— Сундук я поки заберу. Душа Мідорі тобі ще допоможе, нехай поки залишиться в твоєму тілі. Коли знадобиться, я заберу її.
Сандер відразу кивнув.
Оскільки він вирішив вірити Солу і уклав угоду, то не хотів здаватися нерозсудливим, щоб не викликати його незадоволення. — І ще, мені потрібна твоя кров.
— Без проблем.
- А кров королівського роду русалок ти можеш дістати?
Її було дуже мало, і Альфонсо навряд чи довірив би її Солу для експериментів.
А Солу не хотів, щоб Трібунал знав про його експерименти після повернення Мідорі. - Її я дістати не можу... — Нахмурившись, гірко посміхнувся Сандер. - Це важливий матеріал для створення нової королівської родини. Вони бояться, що я щось зіпсую.
Якщо не дістати кров, то деякі наміри Сола неможливо виконати.
« Невпізнали красти? - Потер підборіддя Сол. — Украдеться-то легко. Але як відвести від себе підозри? Мені ще потрібно буде проводити експерименти."
Сандер, не знаючи навіщо Солу кров'ю, думав, що вона потрібна для воскресіння Мідорі і також ламав голову.
Нарешті, йому в голову прийшов один, не дуже надійний план.
— Одну.
— Русалки-аватисти - це ті, у кого пробудилася слабка кров королівського роду. Хоч і слабка, але якщо знайти кілька таких, то може й вдасться виділити достатньо.
— Я знаю русалку-атавіста, стиснувши зуби, сказав Сандер, - з найбільшою кров'ю. Вона в цьому палаці, у найдальшій кімнаті!
Сандеру потрібен був спадкоємець, щоб не стати святковою чашею для наступного імператора.
І заради цього він не зупиниться, навіть якщо доведеться пожертвувати принцесою - русалок.
Він не хотів вмирати. І не міг.
Як тільки Мідорі стане його наслідницею, і рід буде продовжуватись, він зможе скинути з себе кайдани та позбавитися ролі маріонетичного імператора.
А якщо все піде добре, то й повернутися в політичний центр Імперії Вічного Ніч!
Сол, дивлячись на шанобливе обличчя Сандера, побачив в його очах приховані амбіції.
Але нічого не сказав.
Бажання жити і добре жити - це природно. — Ти залишайся тут, відпочивай, Сол прибрав скриньку з рештками Мідорі в сховищі. - А я піду подивлюся на ту русалку.
Сказавши це, він розвернувся і залишив цю маленьку, але затишну кімнату.
Повернувшись в темний палац, пройшовши через три розкішні двері і два просторих залу, Сол нарешті дійшов до останньої кімнати.
Він штовхнув останні двері і першою справою побачив стіну навпроти.
Це була не стіна, а величезний скляний будинок з водою.
Русалка з лазурним хвостом, притиснувшись до скла, дивилася на нього.
Золоте волосся і перлинні очі — наче найгарніші самоцвіти у черепашці.
«Красивіше, ніж та, на ім'я Корал", — подумав Сол.
Раптом за його спиною пролунав голос. - Пане Сол, що ви тут робите?
Соул обернувся і побачив, що телепортований Альфонсо.
« Цікаво, — подумав він. — Коли раптом з’явився Альфонсо, то почав думати про нього ». — Ми так довго розмовляли з Сандером, і він не з’являвся. А як тільки я побачив цю русалку, він відразу ж виліз. Невже вона не просто красива, а ще й чимось особливим?»
Соул загорівся, але зовнішньо залишався спокійний. - Я чув, тут є справжня принцеса русалок, ось і прийшов подивитися, чим вона відрізняється від інших — обернувся він.
« Перлина — це русалка з найбільшою королівською кров’ю. Але й тільки. В іншому вона нічого не помічна. Навіть у плані інтелекту і ментального тіла вона поступається Корал, — Альфонсо, обійшовши Сола, першим увійшов всередину.
Він підійшов до скляної стіни і поклав на неї руку.
Перлина відразу ж з цікавістю опустилася нижче і, витягнувши очі, подивилася на руку Альфонсо.
У цей момент Альфонсо раптом перевернув руку і з силою стукнув по склі.Бум!
Перлина, яка вже зібралась на підлогу, відразу злякалася. Вона в паніці перекинулася кілька разів і, махаючи хвостом, запливла у кут, звідки з жахом дивилася на Альфонсо. - Я вже робив цей трюк десятки раз, — повернувся до Солу короля з непроникним обличчям та опущеними краями губ. — І кожного разу вона лякається.
Солу стало смішно, але сміятися було незручно. — Кажуть, у риби пам'ять сім секунд, - плескнув він в долоні.
Він теж підійшов до скла і, почекавши сім секунд, поклав на нього руку. — Зазвичай наступного дня вона вже забуває...
Не встиг він договорити, як витарщав очі.
Тому що Перлина з кута дійсно повернулася.
Вона, блискучи молочно-білими, з жовтим відливом, очима, як і минулого разу, із цікавістю наблизилася до руки Сола.
Коли Жемчужина підпливла зовсім близько, Соул теж стукнув по стіні і, як і очікував, побачив, що вона, злякавшись, заплила назад в кут.
Потім Сол, відрахувавши сім секунд, повторив те саме.
Перлина знову випливла з кута.
Альфонсо хмурився дедалі сильніше.
Цього разу Сол не хотів лякати її, дозволивши їй розглядати руку через скло.