Сумрачно і сиро.
Капли дощу билися об скло, стікаючи косими струменями. Струнок ставав чимраз більшим, стук крапель став шумом і ревінням ливня. Звук ставав дедалі голоснішим, а то й інтенсивнішим.
Почався дощ.
Гейвуд відірвався від паперів і відреставрувався на похмуре небо за вікном та чорні краплі, що зливаються в суцільні потоки. Перо в його замерлій руці, насичене чорнилами, під дією гравітації зібрали на кінчику важку краплю, готову ось-ось впасти на шафрановий пергамент.
— Знову дощ. Цього року щось багато дощів.
Чорнила не витримала і зірвалася з кінчика пери.
Вжик!
Тонкий чорний язик мітнувся вперед, слизав краплю і втягався назад у вугільно-черне обличчя, на якому неможливо було відрізнити чорта.
- Знову помітився.
Тінь не соромилась сісти на пергамент, який щойно врятувалася і зовсім не турбуючись про те, що пом’якшить його.
— Ну і нехай собі ллє, що нам до цього справа? Про це нехай думають високорівні чарівники на Стіні Вздохів.
Хайді загородила собою пергамент, і Хейвуд зітхнувши, кинув перо в стаканчик. Він відкинувся на спинку стільця і безпорадно сказав: - Так, скільки б не лило, нам, двом учням, цю проблему не вирішити.
Він провів кілька років на Стіні Вздохів, але так і не зміг подолати бар’єр між учнем та офіційним магом. Єдиною зміною в його житті за всі ці роки стало те, що його сестру Хайді відділили від нього і, на зразок пані Юли, перетворили у чорний силует. Хоч вона і не виглядала як нормальна людина, Хайді нарешті отримала можливість на короткий час здобувати свободу та діяти самостійно. Їй потрібно було час від часу повертатися до брата, щоб додати ментальну силу.
Вони обоє вже змирилися з тим, що їм не стати офіційними магами і під керівництвом наставника Горси досить довго жили в відносному спокою посеред цього небезпечного моря.
Але нещодавно Гейвуд постійно відчував тривогу. Він і сам не знав чому, але з того часу як Горса повернувся зі своєї подорожі минулого року, він почувався дуже захищеним.
Місяць тому Горса і зовсім відпробувалася в Мерфі, хазяїна Стіни Вздохів, та замкнувся для експериментів на найнижчому рівні своєї вежі. Він не вийшов звідти навіть під час останнього чорного припливу.
Гейвуд знав, що цього разу наставник Горса був близький до своєї багаторічної мети. Ніхто не знав, як просувається експеримент, навіть він сам, завжди був поряд з Горсою. Але він точно знав: Горса більше не дозволить нікому перешкодити йому. Цього разу він все робив сам, без особистої допомоги.
— Може, цього разу пані Юла зможе воскреснути. — Хайді, ти хочеш воскреснути?
Безлика тінь видала холодний смішок, який у звичайному світі міг би налякати до смерті будь-якого. - Хехе-хе, хехі, воскреснути? Мені й так добре, навіщо мені це? Якщо для воскресіння я стану нещасною людиною, то ліпше буду щасливим духом помсти.
Гейвуд завмер. Він не мав сили воскресити Хайді, тому ніколи раніше не ставив їй цього запитання. А сьогодні він почув те, чого не сподівався.
Навіть Хайді бачила, як страждає пані Юла в цих нескінченних експериментах. Хіба наставник Горса цього не помічав?
Чи справді він намагався воскресити свою дружину через любов до неї?
— А-а-ак!
М'який, пронизливий крик донісся з-під землі.
Гейвуд і Хайді переглянулися. Їх обох пробила тремтіння. Страх, принесений цим криком, проникав у кожну жилетку. Вони одночасно опустили голови, як зазвичай роблячи вигляд, що нічого не чули.
Однак крик, який зазвичай тривав кілька хвилин, цього разу пролунав лише раз.
У фундаменті Сімої вежі магів, за межами Стіни Вздохів.
Горса струснув пробірку в руці, потім взяв довгу піпетку і капнув одну краплю рідини на лоб жіночого тіла, який лежав на експериментальному столі. Безбарвна прозора рідина миттєво входила у бліду шкіру.
— А-а-ак!
Жінка відчайдушно забилася, але навіть мізинцем не могла поворухнутись у магічному колі.
Горса схилив голову, уважно вивчаючи жінку, не бажаючи пропустити жодної зміни.
Дивно, але цього разу піддослідна скрикнула лише раз і затихла, відреставровано дивлячись у стелю. Така зміна привернула увагу Горси.
- Нарешті почалося злиття? — На його обличчі з’явилася слабка усмішка. Він нахилився, і його довгі пальці обхопили її мертвим-бледенним щоки. — Не спиш, тільки повне злиття стане правдивим воскресінням.
Очі жінки здригнулися, а з багрових губ зірвався ледь чутний шепіт. — Верещання?
- Так, поки експеримент йде дуже гладко. Цього разу у тебе точно вийде воскресіння, бо Горса випростався і підійшов оглянути її спину.
З гладкої голки на спині, наче паростки через ґрунт, росла коричнева гілка. Вона проходила через спеціальний отвір у столі і йшла в квадратний ящик під ним.