Сол іскоса подивився на Йону, вдаючи, що не зрозумів її натяку. - Мені також дуже подобається місцева дослідницька атмосфера, просто...
— Просто что?
- ...просто низькорівним магам тут теж доводиться нелегко. Якщо за певний час не запропонуєш нову тему для дослідження, тебе забирають і карають. І це покарання набагато серйозніше, ніж за невиконаний звіт.
« Люди за своєю природою ліниві, — байдуже відповіла Йона. — Якщо вони не можуть впровадити свіжу кров до небесного міста, то чому ж володарі тримають їх у своїх повторних експериментах?
Соул більше нічого не сказав, а знову переклав розмову на Механічне серце і захоплювався його геніальною конструкцією.
Йона обережно ділився інформацією, якою могла, і таємно була дуже задоволена.
Цей пан Сол любив прикидатися привітним і спілкуватися з низькорівними магами. Тому вона відмовилася від свого колишнього, ввічливого, але нерозлучного тону і перейшла на ближчий та неприємніший. Це дуже зблизило її з Солом.
Зрештою вони дійшли до будинку, в якому жив Сол.
Дивлячись на невидиму двоповерховий будинок, Іона крокнула вперед і обережно скоротила дистанцію. — Пане Соле, чи ви б хотіли побачити?
Соул відчинив двері, увійшов і, обернувшись, сказав: - Озиратися, думаю, не варто.
Потім він закрив двері, залишивши весело базікала з ним всю дорогу Йону зовні.
У Іони смикнувся куточок очі, і вона ледве стримала сяючу посмішку.
Час минув. Біла кішка поступово перетворилася на проклятий предмет, відомий лише кільком учням.
А Сол і Натан, як виробники, на цьому непогано заробили. А втім, Солу отримала лев’ячу частку.
Незабаром настав день третього експерименту по з'єднанню.
Йона з ображеним виглядом зустріла Сола біля входу в Білий Околавований Дворець.
Останнім часом вона часто з’являлася біля неї, намагаючись зблизитися і створювати при будь - якій можливості двозначну атмосферу.
Але вона не розуміла, чому для таких магів, як вони, плотські утіхи — це таке ж звичайне задоволення, що їжа і питво, а Соул аж ніяк не хотів торкатися її. Не виконавши завдання володарі Офелії, Іона, природно, з кожним днем нервувала все більше. — Пане Соле, Владар просить вас пройти, - запросила його у свого будиночку.
— Погодите.
Голос Сола донісся через двері.
Невдовзі двері відчинилися, і звідти вийшов бадьорий Сол. — Я проводжу вас у Білий Околаритований Дворец.
- Взагалі-то, чарівниця Іона, вам не обов'язково щоразу мене зустрічати. Я вже чудово знаю дорогу.
— Ах. Якщо ви навіть не дозволите мені вас зустрічати, то як же я зможу з вами поспілкуватися? Як же приємно отримувати пораду від мага третього рівня!
— Інші б так сказали, але ви постійно перебуваєте біля пані Офелія, — посміхнувся Сол. - Невже вам не вистачає порад від високорівних магів?
- Що я маю на увазі, пане Сол, ви дійсно не знаєте? - На обличчі Йони з'явився жалюгідний вираз.
Побачивши, що Йона збирається говорити чесно, Сол просто замовк і відмовився від спілкування.
І образлива Йона стала ще більш ображеною.
Соул, маючи неймовірну стресовість, під способом погляду Іони пройшов через просторовий телепорт і виявився у Механічного серця.
Цього разу одна з голів Офелії чекала на нього. Я зараз почну встановлювати коло, кивнув їй Сол і вже зібрався приступити до роботи.
Але сьогодні Офелія зупинила його. - Після двох попередніх експериментів я виявила, що ментальна сила, яку я тобі надала, недостатньо стабільна. Тому сьогодні я вирішила змінити спосіб. Я більше не буду надавати тобі ментальну підтримку.
— Але, пані Офелія, — нахмурився Сол, - боюся, сили інших буде недостатньо, щоб пробити бар'єр Зоряних воріт.
— Не хвилюйся, — терпеливо пояснила Офелія. — Я все одно допоможу тобі пробити бар'єр. Але ще більшу симуляцію і посилення сил я довірю Механічному серцю.
— Чи Механічне серце має такі потужні здібності? — Слеван.
— Звичайно, що ні, — відповіла Офелія. Її голова почала повільно втягуватися у густу білу пару. - Тому сьогодні я відведу тебе до справжнього Механічного серця.
Коли Сол побачив, що обійдеться Офелія, він хотів ще щось запитати. Але раптом помітив, як пар навколо нього різко згущався.
Густий пара став майже застиглим гель.
Стоячи в густому тумані, де не було видно і пальців, Сол відчув жахливий тиск, як на дні моря.
Потім підлогу під його ногами раптом зник, і його, стисненого з усіх боків, потягнуло вниз.
З Білого подружжя він побачив, що опинився в іншій кімнаті.