Колись його бачив лише господар.
Але тепер Сол міг безжурно його діставати, і навіть якби все побачили, це було б неважливо.
Тому що зараз він нарешті чітко відчував існування щоденника.
Це була справжня сила, а не просто видимий образ.
Насправді, Сол ще при успішному друкуванні « ока бурі» чітко відчув зміни в щоденнику.
Він перестав бути зарозумілим, холодним пророком.
А став силою, якою він дійсно міг керувати.
Хоч повний рівень сили Днівника і був не нижче четвертого, і з його нинішньою силою він не міг їм повністю керувати, але, принаймні, тепер він ніколи не був, як раніше, в повному невіданні, смутно, пасивно дотримуючись його вказівок.
Тепер, коли Герберт був мертвий, а Пер тимчасово не врятувати, криза зі скверною на Озер Рейн була дозволена, і Сола нарешті з'явився час розібратися з щоденником... І з Кісметом. що ти ще будеш тут, Сол відкрив щоденник. Цього разу він своїм пальцями легко перегорнув білу сторінку.
Сторінка на дотик була ніжною, як шкіра малюка.
Соул дивився на слова в щоденнику. Це були його минулі пригоди і нерозсудливість.
У його серці з'явилося безліч почуттів. що я не обманюю, коли вийшов із « ока бурі»... то твій зв"язок з щоденником вже був розірваний. Але перед цим, інформація, яку він мені передав, говорила, що ти насправді ... Спочатку був магом четвертого рівня, вірно?
— Да.
На відміну від того, як він поводився з слоном Офелії, тепер Кісмет виглядав дуже чесним.
Ніби це був інший чоловік. які він наклав на тебе. Так що все, що ти робив раніше було заради нього.
— Ну, не так вже й трагічно, — потер нос Кісмет.
Соул посміхнувся, не ставши нагадувати йому скільки разів він скаржився на свою трагічну долю. — Тепер ланцюги, якими Днівник тебе сковував, розорвані... Але ти ще не повністю від нього звільнився, вірно? Інакше, в ту мить, як ти звільнився, ти б відразу пішов подалі від щоденника і повністю зняв з себе друк.
— Щойно оволодів щоденником, і вже стільки всього виявив? — Почувши прямі слова Сола, Кісмет видихає. - Мій молодший брат-хозяїн, ти дійсно дуже підходиш на роль нового пана Днівника.
— Сделка, яку ти хочеш зі мною укласти - це допомогти мені повністю звільнитися від щоденника, вірно? — Кісмет уже здогадався і запитав у відповідь.
— Верно, — кивнув Сол. - Я не знаю, як перший власник щоденника запечатав у ньому частину твоєї душі, але в мене зараз дійсно є спосіб допомогти тобі її повернути.
Соул простяг руку, і щоденник в його долоні швидко зайшов сторінками, до самої останньої.
Після четвертої чорної сторінки, де мала бути задня обкладинка, з’явилася п'ята.
На відміну від попередніх, ця була ніби кимось розірвана навпіл.
Але навіть ця половина була зовсім інакшою від інших, з трохи грубими краями, чорними сторінками.
Вона, наче витинена з обсідиана, була криво-прозорою і в той же час пружний, як метал.
Вона кленула пальцем, і роздався чистий, схожий на струни звук. -- Маг, який створив щоденник, та впрямий великий. Духовні тіла, якими він володів, були такими ж сильними, як і ви. Але для мене, хоч ти і сильний, але некеруємо. Тобі більше не місце в моєму щоденнику.
Соул легко похитав чорною сторінкою, і погляд Кісмета слідував за нею. - Крім того, якщо я й надалі буду використовувати цю чорну сторінку, щоб тебе контролювати, то, втративши контроль, я лише отримаю удар, вірно?
Кісмет потер підборіддя. Оскільки Сол вже все зрозумів, то йому більше не потрібно було думати, як його обманути.
Можливо, інколи, будучи чесним і прямим, можна досягти більшого. - Гаразд, ти вже майже все знаєш. Тоді, що мені потрібно, щоб обміняти на свою свободу?
Сказавши це, Кісмет сів перед локтами на коліна і підперевши підборіддя.
Він чекав, поки Сол назве ціну. — Звичайно ж рівноцінну річ, - Соул прибрав щоденника. Він, наче і не існував, зник у його руці. - Ти допоможеш мені прорватися на четвертий рівень, і ти, маг четвертого рівня, теж зможеш отримати свободу.
Кісмет: «...»
Він дуже хотів запитати Сола, де тут рівноцінність.
Але, схоже, що Сола не мав права торгуватися.
Якби Сол ще не знав, що в щоденнику є частина його душі, то Кісмет мав би шанс на хитрість, але зараз... - Тоді заключимо контракт, — на обличчі Кисміта знову з'явилася усмішка. - Інакше, як я можу тобі вірити?
Побачивши посмішку на обличчі Кісмета, Сол не відчув задоволення від укладеної угоди.
Він вже стільки років мав справу з Кісметом і трохи розумів його характер.
Оскільки він так посміхається, то в душі вже щось задумує.
Але Солу потрібна була допомога Кісмета для подальшого прориву.
Це завдання було нелегким і повним небезпек. Найменша помилка - і смерть.
Він не хотів, щоб Кісмет в цій справі хитрував і залишав якісь приховані погрози.