Він взяв і ту, з червоними очима. Ні в красі, ні у кошені не було нічого незвичайного.
Соул навіть, як і торговець Майк, погладив її по голові.
Але він усе ще нічого не відчував, і нічого щасливого не сталося.
« Це тому, що моя сила надто велика, щоб вона могла вплинути на неї? Чи тому, що це лише сон, і вона тут не справжня, а також не може впливати на людей та речі у сні? "
Сол поставив кошечку на місце. Слуга за весь цей час ніяк не зреагував. — Тут теж ні, - Сол знову помахнув рукою. - Якщо вже найбільш хвилюючий його момент не підходить, то що щодо найстрашнішого?
Сон слуги змінив свою думку про кілька страхітливих сцен. Наприклад, як він тоне у воді або як вибухає дирижабль.
Але й у цих снах не сталося нічого незвичайного. — Досить чисто, - Сол знову помахнув рукою. - Покажи мені найбільш незабутній день у твоєму житті.
Цього разу Сол і слуга опинилися на вулиці.
Ця вулиця була незнайомою, жодна з тих, що Сол бачив сьогодні, не схожа на неї.
Найзахопливішою спорудою була зруйнована вежа неподалік.
На її вершині виднілися уламки цегли і стирчать балки.
Біля підніжжя вежі стояв молодий чоловік, років п'ятнадцяти-шестнадцяті, в найзвичайнішій мантії учня мага, поол якої навіть іструпався.
Але слуга відразу підбіг до нього.
Соул, як привид, пішов за ним.
Він почув, як слуга сказав хлопчику: - У мене товар закінчується.
— Поки я тебе не покличу, ти не повинен приходити, — байдуже відповів чоловік. - Ще раз це повториться, і ми припинимо співпрацю.
- Більше не повториться! Я більше ніколи не прийду сам!
Хлопчик не докорив йому. Він, здається, ніколи не чекав від нього багато чого. - Слухайся, інакше я в будь-який момент можу тебе замінити.
Слуга закинув.
Хлопчик розвернувся і пішов, так і не дійшов нічого схожого на "товар". Дуже принципальний.
Соул хотів піти за ним, але був сон слуги. Коли він дістався до краю вулиці, його фігура почала розпливатися.
Коли Сол вже подумав, чи не той хлопчик, якого він шукає...
Буль-бул-була... буль-буль-була...
Він раптом знову почув звук бульбашок у воді.
В одну мить погляд Сола змінився. — Знайшов тебе.
Соул вийшов зі сну.
Слуга все ще спав на його ліжку, втупившись обличчям у подушку. — Пане Соле, ви знайшли те, що хотіли?
- Скажімо так, на дрібну рибку я спіймав іншу. Але не ясно, чи вона є головним винуватцем. У будь-якому випадку, учень мага навряд чи міг би мати білу кішку.
— Може, обшукати цей будинок?
Соул похитав головою. — Господар кошечки дуже добре замітає сліди. Він навіть стирає з свідомості людей інформацію про її аномальні властивості. Інший, як би не розслідував, може дійти висновку, що це звичайна поробка. Вся інформація пов'язана з її аномаліями, стерта.
Сол схрестив руки. - Цікаво. Оскільки вже високорівними методами його не знайти, спробуємо найпростішою.
— Мяу? — Не зрозумів Кейт.
- Так само, як ти залишав мені знаки з звичайного каміння. Таких людей, які невидимі для магії, часто можна побачити звичайним оком.
Після того як Сол вийшов з дому, він зрозумів, що вже пізно.
Він підтримував свої магічні коливання на рівні офіційного мага першого рівня і знайшов звичайний готель для чарівників.
Спочатку він хотів удавати з себе учня, щоб зблизитися з тим хлопчиком-учеником із сну слуги. Але він виявив, що статус учня в Небесному місті був занадто низьким.
На відміну від континенту Статт, де було багато звичайних людей, небесне місто сам по собі стало магічним створінням. Людям сюди не було потрапити.
Для них було відведено лише дві віддалені вулички. Здебільшого там жили такі ж працівники, як і той слуга.
А учнів магів у готелях не можна було жити. Для них були спеціальні гуртожитки. Незважаючи на те, що ти був місцевий чи приїхав, жити можна було тільки в якомусь конкретному місці. Навіть за гроші не можна.
Класове розділення було дуже суворим.
Лише ставши офіційним магом, можна було отримати деяку свободу. Принаймні не було визначеного місця проживання. Однак у районі Білого Околаровованого Дворця все одно не було б.
Гостіниця, в якій зупинився Сол, була звичайною. Ніяких особливих привілеїв для магів. Але Сол не гнався за розкішшю. Він зняв одиночний номер і до самого ранку медитував.
Наступного ранку Сол вийшов з готелю і, розпитавши кількох перехожих, без труднощів знайшов ту спустошену вежу зі сну слуги.
Хоча не факт, що цей хлопчик-ученик жив поруч, але якщо вже слуга приходив сюди, щоб його знайти, значить, той принаймні часто тут був.
У перший день Сол нічого не добився.
Він не використовував ніякої магії, а на другий день продовжував чекати біля вежі і спостерігати за кожним перехожим.
Хлопчик не змусив себе довго чекати. Наступного ранку Сол побачив, як він минув вежу.