Саме через ці рани Уайлд довгий час не міг продовжувати вивчати магію і шукав інші способи « відкрити ворота» всередині себе, сподіваючись, що досягнувши третього рівня, позбудемося брудної напівельфа.
І ось, зовсім несподівано, він позбувся своєї головної проблеми.
Тепер обіцяний Бесс метод « розкривання воріт» був вже не так важливий. До того ж, він відчував, що й сама Бесс була не в кращій формі. Тому, поки ті двоє були зайняті один одним, він таємно покинув простір серцевини.
Шаду, який чергував у зовнішньому місті, відчув магічні коливання Уайльда і відразу ж підлетів до нього. - А ти ще живий. Стільки часу не виходив, я вже думав, ти став добривом для Перевернутого дерева - з усмішкою сказав Шаду, але в його обличчі не було тіні занепокоєння.
- А ви що тут робите? — Проігнорувавши його насмішку, з подивом запитав Уайльд. - Трибунал бо зазвичай не втручається в справи Академії Байдун.
— Юла передала, що Сол прямує до Аргоса, і його мета швидше за все перевернута. Все одно Безстана вже на смертному ложі, вона наказала нам прийти і зробити Солу послугу.
— Юла? — Ще більше здивувався Уайлд. — Хіба її не забрав з собою Горса? Або вона знову втекла і стала вашою шпигункою?
— Ха, ти вже занадто довго ховався від Горси. Хіба не знаєш, що Горса повністю воскресив Юлу, а потім викинув, як сміття?
Уайльд схопився за голову. Дыра в ній ще не зовсім зажила. — Так і знав, що її кинуть. Насправді, я сумніваюся, що це взагалі Юла. Та, справжня, після експерименту з душею померла остаточно. А ця душа, можливо, просто якась нещаслива, яку Горса знайшов, щоб завершити свій експеримент.
— Ми не знаємо, що було насправді, — махав Шаду рукою. — Неважно. Важливим є те, що тепер Юла може зробити для нас набагато більше.
— Я вірю, що ця Юла ненавидить Горсу до глибини душі, — кивнув Уайльд. — Що ж, добре. Цей тип сам напросився. Нам буде простіше виконати наказ голови.
— Тепер Клан Сіячів захищає Горсу, — каже Шаду. — Чекають, коли він досягне четвертого рівня, щоб після того, як вони погасли їхні власні чарівники четвертого класу, він підтримав їхній статус. Але ми з тобою знаємо, що цей божевільний Горса, як тільки досягне четвертого рівня, відразу ж все переверне. І тоді порядок, який главою підтримував сотні років, буде зруйнований.
Уайльд кивнув, продовжуючи виявляти свою відданість.
Виглядало так, ніби вони погодились. Але те, що вони мали на думці насправді ніхто не знав.
— Отже, перше в небесному місті.
Сол відкинувся на спинку стільця, прийнявши рішення. Потім він закрив щоденник і подивився на свою праву долоню.
М’язи повільно розсунулися, і всередині здалося коричневе насіння завбільшки з насінину соняшника.
Воно виглядало досить звичайним. Якби не могутня життєва сила, з неї може вирости велетенське дерево.
Але, потрапивши в руки Сола, насіння втратило можливість вирости до такого розміру.
Сол встав. Щоденник на столі зник.
Він швидко спустився по сходах, зауваживши, що у вежі з'явилося кілька нових людей. Побачивши його, вони зі страхом розступалися і звільняли дорогу.
Соул спустився вниз, пройшов через чорний туман і виявився на другому підземному поверсі.
Тут, як і раніше, були лише мала дівчинка Водоросль та маленька деревце, що ширяє в повітрі.
Оскільки Сола не було, ніхто не смів її турбувати. Відчувши світло, вона відразу інстинктивно атакувала.
Соул не став церемонією. Він не боявся міряти кількість бджолоїдок.
Чорні ліани і сіро-полупрозакові щупальця сплелися в клубок, але незабаром чорні лисиці здалися. Щупальця один за одним притисли їх до землі.
Як дівчина, що здолала здоров'я.
Коли Володек нарешті заспокоївся, Сол звільнив одну руку і повільно підніс насіння Перевернутий дерево до її основної кореневої системи.
Коли насіння активувалося, воно відразу пустило паростки і тонке, як волосся корешки.
Малюк Водоросль, здається, злякалася і замерла.
Але Сол не дозволив, щоб насіння виходило з неї поживними речовинами. Він відразу наклав друк і обрубав більшість корінців.
Коли Солу поставили три інші печатки, що обмежують його ріст, він повільно відпустив Малюку Водоросль.
Та, хоч і була трохи обшарпана, але нарешті дізналася Сола. Вона не рухалась. Вона визирала з очей щось дуже ображене. що коли виросте, допоможе тобі поглинути брудну шкіру твого тіла - погладив її щупальця Сол. - Ти погано себе почуваєш і намагаєшся битися.
Малюк Водоросль обережно витягла одну щупальця і розинула свою акулу пащу, але цього разу не напала на Сола. — Аба-Абабо...
Зрозумівши, що вона так просить його не турбуватися, Сол зітхнув. - Перегорнуте дерево може поглинати брудну, але воно звичайно буде відбирати у тебе їжу. Ти вже поділися з ним небагато. Я буду тебе подкармувати.