестру. — Пане Черна Риба, адже саме сестра перша погодилася випити ваше зілля та захворіла на цю жахливу хворобу! Тільки завдяки цьому експерименти над пробуреними русалками припинилися, а нагляд за нами послабився!
Але пан Чорнориба, дивлячись на схвильованого Лазура, нічого не сказав. Він лише мовчки продовжував шлях, не зупиняючись ні на мить.
Лазур відстав на кілька метрів під час короткої розмови. Він кинувся доганяти, але побачив, як пан Чорнориба обернувся і кинув на нього холодний, байдужий погляд.
Завдяки своєму дару до таємності він завжди був особливим серед тих, хто пробуджувався. Багато завдань з розвідки, спостереження та передачі інформації могло виконати тільки він. Тому, як правило, інші рускали вважали його своїм лідером і цінували його безпеку понад усе, готові пожертвувати іншими, тільки б його не виявили.
Але сьогодні, в цьому побізі, Лазурі раптом зрозумів, що пан Чорнориби не був найважливішою русалькою. Або був важливим, але не мав права голосу.
Але Лазур не збирався здаватися. Він міг кинути кого завгодно, але тільки не сестру!
Але він не встиг знову відкрити рота, коли догнав пана Чорнорибу. Лазур ледве не врізався у нього.
Пан Чорнориба пильно дивився вперед. Там нікого не було, але на землі виднілися сліди. Лазур також побачив їх і відразу замовк.
Довкола слідів раптово спалахнуло полум’я. Воно, наче живе, поповзло до ніг господаря Чорнориби.