Це був маг в одному клубі плаща, на який впала кілька пелюстків.
На плащі були вишиті руни прихованості, так що сторонній не зміг би визначити силу цієї людини. Але Соул, просканувавши його ментальною силою, відразу зрозумів, що перед ним офіційний маг і другий рівень.
Незнайомка підняла голову, і він побачив її гарне обличчя. - Ласкаво просимо до небесного міста, пане Сол.
- А як ви мене дізналися? — Без церемонії запитав Сол, потираючи обличчя.
— Ваше закляття розмивання сприйняття дуже майстерно, сторонній вас не дізнається, - чарівно посміхнулася чари. — Я дізналася, що ви тут лише за наказом володаря міста.
- Володарі Офелії? Невже вона стежить за літаком?
— У Небесному місті володаря всюдисуща, — усміхнулася чарівниця, яка прийшла зустріти Солу.
Чарівниця з Небесного міста запросила Сола на маленький дирижабль.
Технологічно він був куди вищий. Великі дирижаблі все ще використовувалися для зльоту легкий газ, а магія в них здебільшого служила для управління, контролю швидкості та безпеки. А цей маленький дирижабль злітав виключно за рахунок магічної енергії.
Оскільки небесне місто могло довго підтримувати цілий острів, що вже казати про крихітний дирижабль. — Місцеві називають його « летючою возом» - Представнувшись і сказала чарівниця. Її звали Йона, вона була особистою помічницею Офелії і відповідала за внутрішні справи небесного міста.
Для Сола така ж роль, як і у директора Хоупа. — Попереду є найпрекрасніший краєвид міста на небі, вулиць квітучого моря; Йона, здається, неквапився вести Сола до Офелії та розповідати йому про особливості й пам’ять міст.
Соул подивився у вікно льотної возки і побачив те саме море квітів, що він бачив з великого дирижаблі.
Під поривами вітру рожеві і білі пелюстки кружляли, вдарялися об вікно, а потім відразу ж відносилися наступним моментом. — Це найпоширеніша рослина у місті - шепчуча квітка. Ми вирощуємо його в основному для зміцнення ґрунту і утримання вологості, — зі знанням справи розповідала Іона. — До речі, звідси ви майже не зустрінете звичайних людей. Мінімальна вимога для роботи тут - учень другого рангу.
Будинки тут теж були вишуканими, наче унісон з мрією красою квіток. На вулицях переважно стояли дво-трьохповерхові будиночки. На даху і стінах майже кожного з них були виграні магічні кола.
Перехожі були небагато, і всі кудись поспішали. На багатьох з них були пелюстки. Здається, що ніхто не звертав на них уваги і перехожість змішувалась із навколишнім морем квітів.
Аж ось на другому поверсі несподівано відкрилися вікна, що літали від возів. Звідти він побачив світловолосий, білок - юнак — ніби милуючись пейзажем.
А потім, на очах у Сола, він виштовхнув з вікна ... Мертвий.
Голова і кінцівки трупа були сильно зуроджені, наче його хтось обглянув.
Він впав з вікна другого поверху і забризкав кров'ю рожево-білий мур. Бум!
Труп впав на суцвіттях землі біля обочини, піднявши у повітря тучу звивальних пелюсток.
Коли пелюстки знову опускалися, вони вкрили тіло.
Невдовзі після того, як мандрівка проносилася повз, труп зник.
Лише плями крові на стіні доводили, що це не було ілюзією.
Йона, який сидів поряд з Солом, теж бачила, як викинули труп, але вираз її обличчя не змінився. Як юнак викинув не труп, а букет польових квітів.
« Ну так, — посміхнувся він. - Це світ магів, а не райський куточок."
Летюча возка летіла далі. Море квітів поступово зникло, а витончені будиночки перетворилися на суворі багатоквартирні будинки та маленькі площа різних призначень. — Це Інститут знань, і там - науковий інститут.
В Інституті знань не було нічого особливого. Більшість людей сиділи в будинках. Іноді на площі можна було побачити когось, хто старанно читає.
Коли вони пролетіли повз Практічний інститут, Сол помітив, що на його площах було набагато більше життя.
На одній з них маги, схоже, проводили якийсь експеримент. Він, очевидно, провалився, тому що асистентуючий учень мага відірвало верхню частину тіла.
Кров і шматки м'яса розлетілися в усі сторони.
А маг, якого це зовсім не зачепило, дивився у свої записи, роздумуючи чому експеримент не вдався.
За кілька хвилин Сол став свідком двох нещасних випадків зі смертельними наслідками.
Але ні на місці події, ані в літаючій возі ніхто і бровю не повів. Лише рожеві пелюстки, наче розсипані вітрами, кружляли над вітром.
— Ці квіточки, що шепочуть, якщо не людська кров пофарбована? — Відчинивши вікно і спіймавши один хліб, запитав Сол.
— Що ви, — прикрила рот Іона з ігривою ноткою в голосі. - Людська кров смердить.