Соул пом’якшив її в руках, але, зрозумівши, що відновити її буде важко, вирішив залишити це на потім, нехай Шайя сам розбирається.
Після лікування, проведеного Солом, застиглий свідомість Шайї нарешті прийшов в рух. Коли він знову відкрив очі, перше, що його вразило, була Безстана за спиною Сола. - Як ти це зробив? Як ти зміг повністю відокремити брудну від душі?
Соул, шукаючи за собою Шайю, наблизився до Безстану, готуючись до її останньої атаки. - Я багато мав справу з мертвими і бачив багато душ. Наприклад, зараз я бачу, що твоє жертвування не принесло очікуваного результату.
Чим ближче Сол наближався до Безстані, тим ясніше бачив, що з нею щось не так.
Безстана моргнула. Її вії були розтріпаними, як сухі гілки. - Так, все через того зуба, що ти дав Шайє.
Голос Безстани був і далі ровен, хоча вона й говорила про своє знищення. що не торкнулась поганих звичок на тому зубі, а навіть сміялася над Шайєю, який так безглуздо вирішив покінчити з собою. Я не думала, що я сама буду дурною.
« З того часу, як цей зуб опинився зовні, він почав непомітно забруднити скверну, яку я не могла відчути і протистояти їй! »
Вона злегка підняла голову, ніби хотіла подивитися на небо, але над головою була лише темрява і кочуті від її рухів коріння. — Я принесла в жертву все місто. Але з кожним, що поглинуто мене, я лише збільшувалась. Я вже відчуваю, як вона пронизує всі мої корені і гілки. Коли я вибираю душ, то відчуваю неймовірну слабкість.
— Ти так детально все розповідаєш, — Сол підпер підборіддя. — Ти справді тягнеш час?
Очі Безстани різко розширилися. Вона здивовано подивилася на Сола. — Не варто хвалити мене, - махнув рукою Сола.
- Хе-хе-хе ... — Безстана, до цього не виявляла жодних емоцій, раптом розсміялася. - І що з того, що ти здогадався? Я вже запечатала простір серцявини. Навіть ти, чарівник третього рівня, не зможеш пробити цю клітину, створену з мого життя! Оскільки я не можу воскреснути, то й ви помрете тут разом зі мною!
Простір серцявина раптом стала світлим, наче ніч за одну мить змінилася вдень.
Довкола Солу було безліч, незліченні гілки та коріння.
Невідомо, коли вони заповнили простір, створюючи клітину без видимих кордонів. - У просторі серцевину можуть увійти лише душі. Твоє тіло залишилося зовні. Хоч би якими сильними ви були, тіло позбавлене душі, перевернене дерево рано чи пізно виснажується до смерті. А після ти назавжди застренеш тут і, коли я помру, поступово зникнеш!
Безстана, здається, вже відмовилася від воскресіння і всі свої сили спрямувала на те, щоб замкнути Солу в цій клітині.
Соул намагався відчути своє тіло, але густі гілки і коріння, здавалося, повністю відділили цей простір від світу.
На обличчі Сола не було і тіні паніки. Коли він подумав про Шайю, то продовжував наближатися до Бесс.
Відстань між ними скорочувалась. Десять метрів, п'ять... Один.
Нарешті, Солу достатньо було лише підняти руку, щоб доторкнутися її обличчя.
Її єдиного обличчя, що залишився.
— Взагалі-то, у мене є ще один спосіб вижити - Сол дійсно підняв руку і кінчики пальців його майже торкнулися її носа.
— Це - зайняти твоє місце. Стати ядром Перевернутого дерева, встановити з ним зв'язок, перетворити його на свій Локатор. Тобто, стати іншим тобою.
На обличчі Безстани промайнула паніка.
Але, не встигла вона нічого заперечити, як Сол раптом опустив голову і розсміявся.
- Що смішного?
— Смешно... Як погано ти граєш! — Соул раптово перестав сміятися. — Насправді, твоя справжня мета, завівши мене тут - це саме і змусити мене зайняти твоє місце, вірно?
Безстана замерла і, відкривши рот, не знала, що сказати.
— Неважливо, чи хотіла ти, щоб і я пройшов через ті ж муки, що й ти або просто надіялася, ніби після твоєї смерті я позбудуся нечистої, зайнявши твоє місце, дозволю перевернути дереву жити далі... Твій погляд каже мені, що друге... — На схилил голову Сол.
— Якщо так, то все ще простіше, — кінчики пальців його правої руки раптом перетворилися у сіро-полупрозачне щупальця. - Я дам тобі другий шлях. Давай заключим угоду?
— У мене... є другий шлях? — Пробурмотила Безстана.
З нею було щось не так. Її голос був глухим, ніби вона говорила з ящика. Вона була дуже пригнічена. Вона, здавалося, була впевнена, що не воскресне, хоч би якою жертвоприношенням вона здавалась.
Але це не було пов’язано з її рішучістю, яку вона тільки - но почала приносити в жертву все місто.
Коли вона хотіла забрати Сола і Шайю в могилу, у ній була остання відчайдушна рішучість. А коли Сола почула про другий шлях, то ніби здулася.
— Все одно, окрім як повірити мені, у тебе немає іншого вибору, чи не так?
« Повірити — значить стати твоїм піддослідним кроликом, — ледве повернула очі Бесстану.