Однак Ноа не знав, що насправді Сол йому зовсім не підігрівав.
І гігантський білий скелет діяв не за його наказом.
Насправді, Сол в цей момент боровся з ним.
Дізнавшись, що кість на кінчику пальця Сола, монстр перестав атакувати його, але й підкорятися не збирався. Він, очевидно, просто прийняв Сола за свого. До того ж за маленького, який потребує захисту малята.
Цей монстр намагався своїми гігантськими гострими зубами схопити Сола за ширку.
Зрозуміло, що Сол не збирався підставляти свою шию і кілька стрибків опинився на спині велетня. Він схопив його за гривок, намагаючись притиснути до землі.
Але цей жест, схоже, роздратував монстра.
Велетенський скелет закрутився в повітрі, намагаючись скинути Сола. Але з-під ніг Сола вирвалося кілька сіро-білих щупалець, які намертвот присмоктувалися до кісток. Як би монстр не крутився, скинути Сола він не міг.
Так вони і боролись в повітрі, ніхто не хотів поступатися.
У цій боротьбі вони поступово покинули чорну пустелю і опинилися над клоном Ісланського Кам’яна, який готувався до битви.
Раптом внизу виникли коливання магії. Для костяного монстра це було, схоже, надзвичайно прив'язане. Так і сталося, коли він спікував на Ноа.
Соул, згадавши, як монстр спочатку атакував його, а тепер кинувся до Ноа, відразу зрозумів: він надзвичайно чутливий до магії.
Побачивши, що Ноа ось-ось перетвориться на пил, Сол відразу ж випустив в небо чорний клинок. Магії в ньому було куди більше, ніж у слабкому щиті Ноа. Побачивши, що чорний клинок відлітає все далі, костяй монстр не витримав і, розгорнувшись, кинувся за ним в небо.
Але, піднявшись вище, Сол знову змінив напрямок. За цей час він вже побачив, що Ноа оточений ворогами. Тоді він не проти допомогти йому зміцнити свою владу.
Він направив чорний клинок в табір ворога.
Кліток був непримітним і швидким. Крім тих нещасних, кому він зніс голови, ніхто і не помітив, що костяй монстр летів за ним.
Зробивши таку грандіозну виставку, Сол, не маючи часу на розмови з Ноа, відразу захопив костяного монстра назад у чорну пустелю. Якби він залишився довше, то міг би видати себе.
За попередніми спостереженнями Сола, костової монстра і якорна точка на його пальці дійсно були одним і тим же. Але через відсутність в Хаосі активних елементальних частинок, костяй монстр втратив свою найжахливішу здатність - заражати брудну. Він мав лише міряти силу з Солом.
А Соул, у свою чергу, через відсутність магії не міг повністю використати свою силу третього рівня.
Врешті-решт, витративши пів дня, Сол обплутав гігантського монстра ланцюгами і прив'язав його біля табору Ноа.
Важко дихаючи, він витер піт з лоба.
— Давненько я так не бився.
Св'язавши костяного монстра, Сол використав велику кількість магічних кристалів і створив підземну темницю. Він витяг металеві елементи з землі, зміцнив їх і побудував клітину, яка базується на чисто фізичному обмеженні.
Потім Сол ледве відламав від костяного монстра невеликий шматочок кістки, вживив його собі під шкіру, а самого гіганта занурив глибоко під чорний пісок.
Коли монстра знову засипало товстим шаром чорного піску, він поступово заспокоївся.
« Темний чорний пісок містить велику кількість інертної нечистої чорного припливу. Схоже, він робить на точку-якорь свого роду стримаючий дію» - дивлячись на ускладненого монстра, Сол зробив висновок. « Схоже, що експерименти старого Байрона з інертизації, навіть якщо їх не вдасться масштабувати, все одно потрібно продовжувати. Інертний чорний порошок в майбутньому, можливо, врятує всім нам життя."
Чим ліпше підготуйся, тим краще.
Соул залишив Ноа повідомлення під його відбудованими Вратами смерті і, дочекавшись закінчення студентського часу перезарядки, негайно покинув Гаос.
Повернувшись у свій світ, він знову опинився в підвалі Поместі минулого.
У їхній тимчасовій камері чорного припливу вже не було.
« Хоч би що мене торкнулося, я забрав у Хаос, але тут щось залишалось. А зараз кімната на диво чиста. Так і є. Коли немає ні очей бурі, ані якорної точки, чорний приплив в основному ховається під землею, і заражається від нього мінімально."
Це підтвердило результати досліджень чорного припливу, які вони проводили з Байроном.
Сол було подумав використати новоприбуткову кістку, щоб знову спровокувати чорний приплив у цій кімнаті, але потім відмовився від цієї ідеї.
Він відкрив запечатаний прохід над головою і вибрався з тихого підвалу.
Повернувшись у головний зал, Сол побачив Кісмета, який від нудьги сидів на підлозі і грав на арфі.
За півроку він зовсім не змінився. Його аура та коливання магії як і раніше були як у мага другого рівня. Тільки в думці з’явилося більше спокою і менше меланхолії.